Бої за визволення Рибницького району та міста Рибниці розгорнулися з 24 березня 1944 року.
Рибниця як районний центр була надзвичайно важливою стратегічною точкою. Тут через Дністер пролягали залізна та шосейні дороги. Захоплення міста давало частинам Червоної Армії можливість швидкого прориву в Бессарабію й далі – на Захід. Саме тому німці прагнули утримати місто за всяку ціну, адже його втрата загрожувала серйозними наслідками для всієї німецько-румунської групи військ під Одесою.
Тоді в березні 1944 року, коли стало очевидно, що утримати навальний наступ Червоної Армії на річці Південний Буг не вийде, фашистське командування прийняло рішення – будь-якими засобами спробувати укріпитися в північних районах Придністров’я.
Радянські війська наступали з боку Кам’янки. Опівдні 24 березня механізована група 5-ї танкової армії під командуванням підполковника Івана Міщенка підійшла до першого села Рибницького району – Білочі. Притиснувши до Дністра роту німців, наші бійці змусили фашистів здатися. Потім, швидко проскочивши річку біля Великого Молокиша, бойові машини стрімко поїхали далі й, відбивши у ворога село Сарацею, увірвалися в Єржово.
Тут ворог схаменувся і відповів контратакою, в яку німці кинули важку техніку і майже батальйон піхоти. Однак Міщенко, маючи у своєму розпорядженні лише чотири танки та дві самохідних гармати, досить грамотно організував оборону, і німці відкотилися назад. Та відійшли вони ненадовго – в чергову атаку ворог пішов уже двома батальйонами під прикриттям важких танків. Прямими влученнями противник знищив обидві радянські самохідки.
Однак стримувати наступ Червоної Армії фашисти більше не могли. Вже до 25 березня гвардійці підійшли до Вадатуркова. Одночасно 78 гвардійська стрілецька дивізія «…силою до 400 піхотинців з двома танками захопила села Василівку і Плоть». Надія на звільнення для жителів сіл Малий і Великий Молокиш з’явилася 26 березня, а повний перелом відбувся підвечір 27 березня.
Тоді 31-а танкова бригада, що облаштувалася в селі Красненьке, дістала наказ рухатися в дубоссарському напрямку.
Одне з головних завдань, поставлених командуванням перед танкістами, полягало в захопленні рибницької переправи через Дністер. Причому наказувалося утримувати переправу до підходу стрілецьких частин. Безстрашні танкісти кинулися в нестримний наступ, і німці зламалися! 28 березня вони почали відводити свої частини. Події розвивалися досить стрімко.
Частини 41-ї гвардійської дивізії 29 березня повністю вибили ворога з найближчих до Рибниці сіл: Сарацеї, Єржова, Шмалени, Ульми. Остаточно зломлені окупанти всю наступну ніч «замітали сліди». Вони знищували боєприпаси, які не встигли вивезти, а потім підірвали міст через Дністер, щоб загальмувати наступ Червоної Армії. Також спробували висадити в повітря залізничну станцію – замінували ешелони зі снарядами та пальним. Однак довести до кінця цю чорну справу німецько-румунським фашистам не дозволили підпільники. Патріоти розмінували на залізничній станції «Рибниця» 13 вагонів з воєнним спорядженням і мінами, 8 цистерн з бензином, 17 вагонів з награбованими цінностями.
Довгоочікуваний день визволення настав у Рибниці рано-вранці 30 березня, коли 41-а гвардійська дивізія під командуванням генерал-майора Костянтина Цвєткова з боєм увійшла в місто. Інерція наступу була такою потужною, що цього ж дня радянські війська звільнили села Гидирим, Зозуляни й Попенки, відтіснивши залишки німецьких сил на південь. В останній день березня і першого квітня фашисти ще намагалися зберегти видимість спланованого відступу. Вони навіть дали бій біля села Запорожець, пожертвувавши сімома десятками солдатів та офіцерів. Однак 2 квітня біля села Жура гвардійці 223-го, 225-го і 228-го стрілецьких полків розгромили піхотний полк 11-ї танкової німецької дивізії. Противник втратив 300 осіб.
До 4 квітня територія Рибницького району була повністю звільнена від окупаційного ярма. Частини 41-ї гвардійської дивізії форсували Дністер і погнали фашистів уже по Бессарабії.
На згадку про визволення Рибниці одна з вулиць міста має назву 41-ї гвардійської дивізії. Ім’ям командувача дивізії генерал-майора Костянтина Цвєткова названий сквер на вулиці Кірова. У місті також споруджено Меморіал Слави в пам’ять про загиблих визволителів Рибниці та про її героїчних жителів, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років.
Олександр ПЕТРЕНКО.
Фото: з сайту держадміністрації Рибницького району та м. Рибниця