Володимир Галанін – людина досить знана у Придністров’ї, напередодні свого дня народження дозволив собі поринути в ностальгію, хоча його кредо: «Жити треба майбутнім».
Як би там не було, спогади така річ, що їх тільки зачепи, а вже зупинити стає досить складно. Так і в нашому випадку. Спочатку відомий дизайнер ніби не бажав ворушити минуле, а потім таки погодився дати відповіді на кілька запитань стосовно свого минулого.
Батько Володимира Борисовича родом з Дагестанської АРСР, ветеран Великої Вітчизняної війни, сержант. За хоробрість, стійкість та мужність нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни І ступеня.
Мати зі станції Слобідка, Балтського району Одеської області, юрист за освітою, працювала державним нотаріусом у Нотаріальній конторі міста Тирасполя, була нагороджена медаллю «Ветеран праці».
Доля звела їх у Чернівцях, де 22 квітня 1950 року в них народився синок.
У дворічному віці Володя з батьками прибув до Тирасполя. «Звичайно, я не пам’ятаю моменту свого народження, як і факту переїзду з Чернівців до Молдавії. Однак із задоволенням згадую роки свого дитинства. Любив канікули та літо (школу не дуже полюбляв). До осені в мене особливе ставлення, особлива любов. Жаль, вона швидко закінчується. Квітень – це мій місяць, його перша половина, як завжди, дощова, зате друга, в день мого народження, п’янить і радує. Голова чманіє від ароматів квітучого бузку, клумби приваблюють погляд яскравими соковитими кольорами тюльпанів, і сонце зігріває своїми ласкавими променями», – ділиться художник.
Не стримуючи емоцій, Володимир пригадує автобус, що курсував по кам’яній бруківці центральної вулиці Тирасполя, багатолюдний парк Кірова, де грав духовий оркестр та кружляли у вальсі пари, а ще – смачну газовану воду за три копійки. «Так починалося моє свідоме і все подальше життя в Тирасполі. Якщо дати волю почуттям, то екскурс у пору моєї юності 50-х років здатний вилитись у ємну повість», – жартує чоловік.
Володимир Борисович пригадує зимову пору року, як по замерзлому Дністру частенько переходив на інший берег річки, з насолодою спостерігав за голими, заснулими деревами. З часом він почав робити замальовки у своєму блокноті. Йому здавалося, що рослини в зимовому лісі набували несподіваних форм, будили емоції, зачаровували, і цей стан душі майбутній художник переносив на аркуші паперу.
У шкільні роки хлопець захоплювався читанням. Вдома у Галаніних була багата й сучасна чудова бібліотека, тому фантастиці та пригодницькій літературі він віддавав перевагу перед шкільною програмою.
Любив Дністер, навчився плавати, долаючи відстань течією з острова і до порому. Юнак товаришував зі своїми ровесниками. Вони формували дворові футбольні команди та до темряви ганяли м’яча. Ще одній пристрасті приділяв чимало часу юний Володя: «Десяток кордових моделей літаків були підвішені під стелею моєї спальні – чекали черги на запуск. На столі не було ні монітора, ні комп’ютера, їхнє місце займала лампова УКХ радіостанція, одна з останніх моїх радіоаматорських робіт перед призовом до армії».
Служити солдатові Володимиру Галаніну випало в прекрасному українському місті Львові. Оскільки до армії хлопець закінчив Тираспольське медичне училище за фахом «фельдшер» (навіть встиг попрацювати в поліклініці), вивчав фармацевтику, то молодого бійця призначили начальником аптеки, де він чесно прослужив два роки. Був період, коли Володимир подумував про навчання в медичному інституті, та любов до творчості перемогла.
«Сьогодні я спостерігаю дитинство своїх онуків – Богдана та Дар’ї. Богдан, моя гордість, з перших років малював, нині йому 13, і він працює у векторній програмі, знаючи, що малюнок – це конструювання, і від правильно поставленого завдання складається успіх роботи.
Дівчинка, естет за вдачею, любить красиві рухи та все гарне. Танцює в групі «Хіп-хоп». Хочу, щоб вони розкрили свої таланти та були щасливими. Присвятити все життя улюбленій справі – це і є щастя», – переконаний Володимир Галанін, голова Спілки дизайнерів Придністров’я, член-кореспондент міжнародної академії наук відділення «Художній та індустріальний дизайн», член координаційної ради Міжнародної асоціації «Спілка дизайнерів», заслужений діяч мистецтв Придністров’я.
До щирих привітань з нагоди дня народження, які щедро «сипалися» протягом дня 22 квітня на адресу іменинника, долучається колектив редакції нашої газети. З роси й води Вам, шановний Володимире Борисовичу.
Юлія ПОНОМАРЕНКО.
Фото з архіву Галаніна.