Придністровці разом з усім світом відзначили Міжнародний день пам’ятників та історичних місць. Головною метою цього свята є збереження об’єктів культурної спадщини та підтримка суспільного інтересу до минулого людства, відображеного у творах монументального та архітектурного мистецтва, у спорудах, що нагадують про найважливіші події та життя видатних земляків.
У ПМР турбота про пам’ятки є одним із пріоритетних завдань. Ще у 2002 році найбільш значущі з них були внесені до Єдиного державного реєстру нерухомих об’єктів культурної спадщини. Документ містить сотні пам’ятників місцевого та республіканського значення, а також близько двох тисяч археологічних. Усі вони перебувають під охороною держави.
Як і люди, пам’ятники мають свою біографію: одні – зовсім коротку й просту, інші – довгу та цікаву. Сьогодні пропонуємо читачам ознайомитися з деякими пам’ятками північного району Придністров’я – Кам’янського.
Віддзеркалення епохи
Гості, що в’їжджають у район республіканською трасою, одним із перших бачать пам’ятник В. І. Леніну в Катеринівці. В радянську епоху монументи вождю революції стояли в багатьох населених пунктах. На Кам’ящині, крім райцентру, Володимир Ілліч у бронзі та граніті був ще в трьох селах – тих, де колгоспи успішно розвивалися з його ім’ям.
Найбільшу фантазію проявили трудівники господарства «Ленінський прапор», що базувалося в Катеринівці. Біля Будинку культури вони встановили скульптурну групу «Ленін і діти». Тут не керівник держави, що кличе у світле майбуття, а той добрий дідусь, про якого знали всі жовтенята і піонери СРСР. Він обіймає дівчинку і хлопчика, що гортає книжку. Чи варто казати, що пам’ятник викликає лише позитивні емоції? І рідко який турист пройде мимо, не сфотографувавши цю по-родинному затишну композицію.
Спроби викреслити щось зі своєї історії –справа невдячна. До того ж і небезпечна, адже, не знаючи уроків минулого, можна знов і знов повторювати вже допущені попередниками помилки. У ПМР прагнуть пам’ятати про всі моменти історії: про досягнуті перемоги та понесені втрати. А пам’ятники, як написав у своєму телеграм-каналі Президент Вадим Красносельський, «…не знищують, їх зберігають і відновлюють». От і скульптурна група в Катеринівці, як і раніше, стоїть біля реконструйованого Будинку культури.
Письмова історія Рашкова перевищує шість століть. Саме село по праву називають музеєм просто неба. Тут епохи відображені в археологічних об’єктах, історичних будівлях, монументах. Одному з етапів розвитку молодої Радянської держави присвячений неординарний пам’ятник у вигляді трактора, що працював на тутешніх полях.
У першій третині ХХ століття впроваджувалися нові форми господарювання на землі. «Перший колгосп у Рашкові був створений у 1929 році й мав назву «Трудівник». Потім виникли інші колективні господарства. Починали вони працювати без великих багатств, на одному ентузіазмі. Така ситуація була повсюдно: не вистачало реманенту, тяглової худоби, деколи – насіннєвого матеріалу. На придбання всього необхідного коштів не було. Тому більшість агрозаходів виконувалися вручну. Щоб полегшити працю селян, на союзному рівні було прийняте рішення про створення машинно-тракторних станцій. Оснащені необхідною технікою, вони обробляли колгоспні поля, збирали урожай, – розповіла Ольга Сливка, яка завідує сільським музеєм. – У Рашкові МТС з’явилася в липні 1932 року. Базувалася вона в нашому селі, а обслуговувала чисельні колгоспи з Подойми, Подоймиці, Валя-Адинки, Катеринівки, Строєнців. Площа оброблюваної землі перевищувала 7 000 гектарів. Завдяки сучасній техніці, якою була оснащена станція, у колгоспах неухильно зростала культура землеробства. Сама ж МТС неодноразово ставала передовиком всесоюзного соціалістичного змагання, виборювала перехідний Червоний прапор. Вона діяла до травня 1957 року, і за цей час доблесна праця десятків механізаторів була відзначена медалями та орденами. На згадку про їхній внесок у розвиток сільського господарства в центрі Рашкова встановлений трактор, який незмінно привертає увагу туристів».
Архітектурне розмаїття
Мистецтво зведення будівель – одне з прадавніх і найбільш затребуваних. Людині завжди потрібне житло – не лише якісне, а і красиве. Про те, як будували наші предки свої хати та проектували міста, про фортифікаційну та промислову роль архітектури свідчать різні споруди.
Однак вихором змін, що не раз промайнув теренами краю, зметені палаци та фортеці, майстерні та храми. Тому будівель з багатовіковою історією на Кам’янщині небагато. Та все ж збереглися пам’ятники культової архітектури. Знаючи всі перипетії історії, інакше як Божим благословенням цей факт не пояснити. Адже навіть у розпал антирелігійної кампанії у Подоймиці діяла церква Різдва Пресвятої Богородиці, збудована в російсько-візантійському стилі. В ній хрестили дітей з усього району, вінчали наречених…
Не вдалися до варварства, не стали за радянських часів руйнувати храми ще в деяких селах – пристосували під господарські потреби. Нині їх відновили й туристи можуть ознайомитися з особливостями православних церков Катеринівки, Окниці та Хрустової. У Рашкові, засвідчуючи полікультурність і багатоконфесійність краю, сусідять храм Святої Трійці та католицький костел святого Каетана, руїни древньої Покровської церкви й синагоги, інші святині.
У Кам’янці шедеври архітектури датуються золотим століттям князів Вітгенштейнів. Засновник роду Петро Християнович побудував тут палац із прекрасним парком, розвивав виноробство, для чого спорудив на схилах тераси, де росли лози з Рейну і Франції. У скелястій горі був вирубаний підвал, в якому зберігалися дубові бочки з винами різних сортів. Навіть тепер його фасад виглядає привабливо: фронтон підтримує довга колонада.
винного погреба в Кам’янці
Парк, на території якого росте понад сто видів дерев і кущів, реконструюється в класичному стилі. У його центрі встановлений бюст героя Вітчизняної війни 1812 року П. Х. Вітгенштейна, що перетворив нікому не відоме провінційне містечко на крупне багатогалузеве господарство. У парку, що славиться оригінальним ландшафтом, збереглися ставки для прогулянок на човнах – планується, що скоро в них знову з’явиться вода. Живописним фоном для куточка відпочинку служить амфітеатр кряжа, на якому розташовані виноградні тераси – унікальна меліоративна й інженерно-архітектурна споруда.
На вході до парку розташована будівля з білосніжними колонами, що збереглася практично у первозданному вигляді. Вона зображена на одній із поштових листівок, випущених у Російській імперії з підписом: «Палац княгині Трубецької».
«Емілія була третьою дитиною Антуанетти й Петра Вітгенштейнів. 26 жовтня 1821 року вона вийшла заміж за князя Петра Трубецького. У різні періоди він служив губернатором Харківської, Смоленської, Орловської губерній. Сім’я жила то в Москві, то в родових маєтках. У Кам’янці спеціально для улюбленої доньки Петро Християнович побудував палац, де гостювала Емілія зі своїм сімейством, – повідомила краєзнавець Маргарита Балицька, яка багато років присвятила вивченню історії Кам’янщини. – Нині будівля, зведена два століття тому, охороняється державою як один із найважливіших об’єктів культурної спадщини. Проте стан її вимагає ремонту, якщо ми хочемо, щоб і майбутні покоління мали можливість побачити історичний і архітектурний пам’ятник часів Вітгенштейна. Кращим варіантом, на мій погляд, було б створення на його базі музею, який розповідав би про всі етапи розвитку Кам’янщини».
Ніна ПАНАЇДА.