Марко Вовчок – класик української літератури, прозаїк, поетеса, перекладач. Вона є основоположницею дитячої української прози й більш ніж десятка інших жанрів.
Письменниця володіла українською мовою так само, як і французькою та російською. У своїх творах вона зображала життєві реалії й передавала народні істини. Тому недарма школярам пропонують вивчати її літературну спадщину.
Надзвичайно високо оцінив твори письменниці Тарас Шевченко. Коли Іван Тургенєв запитав у нього, якого автора йому слід читати, щоб швидше вивчити українську мову, він відповів: «Марка Вовчка! Він один володіє нашою мовою!» В українській літературі того часу Марко Вовчок була найближчою, якщо не єдиною наступницею Шевченка. Ось чому він називає її своєю донею, своєю зіронькою, своєю молодою силою.
Прославила українську літературу на весь світ
Марко Вовчок була однією з найбільш авторитетних літераторів Європи. Багато творів ще за життя письменниці були перекладені багатьма європейськими мовами (чеською, болгарською, сербською, польською, словенською, італійською, французькою, німецькою, англійською тощо) і мали величезну популярність. Наприклад, її повість «Маруся» стала найулюбленішою книгою французьких дітей. Вона відзначена премією Французької академії й рекомендована Міністерством освіти Франції для всіх шкільних бібліотек країни.
Відомий болгарський письменник Петко Тодоров говорив, що проза українки справила величезний вплив на розвиток болгарської літератури, підказавши кілька жанрів, за якими далі розвивалася національна література Болгарії.
Твори Марка Вовчка не втратили своєї актуальності й донині. Навіть користувачі Інтернету кажуть, що «читаються вони на одному диханні». Можливо тому, що вона, як і Нечуй-Левицький, приділяла величезне значення «живій», народній мові: більшість її творів насичені фольклористикою, яка гармонійно поєднується з темою і сюжетом. Письменниця синтезувала всі найкращі елементи традиційного відображення побуту українського життя (разом зі своїм чоловіком вона досліджувала етнографічні матеріали в Україні).
Марко Вовчок увійшла в історію літератури й як талановитий перекладач. Маючи енциклопедичні знання, вона навіть переклала на російську мову «Походження видів» Чарльза Дарвіна, завдяки її перекладам читач уперше познайомився з фантастичними романами Жуля Верна.
Творча спадщина талановитої письменниці складається з семи повноцінних томів і 200 творів, перекладених європейськими мовами.
Росіянка – класик української літератури
Марко Вовчок (справжнє ім’я Марія Олександрівна Вілінська) народилася 10 грудня 1833 року в селі Катерининське Єлецького повіту Орловської губернії (Росія). Її мати була місцевою поміщицею, а батько – офіцером армії, який також володів невеликим маєтком в Орловській губернії. Діди й прадіди майбутньої письменниці були українцями.
У січні 1851року Марія вийшла заміж за етнографа Опанаса Марковича і поїхала з ним в Україну. З 1851 по 1855 рр. вони жили в Чернігові, потім у Києві. Збереглися її словнички тих років, зошити з піснями. З 1855 року подружжя оселилося в Немирові. Весь цей час письменниця глибоко вивчила життя, культуру та мову українського народу. У Немирові були написані перші її оповідання українською мовою. Тоді ж вона взяла чоловічий псевдонім Марко Вовчок.
Особлива дружба з Тарасом Шевченком
Марія Вілінська дуже багато читала, проте величезний вплив на неї справив «Кобзар» Тараса Шевченка, що став однією з найбільш улюблених книг на все життя.
Дівчина, напевно, не могла й припустити, коли перший раз читала цю книгу, що незабаром доля зведе її з генієм українського народу, який, вражений її творчістю, подарує їй безліч безцінних для неї речей, серед яких і «Кобзар» з теплим, душевним підписом поета: «Моїй єдиній доньці Марусі Маркович. І рідний, і хрещений батько Тарас Шевченко».
Відомо, що Тарас Григорович подарував письменниці золотий браслет, яким вона дорожила понад усе, а також він присвятив їй цілий уривок із поеми «Сон» («На панщині пшеницю жала…»). У свою чергу, Марко Вовчок присвятила Т. Г. Шевченку повість «Інститутка».
ПОВІСТЬ «ІНСТИТУТКА»
Історія написання
Роботу над твором автор розпочала ще 1858 року в Немирові. Поштовх до написання «Інститутки», в якій вона зобразила одну з випускниць інституту шляхетних дівчат, дало враження майбутньої письменниці від перебування в Харківському пансіоні. Під маскою гарненької панянки, що вміє належним чином «подати» себе у вишуканому благородному товаристві, криється жахлива внутрішня сутність людини – носія зла.
Над повістю Марія Олександрівна працювала майже рік, адже продовжила творчо трудитися над нею вже в Петербурзі 1859 року, а завершила в Парижі. Коли Марко Вовчок читала твір у присутності Т. Г. Шевченка, похвалам на її адресу не було кінця. Великий Кобзар високо оцінив цей реалістичний твір української прози. Щоправда, попередньою його назвою була «Панночка», проте письменниця згодом змінила її, підкреслюючи таким способом абсурдність тогочасного суспільства, в якому часто неграмотні кріпаки морально вищі за своїх освічених панів.
Уперше твір вийшов друком 1860 року в журналі «Отечественные записки» російською мовою, а переклав його Іван Тургенєв. В українському оригіналі з присвятою Тарасові Шевченку повість була видана на два роки пізніше – 1862-го, в журналі «Основа».
За жанром твір є першою в українській літературі соціально-реалістичною повістю.
Літературний аналіз твору
Композиція його проста і підпорядкована розкриттю провідної ідеї. Сюжет розгортається послідовно, він однолінійний, події розвиваються в хронологічному порядку.
Експозиція – читач знайомиться з оповідачкою Устиною; про людей та події розповідається крізь призму світосприйняття цієї героїні.
Зав’язка – приїзд панночки й обрання Устини покоївкою.
Розвиток дії розпочинається через загострення стосунків панночки з кріпаками, її одруження і переїзд на хутір.
Кульмінація – сцена, в якій пані побила стару кріпачку. Хотіла побити й Устину, але на перешкоді став Прокіп.
Розв’язка – Прокопа віддають у рекрути, Устина переходить до міста наймичкою.
Жанр твору – соціальна повість.
Тема твору – зображення тяжкого становища кріпаків та наростання стихійного протесту проти несправедливості та неволі.
Iдея – непереборне прагнення людини до волі, мрія кріпаків вирватися з-під влади поміщиків.
Головні герої повісті:
кріпаки: Устина, Катря, Прокіп, Назар, бабуся;
пани: стара поміщиця, панночка, полковий лікар.
Зазирнімо у творчу лабораторію автора
Багато літературознавців і читачів відзначають красу плавної розповіді в повісті Марка Вовчка «Інститутка», динамічність її коротких діалогів, барвистість приказок та фразеологізмів. І це дарує невимовну естетичну насолоду. Іван Франко з цього приводу зазначив: «Хто читав Марка Вовчка українською, той, хоч би який запеклий теоретик, напевно, стоятиме під впливом чару й розкішності його чудової мови. Попри всю простоту й популярність, вона дуже багата лексиконом і незрівнянно мелодійна». До цього ще слід додати майстерність письменниці у творенні сюжету, образів, типових для свого часу, й разом із тим неповторно індивідуальних.
Персонажі згруповані за методом контрасту. З одного боку – кріпаки, з іншого – представники панства. Розповідь ведеться від імені молодої кріпачки Устини, яка спочатку належала старій пані, а потім стала покоївкою молодої панночки-інститутки.
У повісті зображено два покоління панів і два покоління кріпаків. Поміщиця-внучка виявляється ще жорстокішою й аморальнішою кріпосницею, ніж стара пані. Про наростання антикріпосницьких настроїв у суспільстві свідчить те, що представники молодого покоління кріпаків, на відміну від терплячої бабусі-кріпачки, прагнуть позбутися кайданів кріпацтва і протестують проти панських знущань.
Порівняльна характеристика кріпачки Устини й панночки-інститутки
| Панночка | Устина | |
| Освіта | Вважає освіту непотрібною, хоч закінчила інститут шляхетних панянок | Неосвічена, проте має природну мудрість |
| Краса | Дуже красива, проте внутрішня краса не відповідає зовнішній | Звичайна дівчина, проте щира, відверта, вміє бачити красу навколишнього світу |
| Риси характеру | Дволика, корислива, жорстока, вміє викручуватися з незрозумілих ситуацій | Відверта, щира, покірна, терпляча, сором’язлива, чесна, працьовита. |
| Потреби | Потребує надмірної уваги до себе та має панські забаганки | Невибаглива, не потребує комфорту, вміє терпіти незручності |
| Ставлення до інших
людей |
Презирлива, жорстока до кріпаків, корислива та нещира у спілкуванні | Доброзичлива, вміє пробачати та співчувати |
| Вміння кохати | Кохає з розрахунку та вигоди | Кохає щиро і безкорисливо |
| Працьовитість | Уміє керувати, все налаштовувати на свій лад | Працьовита, витривала, покірлива |
| Мова | Лайлива і груба до прислуги та лагідна до панів | Легка, поетична, сповнена порівнянь та епітетів |
Марко Вовчок у повісті протиставляє образи дівчини-кріпачки Устини й молодої пані-інститутки. Устина так передає свої враження від зовнішності панночки: «І що ж то за хороша з лиця була! Здається, і не змалювати такої краси!». Проте між зовнішнім виглядом інститутки та її внутрішньою суттю існує контраст. Панночка – жорстока, егоїстична та морально обмежена людина. Попри те, що вона навчалася в інституті шляхетних дівчат, насправді залишилася неосвіченою, адже була переконана, що, крім французької мови, музики й танців, нічого не потрібно у світському товаристві. Усі інші предмети панночка називає дурницею, а навчання – мукою. Це людина з пустою головою й холодним серцем.
Зовсім інша кріпачка Устина. За вдачею вона добропорядна, лагідна й життєрадісна, усім бажає добра та щастя. Душа дівчини відкрита до всього прекрасного. «Весело бачити степ, поля красні…», – говорить вона. Устина любить сонце, квіти. Вона тонко відчуває навколишню природу: «Вітрець шелесне та принесе у віконце мені пахучий бузок…». Устина любить людей, щиро та глибоко кохає Прокопа. Хоч подружнє життя за умов кріпосницької дійсності й не принесло їй повного щастя, але дівчині стало легше: «Зійдешся з ним – весело й любо; усе лихо забуду…».
Інститутка закохалася в полкового лікаря. Однак її кохання було примхою, молода поміщиця виявила сухий і точний розрахунок у почуттях. На хуторі ж чоловіка, куди молоді переїхали після весілля, вона показала себе жорстоким, свавільним і лютим експлуататором. Необмеженість влади над кріпаками підігрівала її деспотизм, мовчазна згода «доброго пана» перетворила життя людей на каторгу.
Психологічну характеристику інститутки доповнює її мова: груба і лайлива, коли вона говорить із кріпаками. До рівних собі панночка «ляскотить по-пташиному». Устина ж лагідна до всіх.
Устина – це типовий образ кріпачки, тому що в її характері домінують риси, притаманні більшості кріпаків: покірність, доброта, моральна чистота. Інститутка є типовим образом кріпосниці. Майже всі кріпосники були жорстокими, свавільними, бездушними та ненажерливими.
Іван Франко, який уперше прочитав повість перебуваючи в Австро-Угорщині, зазначив: «Інститутка» – це найкраща перлина нашої літератури… Крім викриття страхіть кріпацтва й вимоги його скасування, письменниця подає майстерні описи душевних і поетичних станів людини, особливо ж глибоке її проникнення в таїни жіночої душі…».
Дійсно, незабутні художні образи Марка Вовчка пройшли крізь десятиріччя складних і величних історичних подій і зберегли свою чарівну принадність до наших днів.
Олена ДВОРСЬКА.
Фото: https://biblioteka-nvk10.blogspot.com