Про екологічні проблеми нині сказано багато. Передусім, їх пов’язують зі зростанням промислового виробництва й населення земної кулі за останні 150 – 200 років. Однак, було б неправильно розглядати екологічні проблеми у тісному зв’язку з індустріальним розвитком країн світу. Так, якщо говорити про найпершу екологічну катастрофу на землі Придністров’я, пов’язану з діяльністю людини, то нам слід переміститися в далеке VI ст. до н. е., наприкінці якого у степи Північного Причорномор’я вторглися полчища Дарія.
Дату походу перського війська різні автори оцінюють по-різному, обмежуючись переважно 515 – 510 рр. до н. е. Тож чому похід Дарія сміливо можна віднести до першої екологічної катастрофи на Дністрі? Стосовно до самого цього походу ще й дотепер точаться суперечки. Проте результати дослідження поселення Чобручі за останні чверть століття доповнили відомості про цю історичну подію. Щодо питання чисельності військ Геродот повідомив, що для походу на Скіфію Дарій зібрав величезні сили персів: «…з урахуванням вершників, але без флоту, налічувалося 700 000, а кораблів було зібрано 600». І хоча нині цифри, наведені Геродотом та іншими літописцями, викликають сумнів, однак те, що на землі Причорномор’я вторглася величезна армія персів, має документальне підтвердження. Скіфи, усвідомлюючи всю трагічність свого становища, несподіваність, а також те, що навіть стотисячне військо являло собою значну силу, змушені були обрати стратегію, широко відому в давнину, сформульовану ще Геродотом: «…зовсім не давати бою у відкритому полі…, розділившись на два загони, відступати зі своїми стадами, засипаючи на своєму шляху колодязі та джерела і винищуючи на землі трави».
Знищення відступаючими скіфами рослинності та отруєння джерел у смузі наступу противника ще більше ускладнювало рух персів. Геродот говорить про досить глибоке просування персів у Скіфію. Дарій у той час, як перейшов через Істр для походу на скіфів, потрапив у пастку і ризикував загинути з усім своїм військом від спраги. Найбільш спустошеними були південні райони Скіфії, й це могло змусити Дарія просуватися не вздовж узбережжя Чорного моря, а дещо північніше.
Головною обставиною у виборі Дарієм переправи в районі села Чобручі стало те, що в іншому місці потрібно було, крім водної перешкоди, подолати ще й кілька кілометрів болотистої заплави. Тим паче, що для просування до переправи через Дністер у районі міста Бендери перське військо змушене було б подолати русло ще однієї річки – Ботни. Хоч це і притока Дністра, та пройти численному війську шлях у кілька зайвих кілометрів по заплаві Ботни, покритій чагарниками та лісо-
вими ділянками, видавалося не таким уже й легким завданням. Цей маршрут ще більше уповільнив би просування військ Дарія.
Поселення Чобручі мало широкі торговельні зв’язки з різними Чорноморськими та Середземноморськими регіонами. Використовуючи прокладені вже відомі й надійні шляхи, військо персів звернуло увагу на переваги Чобруцької переправи як під час вторгнення, так і на зворотному шляху, коли втікало зі Скіфії. Як у будь-якій загарбницькій війні, ведення скіфами партизанської війни на всьому шляху прямування перського війська з території Дністровсько-Прутського межиріччя виключати було б помилкою. А результатом воєнних дій стало засипання й отруєння колодязів, джерел та водоймищ, знищення рослинності, диких тварин, розгін та винищення птахів. Величезне військо Дарія та його обоз у пошуках їжі, очевидно, ще більше розширювали зону руйнування і мали негативні наслідки для природи регіону. Усе це не могло не призвести до порушення природних екосистем, результатом чого, ймовірно, стала екологічна катастрофа регіонального масштабу на території південної частини Дністровсько-Прутського межиріччя.
Цікавим є те, що тактика, обрана Кутузовим 1812 року у війні з Наполеоном, дуже нагадує тактику перемоги над сильним ворогом, застосовану ще скіфами проти персів у далекому минулому.
А може, Кутузов добре знався на працях Геродота?
Віталій КОЛЬВЕНКО.