Можна без перебільшення сказати, що ім’я Юрія Миколайовича Затики відоме кожному мешканцеві Слободзеї та й багатьом придністровцям, особливо старшого віку.
Майстер пензля, директор Слободзейської художньої школи, громадський діяч, небайдужий до долі свого краю та людей, які живуть поряд з ним, Юрій Миколайович народився 30 квітня 1943 року в Росії. Про себе розповідає: «Мама моя померла під час пологів, а батько, молдаванин за національністю, привіз мене до Слободзеї у восьмирічному віці, працював слюсарем-сантехніком. Отже, батьки мої ніякого відношення до мистецтва не мали.
Скільки себе пам’ятаю, я завжди любив малювати. Сам не знаю, як сталося, що ця закоханість оволоділа мною ще з ранніх років. У школі я оформлював стінгазети, це було цікавим заняттям. Після школи служив за призовом у лавах радянських Збройних Сил у Прибалтиці, у військах ППО водієм. Після служби повернувся додому, влаштувався кочегаром у Слободзейському музичному училищі, бо іншої роботи на той час не було».
Там Юрій познайомився зі слободзейськими митцями, які побачили його перші роботи та порекомендували вступити до художнього училища. Вони й підштовхнули молодого чоловіка до рішучого кроку. Так він поїхав на навчання до Кишинівського художнього училища. «У 1971-му, зразу, як я отримав диплом, мене направили на посаду директора Кам’янської «художки». Літаком дістався з Кишинева до Кам’янки (не дивуйтеся, були такі рейси по Молдавії на «кукурузнику»), і, поговоривши з тим директором, відмовився від посади з морально-етичних міркувань, не хотів, щоб людина позбулася роботи», – пригадує ювіляр.
Повернувся до Слободзеї, влаштувався художником-оформлювачем до місцевого Будинку культури, не залишав малювання ні на день. Юрій Миколайович продовжив: «Як член КПРС, я запропонував на нараді райкому партії заснувати в нас спеціальний заклад, де діти могли б навчатися живопису. Мене підтримали мої колеги-партійці, й уже 22 вересня 1972 року вийшов наказ Міністерства культури Молдавської РСР щодо створення художньої школи в Слободзеї. Минуло більше піввіку, а події того часу тримаються в пам’яті».
Розпочали з невеличкого приміщення в Будинку культури на російській частині села. Сам придумав – сам і втілював свій задум у життя: ходив по школах, запрошував учнів і таким чином назбирав групу з 32 дітей. Усі вони, до речі, закінчили курс навчання. Сам Юрій Миколайович паралельно з роботою у школі навчався на художньо-графічному факультеті Одеського педінституту. Нині його школа розташована в чудовому приміщенні колишнього дитячого садка, який самі викладачі й облаштували.
У ній створені всі необхідні умови для навчання та роботи: є свій виставковий зал, необхідне обладнання, відмінна бібліотека, яка не має рівних у республіці й нараховує понад 3 000 екземплярів професійної літератури, комплекти листівок та ілюстрацій, різні журнали з образотворчого мистецтва. Все це допомагає становленню юних художників та вдосконаленню професійної майстерності викладачів.
Школа об’єднує шість філій у населених пунктах району. Найкращі з вихованців продовжують навчання у професійних середніх спеціальних та вищих навчальних закладах Москви, Санкт-Петербурга, Києва, Харкова, Львова, Одеси, Кишинева та Придністров’я. Ціла низка випускників є членами Спілки художників Придністров’я, близького та далекого зарубіжжя. У цій школі свою трудову діяльність розпочинали нинішні члени Спілки художників Придністров’я Алла та Юрій Салко, Сергій Панов. Багато випускників художньої школи працюють архітекторами, дизайнерами, поєднують педагогічну діяльність із художньою творчістю.
У житті Юрія Затики був період, коли на початку 90-х йому довелося брати участь у створенні молодої республіки. Він зустрічався з людьми, вирішував поточні проблеми, проводив велику пропагандистську, агітаційну роботу, очолював народне ополчення Слободзейщини. «Багато ополченців нашого району в 1992 році стали на захист республіки. Його основу становили наші члени Об’єднаної Ради трудових колективів. Воювали вони на Бендерському, Дубоссарському та Копанському напрямках. Багато хто не повернувся додому до своїх родин. Під час тих подій загинув 41 слободзеєць», – з сумом пригадує Юрій Миколайович.
Настали мирні дні, директор художньої школи повернувся до виконання своїх обов’язків і донині працює на благо свого рідного краю, навчає дітей любити свою землю і справу, якою вони займаються.
Юрій Затика відзначає чудовий ювілей – йому виповнюється вісімдесят. Тож нехай продовжуються й надалі щасливі дні життя цього талановитого, розумного чоловіка, нехай оптимізм та жага до мистецтва не залишають ювіляра ще багато років.
Михайло ТРЕМБIТА.
Фото автора.