Це село подобається всім: давно полюбили його туроператори та мандрівники. Гідам тут є що показати, підкріпивши екскурсію бувальщинами та легендами з 620-річного літопису. Туристам цікаві не тільки пам’ятки. Вони у захваті від живописних у будь-яку пору року ландшафтів: крутих схилів, порослих лісом, з вершин яких можна милуватися величним Дністром, відчуваючи неймовірне єднання з природою.
Немов магніт, притягує село істориків і археологів. Тут нерідко проводяться розкопки, підтверджуючі, що люди заселяли цю місцевість ще в часи раннього палеоліту. Буквально кожен шар землі зберігає пам’ять про наших далеких предків. Учені простежили історію Рашкова від першої документальної згадки в 1402 році й продовжують вивчати кожен її етап. Багато куточків села, що по праву називають музеєм просто неба, ще зберігають свої секрети, які належить розгадати.
Досить часто звертаємося до рашківської теми й ми, журналісти. Розповідаємо про історію та сьогодення населеного пункту, про його проблеми та перспективи, про героїв минулих часів і трудівників, які нині розвивають рідний край. Цей нарис про життя Рашкова навіяний храмовим святом і доповнений відомостями, почерпнутими в бесідах з жителями, що працюють над реалізацією різноманітних заходів, запланованих у рамках Року агропромислового комплексу, сільських територій і сільського туризму.
Постійних читачів «Гомону» остання фраза, напевно, здивує, оскільки їм добре відомо, що День села мешканці відзначають на Покрову. Цій традиції вже десятки років. Внести до неї корективи довелося під час пандемії коронавірусу. Два роки поспіль – у 2020-2021 – через карантинні обмеження масові заходи в сільському Будинку культури не проводили.
Святкування ж на свіжому повітрі було небезпечним через високу осінню захворюваність.
Тоді й виникла ідея відзначити 620-річний ювілей у храмове свято – на Трійцю.
Шлях до духовних джерел
Свято-Троїцька церква нині є центром православної культури Рашкова. У неї цікава історія, що наближається до двох з половиною століть. Це один із небагатьох храмів краю, дата зведення якого точно відома.
«Історія виникнення церкви нерозривно пов’язана з ім’ям місцевого священика Іоанна Палюховича. У розпал боротьби унії з православ’ям він був висвячений у сан. Оскільки всі рашківські храми захопили уніати, отець Іоанн у 1779 році розпочав будівництво нової церкви. Її зведення тривало чимало часу, проте, в результаті старань парафіян і їхнього пастиря, в Рашкові з’явився православний храм, освячений 1787 року в ім’я Святої Трійці, – розповіла Ольга Сливка, яка завідує місцевим музеєм. – Подальша діяльність І. Палюховича була присвячена возз’єднанню уніатів із православ’ям. Цю складну роботу він провів у 75 парафіях, які входили до складу Балтського та Ольгопольського повітів. За самовіддану і сумлінну діяльність на благо православної церкви священик був зведений у сан протоієрея. При ньому та наступних настоятелях Свято-Троїцький храм розвивався та зміцнював свої позиції. Довгий час тут зберігалася стародавня ікона Нерукотворного Спаса, одним із власників якої був син генералісимуса О. В. Суворова. Цей образ мав славу чудотворного, і при церкві вівся детальний запис чудес, які відбувалися.
Доля Свято-Троїцької церкви після революції схожа з долями багатьох інших храмів: закриття та розорення. В будівлі влаштовували то клуб, то колгоспний склад… Добре, що вона не зруйнувалася, як Покровська церква».
Лише на початку 1990-х років Свято-Троїцький храм відродився. Споруду відремонтували, відновили розпис. У 2009-му на згадку про засновника церкви на стіні встановили меморіальну дошку, а наступного року архієпископ Тираспольський і Дубоссарський Сава передав храму новонаписаний образ Нерукотворного Спаса.
Свято-Троїцька церква, що є пам’ятником історії та архітектури, сьогодні гостинно відчиняє двері перед паломниками й туристами. Попри всі труднощі та спокуси, православні рашківчани, як і раніше, поспішають до свого храму – століттями намоленого місця, де багато поколінь їхніх предків хрестилися, освячували свої душі покаянням і причащалися Святих Таїн, вінчалися, відспівували покійних та молилися за здоров’я.
Зберігають культурні традиції
Глибоко символічним вважають селяни той факт, що у 2022-му – ювілейному для Рашкова році – не тільки День села, а і храмове свято знову відзначали всі разом, повернувшись до давньої традиції. Старожили, з якими вдалося поспілкуватися, поділилися спогадами про ті часи, коли обидві православні церкви були цілі й парафіяни після урочистої служби запрошували одне одного в гості на Трійцю та на Покрову.
Нині свята набули нового змісту. Осіннє вирішили відзначати в Будинку культури – офіційно, запрошуючи гостей з інших населених пунктів і вручаючи державні та відомчі нагороди. Літнє святкують по-родинному. У сільському парку збираються всім селом, вітають ювілярів і наречених, вручають подарунки новонародженим. За святково накритими столами, що ломляться від традиційної їжі та новомодних страв, проголошують тости, пригощають одне одного, душевно спілкуються та співають улюблені пісні.
Парк стараннями місцевих органів влади за останні роки суттєво перетворився: тут обладнаний дитячий майданчик, встановлені затишні альтанки зі столами та лавками, упорядкований стадіон, що розташований поблизу.
Особливість зони відпочинку – джерело. Воно не таке знамените, як Панська криниця, але привертає увагу відпочивальників з навколишніх населених пунктів. Кришталева вода має постійну температуру біля +15 градусів: улітку бадьорить, а взимку здається теплою. Тому і вирішили рашківчани обладнати біля джерела купіль. Побудували басейн, у який, немов невеличкий водопад, тече чиста вода. Звели над купіллю альтанку в класичному стилі. На Водохреща тут здійснюється чин освячення, а в літню пору з задоволенням плескаються діти.
Парк електрифікований, обладнаний сценічний майданчик, на якому проводяться різні тематичні заходи. Благо, креативних людей у селі багато. Тут помічають і розвивають таланти з дитинства. Успішно діють Рашківська художня школа та філія міської школи мистецтв. Умільці привчають молоде покоління до традиційних ремесел: шиття, в’язання, вишивання, а також передають секрети виготовлення авторських аксесуарів і прикрас для інтер’єру. Завдяки плідній співпраці колективу Будинку культури з бібліотекарем і завідувачем музею з’являються свіжі ідеї для звичних заходів і нові теми для зустрічей, що об’єднують різні покоління.
От і на Трійцю склали сценарій з неповторними словами для кожної сім’ї, що виходила на сценічний майданчик. Святкову концертну програму з народних і сучасних українських і російських пісень подарували землякам члени вокально-інструментального ансамблю «Пошук». Це найстаріший із чотирьох колективів художньої самодіяльності, що діють при БК. Чверть століття радує він не тільки рашківчан, а й гостей районного фестивалю «Камертон», учасників різних заходів (зокрема республіканського та міжнародного масштабу) інструментальною музикою, естрадними творами й авторськими піснями. Гімн Рашкова (а у села з багатовіковою історією просто не може не бути власного музичного символу) традиційно звучить у виконанні солістів колективу Анатолія Горуна і Петра Реу.
Живе та квітне любий Рашків
Життєствердний заголовок цієї частини нарису взятий із вірша, декламованого на святі. Автор – Світлана Павленко – п’ятий рік завідує бібліотекою, прищеплює дітям інтерес до книг і підтримує любов до читання серед дорослих. Вона призналася, що на створення римованих рядків її, як і деяких інших селян, надихають природа та пам’ятки Рашкова, його працелюбні жителі. Це завдяки їх повсякденній праці село весь час розвивається, стає більш комфортним для мешканців і привабливим для туристів.
Першочергова увага приділяється створенню сучасних умов для дітей. В освітньому комплексі спочатку замінили дах над спортзалом, а торік за програмою Фонду капітальних вкладень відремонтували вже сам зал. За підтримки депутата міськрайради Анатолія Сердуня школа підключена до оптоволоконної мережі зв’язку, оснащується необхідним інвентарем. На черзі – упорядкування подвір’я, ремонт основного корпусу та системи опалювання.
Активно залучені до процесу облаштування життєвого простору мешканці: розробляють проекти та виграють гранти (зокрема й міжнародні) на їх реалізацію. Зважаючи на їхню активність, підключаються до роботи спонсори, громадські організації. За декілька років спільно здійснили капітальний ремонт Будинку культури та сільської лікарняної амбулаторії. Відкрили Будинок побуту. Здійснили консервацію історичних споруд: синагоги та Покровської церкви. Прибрали та впорядкували шість кладовищ (католицьке, два єврейських і три православних), які зайняли солідну площу – майже 10 гектарів.
Вкладають жителі села у створення зручного середовища і власні гроші. Наприклад, у 2019-му побудували в складчину водопровід протяжністю близько 7 кілометрів, яким користується більш ніж сотня абонентів. У нинішньому році розвиток системи централізованого водопостачання триватиме коштом інвестиційної програми.
Під керівництвом глави сільської адміністрації Олега Бершадського Рашків поступово набуває естетично привабливого вигляду. За програмою Дорожнього фонду протягом останніх років відремонтовані практично всі сільські вулиці. На семи з них відновлене освітлення, планується установка ще 40 ліхтарів, придбаних депутатом Верховної Ради Порфирієм Шкільнюком. Уздовж центральної автотраси висаджені декоративні дерева і троянди, замощений тротуар. Упорядкований сквер поряд із Будинком культури, у найближчих планах – укладання плитки на площі перед будівлею. На найближчу перспективу також намічене асфальтування кількох доріг і реконструкція сільського ринку.
Словом, центральна частина Рашкова доглянута. Попереду чекає копітка робота над тим, щоб у кожному мікрорайоні було комфортне середовище для рашківчан і продумана туристична інфраструктура, що відповідає запитам чисельних гостей.
І хочеться, щоб життя тривало
У храмове свято в Рашкові традиційно відзначають сім’ї, які зробили вагомий внесок в облаштування життєвого простору. «Діамантові» та «золоті» ювіляри подружнього життя – а це 9 родин – представники того покоління, яке відродило село у важку повоєнну пору.
Євгенія Лембас – корінна рашківчанка. Крім кількох років роботи на конвеєрі Кам’янського консервного заводу, все життя провела в селі. Разом із чоловіком, з яким у злагоді прожили шість десятиліть, працювали в місцевому колгоспі. Євгенія Гаврилівна – у рільничій бригаді, в зоні відповідальності якої були сотні гектарів соняшнику та кукурудзи, й обробляли їх уручну. Іще піклувалися про овочі: від посіву в парниках і теплицях до збирання налитих соком помідорів, моркви, буряків… Леонід Васильович був шофером, возив людей на поля, а сільгосппродукцію – на склади, доставляв у село будівельні матеріали для всього, що зводили колгоспники. Їхніми руками побудована майже вся інфраструктура: навчальні заклади, соціокультурні та побутові об’єкти. Старалися для себе, для своїх дітей. А нині в парку вже прогулюються парочками внуки, в дитсадок і школу ходять правнуки, яких у «діамантової» пари Лембасів семеро.
Сьогодення села гідно представляє сім’я Трач. Відтоді, як пролунав для Марії та Сергія марш Мендельсона, пролетіло чверть століття. Побудували хату, облаштували побут, виростили донечку. Односельці цінують працю Марії Миколаївни, яка, стоячи за прилавком магазина будівельних матеріалів, може дати кваліфіковану консультацію з будь-якої товарної позиції. А Сергій Валентинович трудиться в галузі житлово-комунального господарства, робить свій внесок в упорядкування не тільки Рашкова – всього Кам’янського району.
Дочка Катерина, здобувши в Придністровському держуніверситеті вищу освіту, повернулася в рідне село. Та ще й не сама – з парубком із сусіднього Рибницького району. Станіславу Рашків так сподобався, що молода сім’я Корфунозових вирішила оселитися саме тут. Вже купили будинок і облаштовують його за своїм смаком, та з таким наміром, щоб Кірочці, якій скоро виповниться рік, було затишно зростати. Ця дитинка і ще 11 немовлят – надія Рашкова на майбутнє.
Поки в селі справляють весілля, доки молоді сім’ї зводять житло, доки лунає в парку радісний дитячий сміх – триває споконвічний круговорот життя.
Ніна ПАНАЇДА.
Фото автора (чотири покоління сімї Трач).