Минуло 30 років після трагічних подій 1992 року в Придністров’ї, а журналісти все ще виявляють невідомих героїв, про яких необхідно розповісти світові. Одним із них став Сергій Кравченко.
Перечитуючи списки, складені колись тираспольською патріотичною організацією «Союз «Пам’ять», ми натрапили на його прізвище. Переглянувши всю доступну нам інформацію, виявили, що історію життя цього хороброго чоловіка, який передчасного пішов з життя, ще ніхто не відкрив широкому загалу.
Виправити ситуацію вдалося за допомогою Лариси Кравченко – удови загиблого. Вона поділилася найбільш пам’ятними та зворушливими моментами, які досі зберігає у своєму серці.
Сергій народився 1 березня 1964 року. Все своє життя він мешкав у місті Тирасполі. За словами Лариси Олександрівни, батьки виховали в ньому почуття чесності та справедливості, порядності й відповідальності. Він закінчив СШ № 11. Потім опанував спеціальність зварника і працював за фахом на авторефрижераторному заводі.
Головним захопленням у його житті були танці, яким віддав 6 років і навіть танцював у знаменитому ансамблі «Виорика». Друзі, колеги та приятелі вважали Сергія душею компанії, веселою людиною з почуттям гумору.
Свого майбутнього чоловіка Лариса Олександрівна зустріла, коли їй було 18 років. Через півроку незабутніх зустрічей, походів у кафе й кіно, а також романтичних прогулянок вони вирішили укласти законний шлюб і створити сім’ю. У цьому родинному союзі в них народився син Олександр. Вони разом будували плани на майбутнє. Однак у березні 1992 року спалахнув збройний молдовсько-придністровський конфлікт і змінив вектор життя багатьох людей.
«Коли в червні почалися серйозні події, чоловік відправив мене з сином на два тижні на море. Я пропонувала йому поїхати з нами. Він, звичайно ж, не погодився, а вчинив як справжній патріот. Сказав мені тоді: «Я йду захищати свою сім’ю і свою дитину. Хто піде, якщо не я?». Сергій так упевнено оголосив про своє рішення, що воно не підлягало жодному обговоренню, і ми просто змирилися», – розповіла вдова.
Нічого не відомо про те, де він воював і перебував у цей небезпечний і тривожний час. Іноді на кілька годин він приїжджав додому відвідати рідних. Можливості попередити про свій візит він не мав, і кожна його поява була несподіванкою.
Збройний конфлікт завершився. Здавалося б, тепер можна жити щасливо, але Сергій Олександрович набув військового досвіду й вирішив продовжити службу в батальйоні «Дельта». У жовтні 1992 року він загинув під час затримання небезпечних злочинців.
«У той фатальний день чоловік зайшов додому переодягтися. Сказав, що їде на завдання, але незабаром повернеться, якраз встигне повечеряти. Однак ні на вечерю, ні на сніданок він не прийшов. Звістку про його смерть приніс нам його двоюрідний брат. Я просто не могла прийняти цю думку. Гнала її від себе геть, думала, можливо, це якась помилка. Адже війна закінчилася. Як загинув? Чому?», – з болем у серці запитала Лариса Олександрівна.
Життя Сергія Кравченка обірвалося у 28 років. Він запам’ятався тим, хто його знав, як воїн, турботливий і уважний батько, сім’янин, життєрадісна людина. Ця розповідь – данина пам’яті герою, який віддав своє життя за мир на придністровській землі.
Поліна РЕШЕТНИКОВА.
Фото з сімейного архіву (Кравченко Сергій з сином та дружиною).