Про те, що в Рашкові взялися за відродження системи побутового обслуговування населення, я дізналася в жовтні 2017-го. На урочистостях з нагоди 610-ї річниці села, глава місцевої адміністрації Олег Бершадський, вручаючи грамоти землякам, які облаштовують малу Батьківщину, особливо відзначив одну з нагороджених. Широким жестом обвівши сцену, він повідомив, що її яскраве та багате вбрання виготовила швачка Ольга Малюта.
Рашківчанки – мої сусідки в залі – схвально зааплодували й пояснили, що дівчина відкрила в селі ательє.
Колись у Рашкові був свій Будинок побуту, але не витримав випробування часом і закрився… Звістка про те, що послуги професійної швачки знову стали потрібними на селі, здалася добрим знаком: населений пункт живе, молодь (Ользі ніяк не можна було дати більш ніж 25 років) прагне закріпитися в рідному краї. Так з’явилася ідея, розповісти про бізнес О. Малюти. Але, перш ніж зустрітися з дівчиною, вирішила поспілкуватися з главою місцевої адміністрації.
– Олегу Семеновичу, ательє – це результат Року підприємців?
О.Б.: Якоюсь мірою, так. Саме у 2017-ому в селі знову почала функціонувати служба побуту. Вона включає не лише швацьку майстерню, а й перукарню, салон краси. Проте, спроба відродити Будинок побуту була ще у 2016 році: в село повернулися два молодих фахівці сфери побутового обслуговування. Щоб вони не пішли в «підпілля» (це відома проблема, коли майстри стрижуть, роблять манікюр, надають послуги візажиста або шиють вдома – без патенту, без дотримання санітарно-гігієнічних вимог і норм техніки безпеки), депутати сільради вирішили підтримати їх прагнення вести легальний бізнес.
– І в чому ж виражалася ця підтримка?
О.Б.: У самому центрі села вже деякий час пустувала будівля, де раніше розміщався дитячий садок (дошкільна установа, завдяки допомозі Російської Федерації, перебралася у відремонтовані та сучасно обладнані приміщення). Цю споруду і запропонували рашківським майстриням під ательє. Розуміючи, що довести її до ладу, оформити інтер’єр, обладнати робочі місця – досить складно фізично й фінансово, вирішили хоч чимось допомогти початківцям. І уклали з ними угоду про безкоштовне користування приміщеннями.
– Тобто, за оренду дівчата не платять?
О.Б.: Так. Адже починаючи справу, вони ще навіть клієнтів не мали. Треба було придбати обладнання та інвентар, навести лад у приміщеннях і створити певний затишок. Ці вкладення за умови низького попиту на послуги (а в селі головна проблема – дефіцит робочих місць, люди в постійному пошуку заробітку й обмежені у витратах) могли окупитися не скоро, а за негативного розвитку ситуації – стати збитками. Зваживши всі плюси й мінуси, керівництво села ухвалило мудре рішення: не стягувати з трудівниць побутового сектора плату за користування будівлею, якщо вони відремонтують приміщення та упорядкують прилеглу територію. Ось так у центрі Рашкова з’явилося ательє. З його невеличким колективом я зустрілася напередодні професійного свята працівників побутового обслуговування (відзначається третьої неділі березня).
Ольга Малюта, яка запам’яталася мені в День села витонченістю святкового вбрання, сиділа за швацькою машинкою. «Замовлення – справа непередбачувана, – пояснила вона, не відриваючись від роботи. – То нікого немає, то клієнти йдуть один за одним. І кожен хоче, щоб його замовлення було виконане якнайшвидше». До запитів земляків молода швачка вельми уважна. Вислухає побажання клієнта, дасть пораду з урахуванням знань, здобутих у Кишинівському технічному університеті, де вчилася на модельєра-конструктора.
Професійна підготовка відкриває перед Ольгою широке поле діяльності. Вона уміє шити все: жіночий, чоловічий і дитячий одяг, столову та постільну білизну тощо. Тільки попит на такі вироби в селі невеликий. Пошити модне плаття нині недешево. Потрібно придбати тканину, фурнітуру, прикраси, нитки; заплатити майстрові за розкрій і пошиття. От і виходить, що купити готове – набагато дешевше. А замовлення селян переважно стосуються ремонту та перероблювання одягу за стандартами фігури хазяйки. Але майстриня не ділить замовлення на категорії «дорого – дешево». З однаковою ретельністю вона шиє оригінальні вироби, стібок за стібком ушиває готові плаття під фігури їх володарок так, що створюється враження ексклюзивності, майстерно латає дитячі штанці, перетворюючи банальну дірку на оригінальну аплікацію. Тож односельчани охоче йдуть до неї по допомогу в оновленні гардероба.
«Багато замовлень перед святами, – ділиться Ольга. – Новий рік кожен хотів зустріти в обновці, і я не піднімала голови від машинки. Багато молодих рашківчанок чепурилися до 8 Березня. Потім розпочнеться сезон весіль і хрестин… Зручно, що в ательє пліч-о-пліч працюють швачка, перукар і візажист. Клієнтка прийшла до мене замовити вбрання до ювілею і заразом домовилася про модну зачіску, манікюр і макіяж. Або навпаки: йшли записуватися до стиліста, а, почувши швацьку машинку, пригадали, що і плаття потрібне нове».
Дізнавшись про таку співпрацю, з розумінням киваю. А як ділять замовлення Яна Артемова і Тетяна Малік – перукарі-стилісти? Дівчата посміхаються: село велике, і кожна з них має власну клієнтську базу. Вона сформувалася, як не парадоксально, в ту пору, коли майстрині жили не в Рашкові, а шукали заробітки на чужині. Приїжджаючи додому погостювати, стригли родичів, друзів, сусідів – під цю категорію в селі потрапляє всякий, хто прийде на поріг.
Обидві шукали себе. За наполяганням батьків, які завжди керуються здоровим глуздом, поступили до навчальних закладів. Яна вчилася на юриста. Тетяна здобула спеціальність менеджера. «Знаєте, мені ніколи не була цікава юриспруденція, – чесно признається Я. Артемова. – А от робити людину красивішою, допомагати їй створити індивідуальний образ – це по мені. І одного дня я махнула рукою на диплом, на вищу освіту і записалася на курси перукарів у Тирасполі». З такого ж відчайдушного вчинку почалася і кар’єра Т. Малік. І подальші їх долі схожі. Шукаючи високих прибутків, дівчата вирушили покоряти Москву. Працювали в салонах, зростали професійно, освоювали суміжні спеціальності. Тепер вони – майстрині на всі руки. Під широким визначенням «стиліст» ховається перукар-універсал, який стриже чоловіків, жінок і дітей, підбираючи зачіску до лиця, характеру, загального стилю людини. Сучасні технології фарбування волосся, його укладання, догляду за ним досконально відомі Тані та Яні. Є у кожної й диплом про освоєння тонкощів нігтьового сервісу. От і виходить, що в ательє рашківчанкам можуть надати весь спектр послуг індустрії краси: від повсякденного, зручного в побуті акуратного манікюру до яскравого вечірнього макіяжу.
Їздити в райцентр для цього тепер непотрібно. Не треба витрачати на дорогу час і додаткові гроші. Більш того – сільські майстрині, добре знаючи «достаток» земляків, прагнуть встановлювати ціни на послуги нижчі, ніж у Кам’янці. Виконують вони й умови договору з Рашківською адміністрацією. Торік поміняли покрівлю будівлі. «У цьому нас суттєво підтримав глава Олег Бершадський. Розуміючи, що, займаючись бізнесом неповний рік, ми навряд чи накопичили б необхідні для придбання сучасних будівельних матеріалів кошти, він допоміг знайти спонсора. А наші сім’ї безоплатно виконали ремонтні роботи, – пояснюють майстрині. – Влітку плануємо відремонтувати сходи й підмостку навколо будівлі, упорядкувати прилеглу територію. Продовжуємо облаштовувати майстерні».
Має плани щодо розвитку сільської служби побуту й глава Рашківської адміністрації. Найближчі – це відкриття майстерні з ремонту взуття. Фахівця вже знайшли, потрібно придбати устаткування, а коштів для цього майстер-початківець не має. От і шукає О. Бершадський інвесторів. Але на долю не скаржиться. Він має щире бажання створити в рідному селі всі умови для комфортного життя людей. Щоб утримати працездатне населення від міграції у пошуках кращої долі, щоб поверталася в Рашків молодь після навчання. Майстрині з ательє – перші, хто повірили в успіх цього почину. Вони щиро ділилися зі мною мріями про те, що в рідному краї зуміють застосувати свої вміння і таланти.
Тетяна ГРИЦЮК.