Традиційно кінець березня минув під знаком служителів і шанувальників Мельпомени.
Прогресивне людство 27 березня відзначило Всесвітній день театру, а днем раніше, в рамках театрального тижня, придністровці вітали з 53-річчям Придністровський державний театр драми та комедії імені Н. С. Аронецької.
З цієї нагоди всіх причетних і шанувальників театрального мистецтва привітав Президент ПМР Вадим Красносельський.
«Народження в середині 30-х років XX століття першого в Придністров’ї театру, безумовно, стало знаменною подією в історії придністровської культури, що надало значного імпульсу духовному розвитку суспільства, – сказано у привітанні. – На сьогодні Придністровський театр драми та комедії – це гордість нашої республіки, справжнє надбання народу. За роки своєї діяльності колектив театру показав сотні вистав. Драми, комедії, музичні п’єси, поставлені обдарованими режисерами та майстерно зіграні талановитими акторами, полюбилися глядачам… Театральна творчість об’єднує всіх, хто самовіддано віддає свої сили улюбленій справі, залучає придністровців до справжніх шедеврів класики світової драматургії, завжди перебуває в пошуку сучасних тем».
Перше відкриття в Тирасполі (й у Придністров’ї) міського театру (в нинішній будівлі, зведеній у стилі неокласицизму) відбулося 25 червня 1936 року. У ньому працювали три професійні трупи – молдавська, російська та українська. Подальші перипетії історії (утворення МРСР, переведення столиці в Кишинів, а потім Велика Вітчизняна війна) відіграли несприятливу роль – театр припинив свою діяльність.
Друге народження він відсвяткував 26 березня 1970 року після видання наказу Міністерства культури МРСР «Про організацію російського драматичного театру в Тирасполі» й після призначення Надії Аронецької його головним режисером. У трупі того легендарного театру були актриси й актори, що стали згодом справжніми зірками: Світлана Тома (заслужена артистка Росії й народна артистка Молдови), Ігор Таран (народний артист ПМР і заслужений артист МРСР), Людмила Байрактарова (заслужена артистка МРСР), Володимир Сухомлинов (заслужений артист Молдови), Юхим Рубінштейн (заслужений діяч мистецтв ПМР) і багато інших.
Наш кореспондент запросив на бліц-інтерв’ю Людмилу Байрактарову, одну з найбільш відомих актрис тієї овіяної славою трупи.
– Людмило Григорівно, є така широко відома фраза: «Театр починається з вішалки». З чого чи з кого починався Ваш театр?
Л. Б.: Однозначно, з Надії Степанівни Аронецької. Вона була улюбленою матір’ю, засновницею театру і вихователькою, главою великої театральної сім’ї. Саме вона стояла біля джерел створення колективу та його становлення. «Наша мама ніколи не гналася за славою й матеріальними благами, – колись сказав мені тодішній головний режисер, а нині покійний Юхим Рубінштейн. – Просто вона всією душею любила театр». Ігор Таран доповнив: «Головним принципом творчості Надії Степанівни була фраза «Полюби мистецтво в собі, а не себе в мистецтві». Вона її часто нам повторювала». Ще один принцип свого вчителя пояснив мені Володимир Сухомлинов: «Надія Степанівна не терпіла фальші ні в житті, ні на сцені».
– З якої вистави починався Ваш театр?
Л. Б.: Цього забути не можна: то був спектакль за п’єсою Олексія Арбузова «Місто на зорі». Робота над нашою прем’єрною виставою продемонструвала повне єднання колективу. Залучені були всі: одні грали ролі, інші грали роль хору. Це і надихало, і надавало впевненості у правильності обраного шляху. Причому обидві теми були близькі нам: і будівництво нового міста, і створення нового театру.
На прем’єрі в залі вільних місць не було, як то кажуть, яблуку ніде було впасти. Виставу прийняли «на ура», вона стала значною подією в житті Тирасполя. Спектакль дістав найвищу оцінку глядачів і театральної критики, а режисери Надія Аронецька та Юрій Доронченко, актори Олег Лачин, Євген Мизников, Людмила Руснак, Бено Аксьонов були відзначені преміями Молдавського театрального товариства.
– Розкажіть, будь ласка, про досягнення тієї легендарної трупи.
Л. Б.: Найбільше овацій і нагород у 1975 році, напередодні 30-річчя Великої Перемоги, одержав наш спектакль «Василь Тьоркін». Він поповнив театральну скарбничку престижними срібними медалями імені Олексія Попова. Їх удостоїлися режисер Надія Аронецька, художник-постановник Анатолій Жолудєв і п’ять акторів, які виконували роль Тьоркіна: Володимир Сухомлинов, Михайло Ісаєв, Євген Толстов, Валерій Уваров та Олександр Алексєєв. Глядачі, театральні критики, високе начальство – всі були зачаровані грою молодої трупи, ніхто не залишився байдужим. З кожним роком все частіше та успішніше театр брав участь у міжнародних фестивалях і престижних театральних оглядах. Отже, початок у нашої трупи був яскравим. І наступні роки теж.
– Що Ви побажаєте нинішній трупі республіканського театру?
Л. Б.: Хочеш не хочеш, а доведеться повернутися до того, з чого ми почали – до Надії Степанівни Аронецької. «Без одержимості немає театру», – говорила вона. І наш театр увібрав життєстійкість, оптимізм, уміння зберігати в собі відчуття свята, високу майстерність і професіоналізм своєї «мами». Тримайте завжди високо прапор, який вона підняла. Станьте творцями та однодумцями, закоханими в театр.
Олександр ЮШИН.