Придністровці завжди з шаною пам’ятатимуть тих, хто став на захист своєї рідної землі, героїв, які ціною свого життя відстояли незалежність нашої держави.
Одним із таких захисників є тираспольчанин Сергій Хартюк, 26 січня 1972 року народження. За словами матері Сергія Зінаїди Іванівни, її син нічим не відрізнявся від ровесників. «З великим інтересом він читав книги про вольових і мужніх людей, які не пасували перед труднощами, а на шляху до наміченої мети сміливо долали всі перепони. Вони підкорювали гори та бурхливі ріки, всупереч штормам перетинали моря, несли нелегку службу на кордоні й у складі підрозділів органів правопорядку. З особливою повагою він ставився до учасників Великої Вітчизняної війни, які рятували світ від фашизму. Він хотів бути схожим на них, і сам став достойним прикладом служіння Вітчизні. Юнак захоплювався футболом, рибалив із друзями на Дністрі», – розповіла мама захисника.
Піти стопами батька-офіцера Михайла Павловича, який удень і вночі пропадав у військовій частині, було давньою мрією Сергія. Відвідуючи тираспольський спортклуб «Первая перчатка», він навчався боксу, досить популярному в молодіжному середовищі. Саме в цьому виді спорту тренери навчають дітей ставити собі мету і досягати її. Школяр Сергій Хартюк завжди влучно вражав ціль на міжшкільних змаганнях зі стрільби.
По закінченні 9-го класу школи № 19 хлопець поступив до середнього професійного технічного училища № 5, яке успішно закінчив за спеціальністю «електрик». Складна та небезпечна робота вимагала витримки, холоднокровності та майстерності.
Після проходження строкової служби в армії Сергій влаштувався електриком на завод ім. Кірова. Коли загроза з боку Молдови на початку 1990 років стала реальною, юнак записався до лав народного ополчення. Він хотів бути поруч з іншими придністровцями в цей непростий час. Разом з іншими захисниками молодий чоловік цілий місяць перебував на передовій, захищаючи Дубоссари.
Несподіваний напад поліції, збройних сил та загонів спецпідрозділів Молдови на місто Бендери 19 червня 1992 року став апогеєм збройної агресії РМ проти Придністров’я. Для жителів міста та влади республіки він був водночас найважчим випробуванням.
Сергій Хартюк 19 червня став учасником кровопролитних боїв за місто у складі формувань народного ополчення ПМР. Під час оборони мосту через Дністер, на в’їзді до Бендер, він дістав важке поранення. Його терміново доставили в лікувальне містечко, до Тирасполя. На превеликий жаль, лікарям не вдалося врятувати молоде життя, і 20 червня юнака не стало.
Зінаїда Іванівна з сумом згадує ті трагічні дні: «Сталося так, що мене на той час не було в республіці. Чоловік відправив мені термінову телеграму зі звісткою про цю трагедію. Пережити той страшний час і непоправну втрату допомогла підтримка з боку рідних. Коли проводжали в останню путь сина та його бойових товаришів, здавалося, що всі мешканці Тирасполя прийшли з ними попрощатися. Їх ніколи вже не побачать батьки, сестри, дружини. Сергія поховали на Алеї Слави кладовища «Дальнє».
Минуло вже понад 30 років з того трагічного дня, коли несподівано обірвалося життя Сергія Хартюка. Йому було лише 20 років. Мама захисника зі сльозами на очах розповіла, що він мав великі плани на життя: «На початку літа 1992 року син мені повідомив, що восени планує одружитися і незабаром познайомить мене зі своєю нареченою. На жаль, цього вже ніколи не буде».
Республіка високо оцінила подвиг солдата, його внесок у захист мирного життя народу Придністров’я. Посмертно він нагороджений орденом «За особисту мужність» та медаллю «Захиснику Придністров’я».
Віталій МАЛЬОВНИЧИЙ.
Фото з особистого архіву Зінаїди Хартюк.