Немає нічого кращого, ніж щире бажання людини творити добрі справи. Коли ж вони трапляються, то неодмінно залишають глибокий слід у наших серцях.
У місті, яке заснував генералісимус Олександр Суворов, шість років тому було відкрито Суворовське училище. За цей час установа виховала сотні юнаків, які стали гідними членами суспільства. Вони не просто гордо несуть звання випускників військового училища, а й підтверджують цей статус своїми словами та вчинками. Суворовці Денис і Єгор – одні з тих, кого можна ставити за приклад. Юнаки ще навчаються, але вже усвідомили та демонструють доблесть, честь, гідність, культуру поведінки та любов до своєї Батьківщини.
Нещодавно стався неординарний випадок: курсанти запобігли несправедливості, не дали загубленій сумці потрапити в погані руки, а повернули її власнику. Забігаючи наперед, скажемо, що їм це вдалося. Всі соціальні мережі рясніли новиною про добрий вчинок.
В інтерв’ю спеціально для газети «Гомін» вони розповіли про навчання, про той самий день, про свої принципи та погляди на життя.
– Це було покликанням – прийти навчатися в Суворовське училище?
Денис: Тато запропонував мені спробувати свої сили в цьому навчальному закладі, а я з ним погодився. Перший навчальний рік був досить важким, а потім почав звикати. Мені сподобалася тутешня атмосфера і різноманітність діяльності.
Єгор: І я потрапив сюди за ініціативою батька. Однак спочатку в мене було сильне бажання повернутися додому, у свою школу. Адаптуватися мені допоміг колектив. Хлопці, з якими я навчаюся, завжди допоможуть, підтягнуть у навчанні, підтримають у спорті. Щодо цього Суворовське училище сильно відрізняється від загальноосвітньої школи.
– Розкажіть трохи про ваш розпорядок дня.
Денис: О 6:00 ми вже робимо зарядку, снідаємо. Потім ідемо на шикування, де командир оголошує нам важливі новини: про знаменні дати, нагородження. Далі за розкладом починається навчальний процес, після якого нам виділяють дві години на самопідготовку і виконання домашнього завдання.
Єгор: В обумовлені дні ми займаємося спортом. Причому, в кожного він свій, кому що більше подобається. Крім того, ми також приділяємо час загальновійськовій підготовці, а ввечері – вечеря, особистий час, прогулянка і відбій.
– Згадайте той самий день, коли ви знайшли чужу сумку.
Денис: Це був наш вихідний. Ми з Єгором прийшли в Катерининський парк пограти у футбол і відпочити. На лавочці, недалеко від церкви, помітили сумку. Спочатку вирішили просто трохи постояти поруч і почекати в надії, що її господарі скоро повернуться.
Єгор: Через 10–15 хвилин ніхто так і не з’явився. Неподалік від нас проїжджала патрульна машина, яку ми зупинили й звернулися по допомогу. Показали міліціонерам сумку з дитячими речами та гаманцем. Потім я поїхав з ними у відділення, щоб дати свідчення з цього приводу.
– Ви могли б учинити по-іншому?
Єгор: Спочатку була така думка: пройти мимо, тому що сумка вже була відкрита. Хтось же міг подумати, що це ми зробили, а нам не хотілося неприємностей.
Денис: Красти чи просто заплющити очі, піти спокійно далі – це проступок. Я ніколи не розумів людей, які крадуть. Як із цим можна жити? А якщо ти забрав останнє? Ні, не могли ми це так залишити.
– Ця новина потрапила у ЗМI як гідний приклад правильного вчинку. Тому повідомляємо про гарний кінець цієї історії: власницю сумки знайшли, вона ж дуже хотіла віддячити вам. Скажіть, як їй вдалося з вами зв’язатися?
Денис: Власниця пропажі виявилася знайомою моєї мами, яка знайшла її номер телефону і повідомила про знахідку. Жінка потім нам зателефонувала і подякувала.
– Вашу поведінку якось оцінили в Суворовському училищі?
Єгор: На ранковому шикуванні начальник училища нас похвалив, поставив у приклад.
Начальник Тираспольського Суворовського училища Сергій Александров зазначив: «Попри те, що наші учні носять спеціальну форму, вони все-таки діти. Ми їх виховуємо в дусі патріотизму і любові до своєї Батьківщини. Подвійно приємно, коли дізнаємося про їхні хороші справи. Вони ж могли пройти мимо тієї лавочки, не звернути на неї увагу, але совість їм не дозволила цього зробити, а тому рішення було правильним. Найкраща нагорода для будь-якого педагога, начальника, командира – це коли він бачить результат своїх безсонних ночей і переживань».
З цими словами не можна не погодитися. Нове покоління придністровців радує своєю свідомістю, освіченістю і перспективністю, а добрі справи ніколи не залишаться без уваги та належної нагороди.
Поліна РЕШЕТНIКОВА.
Фото автора.