Можна з упевненістю сказати, що головною умовою успіху придністровців у боротьбі за свої права, за створення власної державності стала їхня політична свідомість, зрілість, воістину феноменальна здатність до самоорганізації. Безперечний доказ цього – проведені в Придністров’ї референдуми та з’їзди. А початок усьому поклав I Надзвичайний з’їзд депутатів Придністровського регіону Молдавської РСР усіх рівнів, що відбувся 2 червня 1990 року в селі Паркани.
У 1990 році розуміння того, що жителям Придністров’я доведеться самостійно відстоювати свої права і традиції добросусідського проживання різних народів, гранично зміцніло. Дійсно, незгодним із політикою румунізації, розпалювання міжнаціональної ворожнечі доводилося розраховувати, насамперед, на себе, самим зміцнювати основи традиційного, заповіданого предками укладу і традицій. Проте, уклад і традиції – це не тільки ідеологія, це ще й господарська сторона буття.
Придністровський історик Борис Бомешко у своїй книзі «Створення, становлення та захист придністровської державності» писав: «Розуміючи згубність політичного та економічного курсу офіційного Кишинева, бездіяльність і безпорадність уряду Молдови, Тирасполь, а потім міста та райони, що приєдналися до нього, законно стали вимагати надання статусу вільної, самостійної економічної зони. Однак кишинівські правителі виступили проти цієї розумної та мінімально необхідної ініціативи придністровців».
«Лише дійшовши висновку, що всі спроби переконати офіційний Кишинів марні, представники трудових колективів, депутати всіх рівнів зібралися на свій перший з’їзд, на якому заявили про необхідність створення власного державного утворення як механізму захисту людей», – згадував про ті події голова Об’єднаної Ради трудових колективів (ОРТК) ПМР Володимир Ємельянов.
Загрози з боку войовничих націоналістів призвели до того, що на перший погляд найбільш правильний шлях парламентської боротьби за захист своїх прав і свобод виявився закритим. При цьому столиця СРСР місто Москва вже не могла або не хотіла вплинути на ситуацію, що склалася. Стало очевидним, що захищати свої права і свободи придністровцям доведеться самотужки.
За аналогією зі з’їздом народних депутатів СРСР, вирішили провести з’їзд депутатів усіх рівнів Придністров’я. На всенародне зібрання делегували 673 законно обрані депутати, починаючи з сільських, селищних Рад і закінчуючи народними депутатами СРСР від Придністров’я. Характерно, що подію присвятили як ідеологічним, так і економічним питанням. Придністровцям на тлі краху існуючих зв’язків між суб’єктами СРСР, в умовах економічної ситуації, що дедалі погіршувалася, і масштабної суспільно-політичної кризи потрібно було дійсно самостійно вирішувати всі життєво важливі для регіону питання.
Зі вступним словом від імені ініціативної групи до учасників з’їзду звернувся голова Тираспольської міської Ради народних депутатів, народний депутат МРСР Ігор Смирнов. «Ситуація, що складається в економіці Придністровського регіону, змусила нас запросити депутатів на цей надзвичайний з’їзд, щоб обговорити, накреслити шляхи та ухвалити рішення, як забезпечити, зберегти для наших людей хоча б той життєвий рівень, який склався на сьогодні», – зазначив він.
Делегати працювали безперервно протягом 12 годин і завершили роботу ухваленням Декларації про соціально-економічний розвиток Придністров’я, яка передбачала, зокрема, створення на лівобережжі Дністра та в Бендерах Вільної економічної зони.
Крім того, там була заснована Координаційна рада соціально-економічного розвитку, яку очолив наш майбутній Президент Ігор Смирнов.
У Декларації, насамперед, зазначалося, що правовою основою функціонування Координаційної ради Придністровського регіону та його виконкому є положення Закону СРСР «Про загальні засади місцевого самоврядування та місцевого господарства в СРСР». Ухвалені Верховною Радою МРСР закони, а також інші нормативні акти поширювалися на Придністровський регіон лише після того, як він був узгоджений з Координаційною радою. Крім того, ця Рада була уповноважена представляти соціально-економічні інтереси Придністров’я на всіх рівнях. Для координації дій у галузі розвитку господарства міст та районів Рада призначала виконком.
Крім економічних положень, Декларація містила найважливіші політичні норми побудови держави – передачу влади Радам народних депутатів, поділ законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, аполітичність посадових осіб будь-якого рівня всіх гілок влади. Документ закріплював деякі права та свободи громадян, а саме: політичний плюралізм, рівність національностей, вільний розвиток мов та культур, національне самовизначення особистості, які згодом створили основу конституційного ладу в ПМР.
У Декларації з’їзду містилося й положення про те, що найважливіші питання суспільно-політичного та соціально-економічного життя мають виноситися на референдум. Виходячи з відсутності будь-яких гарантій захисту цивільних прав з боку офіційних державних органів МРСР, з’їзд рекомендував поставити на місцеві референдуми питання про утворення в перспективі Придністровської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки у складі Молдавської РСР.
Делегати з’їзду звернулися до сесії Верховної Ради МРСР із пропозицією «…внести зміни до республіканського законодавства про мови відповідно до загальносоюзних законів». Проте всього через кілька днів після його проведення офіційний Кишинів визнав І Надзвичайний з’їзд неправомочним, а своєрідною відповіддю придністровцям послужило внесення доповнень до Кримінального кодексу МРСР, у якому з’явилася стаття про політико-правове переслідування інакодумців.
Оскільки під дію цієї статті на той час підпадала більшість населення регіону, результат акції залякування виявився прямо протилежним. Однак у Кишиневі тактичного прорахунку не помітили. І навіть більше, 23 червня 1990 року Верховна Рада РСР Молдова прийняла декларацію про суверенітет, де нічого не говорилося про входження до оновленого Союзу РСР.
Вона також ухвалила висновок комісії з пакту Молотова-Ріббентропа, яка визнала створення в 1940 році Молдавської РСР незаконним актом сталінського керівництва. З цього абсолютно логічно випливала і неправомірність включення до складу Молдови лівобережного Придністров’я. Адже з 12 жовтня 1924 року до 2 серпня 1940 року існувала Молдавська Автономна РСР у складі Української РСР. Саме до неї приєднали Бессарабію, а потім на її основі створили Молдавську РСР, оголошену Кишиневом поза законом.
Незабаром, через три місяці після І Надзвичайного з’їзду, 2 вересня в Тирасполі відбувся II Надзвичайний з’їзд депутатів усіх рівнів Придністров’я, на якому делегати одностайно прийняли рішення про утворення Придністровської Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки.
Віктор РОМАНЮК.
Фото з архіву музею села Паркани.