Це слова ветерана Великої Вітчизняної війни – жительки міста Дубоссари Наталії Михайлівни Курасової. Вона народилася 96 років тому в Росії і вже понад півстоліття проживає в Придністров’ї. Цей край став для неї другою Батьківщиною.
Ветерана Великої Вітчизняної війни Наталію Курасову знають багато поколінь жителів Дубоссарського району. У Радянську Молдавію вона приїхала на початку п’ятдесятих років разом зі своїм чоловіком Валентином Курасовим, якого партія направила на будівництво Дубоссарської гідроелектростанції. Молоді фахівці, які прибули в Дубоссари для відновлення народного господарства, відразу проявили свої професійні та людські риси. Валентин Сергійович – на новому енергетичному підприємстві на Дністрі, яким потім керував 23 роки, а Наталія Михайлівна – на багатьох місцях. Саме під її керівництвом у Дубоссарському районі було створено музей бойової та трудової слави, розпочата діяльність товариства охорони природи в районі, було здійснено дві операції з пошуку героїв ВВВ, які загинули під час звільнення Дубоссарського району від фашистів у 1944 році.
Відновлення народного господарства СРСР відбувалося з 1945 по 1952 рік. Цей період дуже добре пам’ятають представники покоління, якому довелося брати в цьому участь. Наталія Михайлівна завжди з трепетом та оптимізмом згадує ті часи, коли державі та її майбутньому віддавали кращі роки свого життя, не рахуючись ні з чим. Відновлення економіки Радянського Союзу відбувалось у складних умовах. Не менше випробувань довелося пройти ветеранам Великої Вітчизняної й на війні.
Наталія Курасова родом із Ярославля. Перед війною вона втратила батька, і після 8 класу пішла на роботу, щоб допомагати матері утримувати сім’ю. Працювала у шпиталі санітаркою, а коли почалася війна, разом зі своєю рідною сестрою попросилися на фронт добровольцями, захищати Батьківщину від фашистів. Та оскільки вони ще не досягли повноліття, дівчат не брали на війну ні 1941, ні 1942. Лише в 1943 році Наталія вступила до лав Радянської Армії й 23 лютого прийняла Присягу – була зарахована в 1566-й зенітно-артилерійський Ярославський полк.
«Ярославль бомбили й нам говорили – за нами Москва! Адже 270 кілометрів від столиці Радянського Союзу, куди гітлерівські війська стільки років прагнули. Я потрапила в далекомірне відділення і була далекомірником. Це людина, яка спостерігає за небом і дає координати літака. Для цього необхідно було мати не тільки добрий зір, але і слух. У мене це виходило, адже від наших даних залежала кількість збитих ворожих літаків. На моєму рахунку знищених більше, ніж сотня. Рада, що зробила свій внесок у Велику Перемогу», – розповіла Наталія Курасова.
У складі артилерійського полку Наталія Михайлівна звільняла Румунію, Угорщину, Югославію. Наприкінці війни служила топографістом. Велику Перемогу зустріла в столиці Австрії. У ветерана багато нагород, найцінніша – Орден Вітчизняної війни II ступеня.
Бадьора, енергійна, життєрадісна Наталія Михайлівна добре пам’ятає і завжди ділиться своїми спогадами про довге й цікаве життя. У шлюбі з чоловіком прожили 65 років. Вона зізнається, що це були найщасливіші роки її життя.
«На жаль, Валентин Сергійович вже пішов з життя. Це була чудова людина. Багато часу він віддавав своїй роботі, нашим дітям, онукам, а ще в нього вистачало сил та здібності на творчість. Він був поетом, громадським діячем, а в його книгах назавжди залишилися заримовані рядки всього нашого життя та долі людей нашого покоління», – зазначила Наталія Михайлівна.
Наталія Курасова також не приховує секрет свого сімейного щастя. Зізнається, що дуже поважала і любила свого чоловіка, і це в них було взаємно. А в житті в неї є така головна заповідь: ніколи не бажати від долі більшого, ніж маєш. Вважає це основним у сімейному житті й почувається щасливою.
Надія ПАЄРЄЛІ.