Що ближче День Перемоги у Великій Вітчизняній війні, то частіше ми згадуємо тих, кому завдячуємо життям. Потрібно пам’ятати їх усіх: і полеглих на війні, й живих.
Поки живуть люди, яких будь-яким чином особисто зачепили події того героїчного і водночас трагічного часу, так би мовити поранені війною, їхня пам’ять – це своєрідний місток між війною і миром. Наш обов’язок – зберігати цю пам’ять.
Сьогодні ми згадуємо ветерана Великої Вітчизняної війни Григорія Захаровича Бронзу. Він народився 30 квітня 1927 року в с. Велика Врадіївка Одеської області. Нинішнього року йому виповнилося б 96 років. Ті, хто знав його, згадують, що був він дуже скромною людиною, хоча багато фактів його біографії повчальні, цікаві й заслуговують уваги.
У листопаді 1944-го, у віці 16 років, він пішов добровольцем на фронт. Після проходження прискорених курсів у навчальній стрілецькій дивізії Г. Бронзу разом з іншими малолітніми бійцями відправили ешелоном на Перший Український фронт. Потім був армійський спецназ, Далекий Схід, участь у боях з японцями та Корея. У цій країні Григорію Захаровичу виповнилося 18 років. З роти спецназу його призвали на строкову службу, а потім – на надстрокову, під час якої він командував різними взводами: стрілецьким, саперним, артилерійським і навіть танковим. Досвід, здобутий у спецназі, зробив його універсальним командиром.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни Григорій Бронза деякий час навіть служив в охороні Північнокорейського вождя Кім Ір Сена. До 1948 року – в 40-й мотострілецькій дивізії імені Орджонікідзе в селищі Смолянинові Приморського краю. З армії Григорій Захарович звільнився в 1956-му, понад 25 років він віддав службі в Радянській Армії. Коли ветеран вийшов на пенсію, то ще тривалий час працював у 59-й МСД на волонтерських засадах.
Воїнська доблесть Григорія Захаровича відзначена багатьма урядовими нагородами. Однак визнання і гідної оцінки заслужили й його надзвичайні творчі здібності. Він був людиною багатогранно обдарованою, проявив талант не тільки в живописі, а й у графіці, скульптурі, карбуванні, різьбі по дереву.
Істинним же сенсом життя Григорій Захарович вважав музейну справу, для якої треба мати особливе покликання, дар, специфічні здібності відчувати історію Вітчизни в усьому її різноманітті. Він володів ними, тому що з дитинства цікавився історією, культурою та живописом.
Першим його досвідом став створений у 1949 році музей в Уссурійську. Він присвячений доблесті третього Ачинського полку – учаснику ліквідації великої й небезпечної банди, що тероризувала округу в 1929 році.
Потім Григорій Захарович захопився організацією музею 141-го гвардійського Полоцько-Новобузького важкого танко-артилерійського полку, в якому служив. Протягом кількох місяців йому довелося в пошуках матеріалів їздити у відрядження, шукати інформацію в архівах Сталінграда, Подільська, Ленінграда та Херсона. Йому вдалося зібрати багатющий матеріал з історії героїчної військової частини й навіть зняти фільм, присвячений бійцям підрозділу.
Остаточний результат був вартий вкладених зусиль. У 1957 році музей у Смолянинові був відкритий.
Важливим етапом у житті Григорія Захаровича став період роботи над створенням музею 40-ї Стрілецької дивізії ім. Серго Орджонікідзе, яка покрила себе нев’янучою славою в боях біля озера Хасан. Г. Бронза особисто брав участь у розкопках в районі цього озера, відшукував і привозив у музей рідкісні документи. У 1964 році кількість і цінність експонатів, зібраних ним, дала можливість відкрити унікальний музей, в архівах якого зберігалися шашки, нагани й навіть телеграфний апарат маршала Радянського Союзу В. К. Блюхера. У результаті музей дістав статус найкращого з аналогічних в окрузі.
У Тирасполі, в розташуванні оперативної групи російських військ у Придністров’ї (ОГРВ), він створив Музей воїнської слави й Музей Суворова, слава про який дійшла до Москви, й у Тирасполь приїхав тодішній міністр оборони генерал армії І. Д. Сергєєв. На знак подяки він подарував Григорію Захаровичу іменний годинник. «Усе, що ви зробили, безцінне! Вкладена душа і збережена пам’ять. А хто забуде минуле – майбутнього не матиме!» – такий запис залишив особисто Ігор Дмитрович у Книзі відгуків музею.
Не стало Г. З. Бронзи 30 січня 2010 року, але залишилася його творча спадщина і жива пам’ять про величезний внесок у Велику Перемогу над фашизмом.
Він відзначений 21 урядовою нагородою СРСР, зокрема, орденом Вітчизняної війни II ступеня, медалями «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 рр.», «За перемогу над Японією», «За звільнення Кореї», орденом «Трудова слава» (ПМР).
Iнна ЯКИМЧУК.
Фото: www.poi.dvo.ru