ДО ВСЕСВІТНЬОГО ДНЯ МЕТЕОРОЛОГІЇ
Безумовно, ця професія – одна з найромантичніших. Вона стала справою життя людей, які приймають погоду такою, якою вона є.
Метеорологія – досить складна наука. Тому людина, яка присвятила себе цьому заняттю, освічена і добре розуміється не тільки в самій метеорології, а й докладно знає фізику, екологію, хімію та вищу математику. Акуратність, аналітичний склад розуму та відмінне здоров’я – це вимоги, яким має відповідати метеоролог.
Вадим Красносельський привітав придністровських гідрометеорологів:
«Ви попереджаєте про штормову небезпеку, повідомляєте органам державної влади про можливі ризики для агропромислового комплексу. Переконаний, що держава й надалі братиме активну участь у підвищенні технічної оснащеності гідрометеорологічного центру та наглядових пунктів, модернізуватиме засоби зв’язку, обробки та передачі даних, створюватиме умови для навчання нових фахівців. Дякую вам за самовіддану працю! Бажаю вам міцного здоров’я, миру та добробуту!».
Напередодні професійного свята в республіканському Гідрометцентрі журналісти зустрілися з працівниками установи, які не мислять себе в будь-якій іншій галузі. Поміж них – директор Віталій Кольвенко.
Він – особа медійна, часто виступає в телеефірах, і його обличчя добре відоме в Придністров’ї. Запитайте будь-кого на вулиці, чи знають вони, хто нам повідомляє, що одягнути зранку, йдучи на роботу, брати з собою парасольку чи можна обійтися, залишити вдома вікна широко відчиненими чи міцно зачинити та підготуватися до штормового вітру. Вам скажуть, що про погодні перипетії нас оповіщає головний метеоролог Придністров’я Віталій Віталійович. Його прогнози найчастіше правдиві та здійснюються, практично, на 99 %, отже йому можна довіряти.
До Тирасполя нинішній директор прибув у 1997 році: тут жила його тітка, до якої він і завітав після закінчення державного гідрометеорологічного університету в Санкт-Петербурзі, здобувши фах «географ-кліматолог». У культурній столиці РФ він навіть встиг два роки попрацювати в агентстві «Новости Петербурга».
По сусідству з родичкою мешкав директор Гідрометцентру Віталій Басок.
«Ми познайомилися з Віталієм Миколайовичем, і він мене весь час агітував прийти до них на роботу, казав, що кліматолога не вистачає. Я довго сумнівався, приїжджав, придивлявся. Мабуть, це якраз той випадок, коли все склалося і було вирішено наперед. Я познайомився зі своєю майбутньою дружиною Ніною, вона теж працювала в Гідрометцентрі, і наша зустріч стала причиною мого вибору: я залишився в Тирасполі. У 1997-му вступив на службу до Гідромету. Тут із дружиною ми разом працюємо вже 26 років», – поділився спогадами Віталій Віталійович.
Посаду директора Віталій Віталійович обіймає останні вісім років. Для інтерв’ю нашому кореспондентові керівник обрав час між дослідженнями, які щодня кожні три години проводять метеорологи всього світу. Це важливо тому, що придністровський Гідрометцентр є частиною Всесвітньої метеорологічної організації. Визначені в Придністров’ї дані шифруються в телеграми й передаються через Кишинів до Москви, а потім – до Північної Кароліни.
Інтерес до досліджень у Віталія виник ще з дитячих років. Малий школяр любив читати книги про подорожі, у другому класі знав назви всіх столиць світу, студіював географію та мріяв про незвичайну професію. Тому, закінчивши школу в рідному Миргороді, що у Полтавській області України, Віталій Кольвенко попрямував до Санкт-Петербурзького державного університету на факультет географії та геоекології. Однак вступити на курс із першого разу не вдалося. Домогтися свого поталанило лише вп’яте. За цей час Віталій встиг відслужити строкову службу в армії у Забайкаллі.
На факультеті географії та геоекології студент Кольвенко опановував знання з кліматології, статистики, синоптики, вчився виводити формули, щоб здобути професію метеоролога. Вона завжди вважалася рідкісною та затребуваною. Цінність її в тому, що вона інтернаціональна. Віталій Кольвенко 1999 року став начальником Тираспольської метеорологічної станції, потім очолив відділ метеорології та клімату. У 2007-му вступив на посаду заступника директора, 2015-го почав керувати Гідрометцентром.
«Метеоролог – дуже відповідальна професія. Проте вона не для тих, хто будує кар’єру або чекає високої зарплати. У Гідрометцентр ідуть працювати ті, кому цікава сама робота, хто любить природу і хто має потяг до цієї науки», – зазначив Віталій Віталійович і додав, що про свій вибір анітрохи не шкодує: «Мені вдалося знайти себе. Якщо хтось спитає, чи зміг би прожити інакше, то я відповів би, що знову без сумніву повторив той самий шлях».
Про колег директор Гідромету розповідає з великою повагою. Він гордий тим, що свого часу познайомився з надзвичайно цікавою особистістю – Віталієм Баском. Його давній товариш і наставник –військовий синоптик, закінчив Ленінградську військово-космічну академію ім. Можайського і досі, перебуваючи на заслуженому відпочинку, вносить частку своїх знань до спільної праці.
Віталій Миколайович Басок у відвертій розмові поділився коротко історією свого життя. Народився майбутній синоптик у с. Бишів, Макарівського району Київської області. Школу закінчив на «відмінно», на строкову службу рядовим потрапив до Львівської області в ракетні війська стратегічного призначення. Через півтора року служби, вже у званні старшого сержанта, за рекомендацією командування військової частини, відбув у Ленінград, поступати до вишу. З першого разу пройшов за конкурсом і протягом п’яти років освоював професію військового інженера-синоптика, яка давала йому право служити в космічній царині, на військово-морському флоті, в ракетних військах.
З новеньким дипломом на руках, із кількох запропонованих на вибір міст, обрав Тирасполь. Так у 1975 році «свіжоспечений» молодий лейтенант опинився в штабі дивізії Тирасполя. У військовій кар’єрі офіцера Баска була й служба в Групі радянських військ у Німеччині, після якої, повернувшись до Придністров’я у 1992 році, підполковник Басок вийшов у відставку, маючи за плечима 23 роки військової служби.
Унікальна освіта привела Віталія Миколайовича на метеостанцію Тирасполя, і відтоді розпочався новий відлік часу у військового інженера-синоптика. 30 жовтня 1992 року указом Президента ПМР на базі метеостанцій Кам’янка, Рибниця, Дубоссари, Тирасполь, агрометпосту в Григоріополі, а також гідрологічних постів на річці Дністер та малих річках було створено Республіканський Гідрометцентр. Директором установи у 1994-му призначили В. М. Баска. Тут він освоював нові для себе агрометеорологію, гідрологію, знайомився з новим обладнанням, на якому досліджував природні явища, тощо.
«На той час у нашій установі не було машини, я ходив пішки, щоб відвідати всі пости, станції, лабораторії, розташовані в Тирасполі та Бендерах. Мене це не лякало, бо я знав: відповідальність – понад усе», – розповів колишній керівник.
У 2015 році, перед виходом на пенсію, Віталій Миколайович рекомендував на посаду директора Гідрометцентру Віталія Кольвенка.
«Він був єдиним достойним кандидатом на цю посаду. Його знання, ерудиція, відповідальність, уміння працювати з людьми – все говорило на його користь», – зазначив ветеран праці.
Держава відзначила Віталія Баска нагородами: медаллю «За трудову доблесть», званням «Заслужений працівник ПМР» та орденом «Трудова слава». Нині пенсіонер Басок не залишає свій пост, продовжує служити синоптиком.
Зінаїда Дмитрівна Лупашко – заступник директора ДУ «Республіканський Гідрометцентр», у системі метеослужби трудиться без малого п’ятдесят років.
Невисокого зросту, симпатична білява жіночка з приємною посмішкою розповіла, як вона «знайшла» себе на «погодній» ниві. Перший клас дівчинка Зіна закінчила на своїй батьківщині – в Красноокнянській, Одеської області, школі, а згодом разом з батьками переселилася в Мол-давію. Навчалася в Суклейській російській школі, розмірковуючи, куди піти вчитися далі.
«За радянських часів серед випускників шкіл був популярний «Довідник для вступників до вузів СРСР». Хоча в мене вже ніби й була мета, ким я хочу стати, проте шукала чогось новенького. Мені здавалося, що я мрію бути вчителькою молодших класів, навчати дітей уму-розуму, але мене приваблювали якісь незвичайні спеціальності. Гортаючи сторінки довідника, я зачепилася оком за слово «метеорологія». Воно асоціювалося з океанологією, гідрологією, «кликало» в далекі подорожі. Так я й зупинилася на Ленінградському гідрометеорологічному інституті», – розповіла жінка.
За словами Зінаїди Дмитрівни, навчалася вона з задоволенням, жодного разу не пошкодувала про свій вибір. З дипломом повернулася додому. Молодому фахівцеві довелося випробувати свої знання на Озерній метеостанції в Дубоссарах, а у вересні 1973 року її перевели до Тирасполя.
Трудовий шлях дипломованого фахівця Зінаїди Лупашко продовжився в агрометеостанції, яка розташовувалася тоді на території НДІ сільського господарства. Спочатку як техніка-метеоролога, згодом – старшого техніка, начальника метеостанції, а з 1992-го – заступника директора Гідрометеостанції.
Спеціаліст розповіла, що фахівці Гідрометцентру ПМР зберігають наявну гідрометеорологічну мережу спостережень – метеорологічні станції, пости, лабораторії.
«Щодня, за будь-якої погоди, о 8-й годині ранку на спостереження в басейні річки Дністер виходять наші співробітники – спостерігачі. Результати їхніх спостережень необхідні для забезпечення запитів народного господарства, вивчення просторово-часових закономірностей гідрологічного режиму, ведення державного обліку вод, водного кадастру, розрахунків водних балансів та водних ресурсів, оцінки впливу господарської діяльності на водні ресурси та режим водних об’єктів, складання гідрологічних прогнозів», – зазначила Зінаїда Дмитрівна.
Одним із напрямків діяльності Гідрометцентру є агрометеорологія, яка вивчає та аналізує вплив метеорологічних, кліматичних процесів на зростання, розвиток та формування врожаю сільськогосподарських культур. Фахівці закладу проводять моніторинг забруднення атмосферного повітря. У його структурі – лабораторії міст Тирасполя, Бендер та Рибниці.
«Робота спостерігачів є першою ланкою в ланцюжку всього процесу моніторингу. Їхню працю на перший погляд ніби й не видно. Проте відповідальні фахівці, здебільшого жінки, тричі на добу, попри мороз та спеку, зливи та грози, виходять на пост для відбору проб повітря. Близько 34 000 проб атмосферного повітря на рік у трьох містах республіки, і кожна з цих цифр проходить аналітичне опрацювання у відділі моніторингу Гідрометцентру», – наголосила Зінаїда Лупашко.
Про своє юнацьке захоплення, що переросло у справу всього життя, жінка ніскільки не шкодує. В її трудовій книжці всього один запис, який свідчить про велику відданість справі метеорології невеличкої, стрункої жіночки. Вона заслужено удостоєна високої державної нагороди – ордена «Трудова слава».
Післяслово. Розподіляючи наш вільний час, ми будуємо плани, лише на хвилину заглядаючи на сторінку в Інтернеті, де написано про погоду. І не замислюємося, яких зусиль треба докласти, щоб цей запис з’явився на відповідному сайті. Від погоди залежить майже вся діяльність людей, тому професія метеоролога важлива та актуальна сьогодні як ніколи.
Аліса КОХАНОВА.