ДО ВСЕСВІТНЬОГО ДНЯ БАТЬКА
Наші батьки – найближчі до нас люди в усьому світі. Тато і мама – найперші слова, які ми вимовляємо, коли тільки вчимося розмовляти рідною мовою. Ми стараємося рівнятися на них, у чомусь копіюємо їх, вивчаємо. Вони для нас одночасно – і найбільша загадка, і найбільше відкриття. Добре, коли вони є у нас, і сумно, коли залишають. Свято батька, як і День матері, відзначається тепер у багатьох країнах сучасного світу.
Батько, головний мужчина в сім’ї, – це вихователь, захисник, учитель і друг, якому ми завдячуємо базовими вміннями, життєвими принципами та духовними цінностями. На допомогу люблячого батька діти можуть сподіватися і покладатися завжди, незалежно від того, скільки їм років, а теплі згадки про цю найріднішу людину залишаються на все життя і дарують підтримку в найтяжчі часи. Вшановувати батьків окремого дня прийнято у всіх країнах, при цьому національні дати можуть різнитися. Проте існує й загальне свято – Міжнародний день батька, який щороку відзначають третьої неділі червня. Святкові події передбачають акції широкого вшанування інституту батьківства і сім’ї у вихованні дітей, а також його ролі для процвітання всього суспільства.
Історія свята Дня батька
Уперше захід, відомий в історії як день вшанування батьків, відбувся в американському місті Фейрмонті 5 липня 1908 року – після того, як кількасот чоловіків загинули в катастрофі на місцевій шахті. У багатьох із них залишилися сиротами діти. Це було спеціальне богослужіння в методистській церкві на честь усіх батьків, загиблих і живих, однак ця подія не стала щорічною і не вийшла за межі Фейрмонта.
Дата святкування Дня батька на міжнародному рівні в країнах, де особливо шанують сімейні цінності, вже давно закріпилася в третю неділю червня. Свято взяло свій початок у 1909 році, а ініціатором його виступила жінка – Сонора Смарт.
У роки її дитинства в їхній сім’ї налічувалося шестеро дітей. Після народження шостої дитини їхня мама покинула цей світ, і усі турботи про дітей, включаючи новонародженого малюка, взяв на себе батько, Вільям Джексон Смарт. Він, звичайно ж, не міг дати їм багато чого з того, що може дати дітям матусина ніжність, але зробив абсолютно все, щоб його діти не були позбавлені турботи, розуміння і любові, яку може дати тільки рідна людина. Діти виросли. Кожен із родини пішов своїм шляхом. Сонора вийшла заміж.
Одного разу, 1909 року, під час церковних відправ, присвячених Дню матері, що на той час уже був національним святом, вона згадала своє дитинство і подумала про батька, на чиї плечі лягли всі турботи з їх виховання та утримання, про те, як гідно батько впорався з цим нелегким завданням, працюючи на фермі та віддаючи дітям усю свою увагу і любов без залишку.
Жінка пішла до міської ради та запропонувала заснувати нове свято – День батьків. Цю ідею місцева влада схвалила. Вирішили провести належні святкування в день народження Вільяма Смарта – 5 червня. Проте часу на його підготовку не вистачило, і свято перенесли на 19 червня.
Сонора Смарт на цьому не зупинилася: вона хотіла, щоб День батька став національним святом, тому подорожувала країною, виступала та проводила кампанії. Зусилля виявилися не марними – в 1913 році свято схвалив президент Вудро Вільсон, а в 1916 Вільсон із родиною відвідав Спокан та взяв участь у святкуванні. 1924 року ідея була підтримана вже новим президентом – Калвіном Куліджем. Він підписав резолюцію на користь Дня батька, яка проголошувала важливість батьківських обов’язків і тісних взаємин між батьками та дітьми.
Національним святом в Америці цей день став у 1966 році. Тоді ж президентом Сполучених Штатів Америки Ліндоном Джонсоном була визначена і загальнонаціональна дата свята – третя неділя червня. Проте, День батька так і залишався неофіційним. Лише в 1970 році Конгресом США було прийнято резолюцію, яка пропонувала громадянам публічно та в приватній формі виражати в цей день любов і пошану до своїх батьків.
Ця резолюція була підписана президентом Річардом Ніксоном через два роки. День батьків стали відзначати також у Великій Британії та Нідерландах, Франції та Китаї, пізніше приєдналися й інші країни. До 2012 року третьої неділі червня це свято відзначали вже 28 країн світу.
Свято батьків, безперечно, з’явилося як вираз вдячності та любові, які любляча дочка присвятила своєму батькові. Традиційно символом Дня батька є троянди, які носять біля серця. Приколюючи цього дня квітку червоної троянди на одяг, доводять, що батько живий, а білі – що він покинув цей світ. У багатьох державах влаштовуються всілякі заходи, виділяються кошти, спрямовані на підтримку незабезпечених батьків-одинаків. Віддається шана чоловікові-батькові.
Цікаві факти щодо святкування Дня батька
СКIЛЬКИ КРАЇН ВIДЗНАЧАЮТЬ СВЯТО БАТЬКIВ САМЕ В ТРЕТЮ НЕДIЛЮ ЧЕРВНЯ?
У цей день батьків вітають у 84 країнах світу, в інших державах дати святкування різняться. Наприклад, в Італії, Іспанії та Швейцарії, а також ще в 9 країнах батьків вітають 19 березня, в День святого Йосифа. У Німеччині День батька збігається у часі зі святом Вознесіння Господнього, а в Таїланді – з днем народження короля.
КИМ ЗА ПРОФЕСIЄЮ БУЛА ЗАСНОВНИЦЯ ДНЯ БАТЬКА – СОНОРА СМАРТ ДОДД?
Ця жінка була відомою поетесою, художницею і скульптором. Вона написала та ілюструвала серію дитячих книг про корінних американців під назвою «Діти Сонця».
ЯКI ПОДАРУНКИ НАЙЧАСТIШЕ ДАРУЮТЬ БАТЬКАМ цього дня?
Найпопулярнішими подарунками для татусів вважаються предмети одягу, вечеря в ресторані, спортивні товари, корисні речі для дому, електронні пристрої та садовий інвентар.
Цього дня прийнято вітати не тільки батьків, а й вітчимів, свекрів, дідів, прадідів та інших родичів – чоловіків, яких по праву можна вважати «батьками» роду.
У багатьох родинах склалися різні традиції привітань – це може бути просто телефонний дзвінок чи листівка, а може бути й урочиста вечірка на честь батька або всіх старших чоловіків у родині. Щодо подарунків, то існує безліч ідей – від квітів, краваток чи одягу до спортивного спорядження або предметів, пов’язаних з улюбленим батьківським хобі.
Як би там не було, мабуть, найкращим подарунком для батька буде вияв любові та поваги від дітей у вигляді проведеного разом часу. У зворушливій атмосфері спільних спогадів про веселі та сумні моменти життя ми особливо відчуваємо свою спорідненість і схожість із нашими батьками, а також єдність родини та готовність до взаємодопомоги між рідними людьми.
Батьківська любов у поезіях Василь Андрійович Симоненко
«Лебеді материнства» – один з найбільш відомих віршів українського поета Василя Симоненка, який автор присвятив своєму сину Лесеві. За формою, це, власне, колискова пісня. Проте, не зважаючи на назву, це пісня люблячого батька. За змістом, духовним наповненням це заповіт поета всьому українському народу: «Можна все на світі вибирати, сину. Вибрати не можна тільки Батьківщину». Саме ці знамениті слова викарбувані на пам’ятнику Симоненку в Черкасах. Друга частина цієї поезії, покладена на музику, стала відомою піснею, і лунає як гімн синівської любові до рідної землі.
Зі спогадів сина Дмитра:
«…Коли мій батько Василь Андрійович Симоненко помер, я був ще зовсім малий. Спогади у мене про нього – дитячі.
Як і всякий батько, він любив гратися зі мною, читав оповідання, казки, вірші. Знав він їх багато. Читав напам’ять. Як справжній тобі артист. Мені це подобалося, і я кожного дня з нетерпінням чекав його з роботи.
Пам’ятаю, якось прийшов він додому веселий і збуджений. Я ж навпаки – був насуплений, набурмосений.
– Чого сидиш сумний та невеселий, як сотник Забрьоха? – накинувся він на мене і став лоскотати. – Ану, козарлюго, вище голову!
Говорив він інколи незрозуміло для мене. Це тепер я знаю, що той сотник із Квітки-Основ’яненка – козацька душа. А тоді це була для мене загадка: чого батько так називає мене?
– Тату, напиши мені казочку. Всім щось пишеш, а мені? – просив його я.
– Обов’язково напишу! – і знову лоскотав мене. – А про що?
– Про себе.
– Тільки буду я там, як добрий дядько Лоскотон. Хочеш?
– Еге ж…
Потім він не спав цілу ніч. А наступного дня під вечір уже декламував мені казку про дивного і доброго Лоскотона, про царя Плаксія і його мерзенного Макаку-Забіяку.
Я просив його читати казочку щовечора. І кожного разу він добавляв до неї щось нове, ще смішніше і цікавіше.
Так народилася та дивовижна казка. Тепер я читаю її моїй доці Мирославці. І вона впевнена, що отой добрий Лоскотон – то її казковий, рідний дід Василь.
Казка «Цар Плаксій та Лоскотон» сподобалася всім. Вона, як я розумію, увійшла в золотий казковий фонд.
Батько теж розумів, що твір удався. І йому, очевидно, хотілося написати іще щось казкове. Якось він сказав:
– Це казка про мене. А хочеш, напишу про тебе? Або про такого ж лінивця, як ти?..
Отож тоді і з’явилася казка «Подорож у країну Навпаки», в якій перше слово – то моє ім’я: Лесик, Толя й два Володі Сумували на колоді.
І коли я читав цю казку малій Мирославі, вона голосно сміялася, питала мене: «Невже ти, татку, ото був такою замазурою?.. А де зараз ота колода, на якій ви сиділи?..»
Діти є діти. Вони все розуміють по-своєму. У казках мого батька вони знаходять свого улюбленого Лоскотона – вірного друга на все життя…».
Максим Тадейович Рильський
Один із найкращих віршів, присвячених дітям, це, безперечно, вірш «Синові» Максима Тадейовича Рильського. Тільки людина з великим серцем могла однаково сильно любити й власного сина, Богдана, і сина своєї дружини Катерини – Георгія. Друзі називали Рильського «Максимом Золоте Серце», і це було виправдано. Він став опікуном над дітьми свого старшого брата Івана, що залишилися сиротами, й завжди ставився до Павла та Люби як до рідних.
Максим Тадейович був надзвичайно обдарованою, талановитою людиною. Він – відомий поет і учений-академік, літературознавець і літературний критик, фольклорист і етнограф, мистецтвознавець і лінгвіст. І все ж, багатогранний талант Рильського виявився, передусім, у поезії.
Великим гуманізмом пройнятий вірш поета «Синові», в якому Максим Тадейович передає розмову батька з маленьким сином. «Чим хочеш бути, хлопчику, в житті?» – запитали малюка. І той, трохи подумавши, поважно відповів: «Людиною». Ясно, коротко і влучно. Дійсно, що може бути кращим і важливішим? І як точно зумів відчути це малий хлопчина. Стати й бути людиною – найголовніше, найважливіше в житті. Стати лікарем, учителем, агрономом, інженером можна за п’ять-шість років. А щоб стати людиною, необхідно вчитися все життя. Усі батьки, звичайно, бажають цього своїм дітям. Прагнуть виростити їх справжніми людьми, яких усі поважають, люблять, шанують, прагнуть наслідувати. Добре, якщо в людини є вірні, щирі друзі, які її оточують, улюблена робота і любов, але найголовніше – самому бути людиною, Людиною з великої букви, залишити після себе вагомий слід на землі, добру пам’ять, бо саме в цьому є сенс людського життя.
Будь вірний слову, що усім словам
Із ним одним ніколи не зрівняться!
Хай веселить тебе любов і праця,
Хай дружби непогаслої крило
Гірке від тебе відганяє зло,
І хай у час останній свій про сина
Спокійно я подумаю: Людина!
Людина, людяність, любов, гуманність у ставленні до інших. Одвічні, непересічні цінності. Хай вічними й нетлінними залишаються вони – наші життєві ідеали.
Валентина ПОПОВА.
Фото: gorod-t.info.