Влада Молдови й досі не бажає визнавати воєнні злочини 1992 року. Прагнення навести в нашій республіці «конституційний порядок» шляхом агресії призвело до вбивств, тероризму, загибелі мирних громадян, багаторазових порушень угод про перемир’я.
Події березня 1992 року вважають початком збройної фази молдовсько-придністровського конфлікту. Диверсійно-терористична група Молдови 25 березня зробила спробу захопити Григоріопольський РВВС, а 26 березня диверсанти зухвало підірвали електричну та насосну підстанції.
До всього цього додалося ще одне злодіяння: група терористів 30 березня розстріляла машину швидкої допомоги, яка везла з села Спея жінку в пологовий будинок і семирічного хлопчика, якому була потрібна термінова операція.
Тоді від ворожих куль загинула акушерка Віолетта Рошка, водій швидкої допомоги був поранений у стегно, а семирічному хлопчикові куля пробила кисть руки. Була поранена і породілля Світлана Симонова.
Цю трагічну подію історики характеризують як воєнний злочин проти мирного населення, до якого непридатний термін давності (Конвенція про незастосовність строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства, ООН 1968 р.; Європейська конвенція про незастосовність
строку давності до злочинів проти людства і до воєнних злочинів, 1974 р.).
Тим часом керівництво Молдови висунуло ультимативні вимоги до Придністров’я: скласти зброю і розпустити всі органи влади.
На надзвичайній сесії Верховної Ради ПМР 30 березня депутати розглянули цю вимогу. За два дні до цього, 28 березня, президент Республіки Молдова Мірча Снєгур оголосив надзвичайний стан на території Молдови, до якої молдовські політики відносили й Придністров’я. Він наказав «ліквідувати й роззброїти» придністровську міліцію.
Верховна Рада ПМР визнала указ молдовського президента таким, що не має юридичної сили на території нашої республіки. Депутати запропонували Президенту й Уряду ПМР вжити заходів щодо захисту громадян і території республіки від збройної агресії Молдови й розглянути можливість використання радіоцентру в селищі Маяк Григоріопольського району для інформування населення всього світу про реальну ситуацію в Придністров’ї. Крім того, Верховна Рада висловила стурбованість готовністю румунського керівництва надати всебічну і необмежену допомогу Молдові для силового придушення республіки. Це ще більше ускладнило б і так напружені обставини.
Президент ПМР Ігор Смирнов у відповідь на указ президента Республіки Молдова про запровадження надзвичайного стану 28 березня 1992 року підписав Указ «Про надзвичайні заходи щодо запобігання збройній агресії з боку Республіки Молдова».
У тексті указу було записано: «У зв’язку з оголошенням надзвичайного стану керівництвом Республіки Молдова, відмовою від ведення переговорів щодо мирного врегулювання збройного конфлікту з Придністровською Молдавською Республікою, ігноруванням звернень Верховних Рад Росії та України з цього питання і прямим розпорядженням для збройних формувань Республіки Молдова почати великомасштабну агресію проти Придністровської Молдавської Республіки постановляю:
1. Привести в повну бойову готовність усі формування Республіканської гвардії, Управління внутрішніх справ, Народного ополчення.
2. Керівникам міських і районних Рад народних депутатів з метою забезпечення відбиття збройної агресії з боку Республіки Молдова взяти на себе надзвичайні повноваження щодо керівництва організаційно-мобілізаційними заходами на підвідомчій території.
3. Ввести на всій території республіки комендантську годину з 28 березня 1992 р. з 22:00 вечора до 6:00 ранку».
Нагадаємо: з 1 березня по 1 липня 1992 року під час боїв на Кошницькому і Дороцькому плацдармах загинули 12 уродженців Григоріопольського району.
Придністровці пам’ятають і свято шанують пам’ять всіх своїх захисників.
Анастасія КАСИМ.
Фото: IA «Новости Приднестровья»