Нині складно вважатися сучасною обізнаною людиною, яка любить свою сім’ю та свою країну, з повагою ставиться до інших націй, без знання свого коріння і традицій роду. Тому народ має чимало приказок і афоризмів про необхідність зберігати й передавати історичну пам’ять від покоління до покоління.
У нашій республіці робиться все можливе для збереження історії держави й народу. З повагою ставимося ми, придністровці, до кожного її етапу: не замовчуємо помилки й трагедії, пишаємося ратними й трудовими подвигами та пам’ятаємо людей, які їх здійснили, знаємо ціну перемог. Бережемо історичні пам’ятники та зводимо нові, приходимо до них у знаменні дні й тоді, коли цього душа просить. Видаємо книги про наше минуле, оспівуємо у віршах і піснях тих земляків, що творять сьогодення, мріємо про майбутнє. Воно може бути щасливим лише в тому разі, якщо зуміємо передати пошану до своєї історії та країни дітям і молоді.
Ця масштабна місія єднає всіх придністровців. Боротьба за історичну правду і пам’ять триває на державному та на людському рівні. Кожний на своєму місці залучається до патріотичної роботи, головна мета якої – гідно виховати юнацтво, прищепити йому любов до рідного краю, сформувати розуміння культурного коду тієї спільності, що, спираючись на вікові традиції міжнаціональної єдності, вже стала придністровським народом.
На Кам’янщині турбота про підвищення інтересу до вітчизняної історії та культури в підлітковому середовищі – спільна справа керівників і жителів району: трудівників і громадських діячів, ветеранів і молоді. Підтвердження тому – заходи, що відбулися в пам’ять про події Великої Вітчизняної війни. Старт їм дали напередодні Дня Перемоги, а підсумки акцій підбили 22 червня на Меморіалі Слави.
«Ми про війну говоримо віршами»
Медіапроект із такою назвою вже четвертий рік проводить молодіжне крило Кам’янського територіального відділення Загальнопридністровського народного форуму (ЗНФ). У 2020-му, коли пандемія коронавірусу «відмінила» всі масові заходи, активісти організації звернулися до земляків в Інтернет-просторі з пропозицією: записати відео з віршем або піснею про Велику Вітчизняну війну й опублікувати на своїй сторіночці в соціальних мережах. Так планували відзначити ювілей Перемоги.
З’ясувалося, що формат досить цікавий і популярний. Спадкоємці покоління переможців натхненно декламували й співали. Їм були близькі вірші та пісні, створені на фронті й у мирний час на згадку про подвиги солдатів і про жертви серед мирного населення. Стартував проект з 20 відео. У нинішньому році кількість учасників потроїлася. З’явилися серед них і представники Тирасполя.
«Відрадно, що з кожним роком зростає рівень виконавської майстерності учасників нашого медіапроекту, – відзначила керівник Кам’янського молодіжного крила ЗНФ Анастасія Гнатишена. – Є діти, які беруть участь не вперше, – і завжди вони підбирають нові твори, знаходять свою форму їхньої подачі, оригінально вирішують питання відеоряду. Виходять справжні твори мистецтва, які ми з задоволенням публікуємо на сторінках молодіжного крила в соцмережах. Високо оцінюють творчість учасників медіапроекту глядачі: кожен відеоролик набирає сотні позитивних відгуків».
Важко було вибрати кращі роботи й членам журі, адже медіапроект – це не конкурс талантів. Тут йдеться не про силу голосу та поставлений вокал, а про генетичну пам’ять. Тому і через 80 років про Велику Вітчизняну співають різні покоління: ті, хто не з чуток знають про весь жах війни; діти фронтовиків і внуки, що встигли поспілкуватися з героями, які зламали хребет фашистській тварюці; правнуки, що дізналися про їхні подвиги з родинних переказів.
Медіапроект не має вікових обмежень, тому нарівні з дорослими, яким уже за тридцять, у ньому брали участь і малята, що зберігатимуть пам’ять поколінь, проведуть у майбуття цю тонку нитку, що міцно зв’язує предків із нащадками. Усім їм організатори конкурсу вирішили вручити пам’ятні дипломи та подарунки.
У кожній номінації визначили переможців. Серед вокалістів Гран-прі удостоєний родинний дует Юрія і Дарини Воскресенських. Вони першими надіслали на конкурс відео з піснею «Журавлі». Батько з донькою співали просто, як сам народ, і могутньо, вклавши всі емоції, що народжує цей великий твір.
Здобувши нагороду, розповіли, що надихнули їх на участь у конкурсі подвиги діда-прадіда. Степан Воскресенський пройшов усю війну. 22 червня 1941-го зустрів під Воронежем. Обороняв Москву, брав участь у битві на Курській дузі, звільняв Білорусію. З боями проривався просторами окупованої Європи до лігва ворога і зустрів перемогу в Берліні – розписався, як і багато його фронтових товаришів, на стінах Рейхстагу.
«У сім’ї дбайливо зберігаються фотографії, нагороди прадідуся, між яких – медаль «За відвагу», ордени Червоного Прапора і Слави ІІІ ступеня. Я пишаюся ним!» – призналася Даша.
І щиро додала, що хотіла б, щоб усі її ровесники знали про подвиги своїх предків, гордилися ними.
Серед читців Гран-прі удостоївся Кирило Нігдорій. 6-річний хлопчик натхненно декламував твір Надії Бичкової, що оспівує земляків, які гідно працюють «на благо народу, на благо країни». В «Оді Кам’янці» імена Героїв Радянського Союзу Петра Вершигори, Івана Солтиса, Федора Жарчинського, Івана Коваля сусідять з іменами загиблих під час захисту Придністров’я Ігоря Байренка, Петра Баранова та Дорела Паїрелі. «Пішли вони у вічність, але пам’ять про них не згасає у вдячних серцях» – ці рядки пролунали як клятва нового покоління.
«Долі, обпалені війною»
Конкурс серед молоді від 14 до 35 років, націлений на залучення дітей та їхніх батьків до традиції збереження історії сім’ї, провела державна адміністрація Кам’янського району.
Учасникам запропонували дослідити документи й фотографії, що зберігаються в родинних архівах, поговорити з близькими та дізнатися про ратні й трудові подвиги рідних людей. А потім викласти ці відомості у творчих роботах.
У першій номінації, де були представлені нариси та есе, відзначилися юні рашківчани Каріна Кирнасовська та Павло Швець. Хлопчик скрупульозно дослідив долю сім’ї під час Великої Вітчизняної війни.
Його прадід Дмитро Костянтинович Швець після звільнення Рашкова в березні 1944-го був призваний на фронт. Брав участь у Яссько-Кишинівській операції, звільняв країни Європи.
11 січня 1945 року був важко поранений в Угорщині, біля озера Балатон, і після операції ще п’ять місяців лікувався в різних госпіталях. Однак на цьому війна для нього не закінчилася: дорога бійця пролягла на Далекий Схід. Лише після перемоги над Японією він був демобілізований, повернувся в рідне село з орденом Слави I ступеня та чисельними медалями, головною з яких вважав «За відвагу».
Ветеран обрав собі достойну пару в супутниці життя: Галина Матвіївна ще зовсім юною рила окопи, сумлінно працювала, допомагала армії, чим могла. Мала звання «Трудівниця тилу». Гідно виховало подружжя сина Бориса, який у 1992-му вступив у Народне ополчення, щоб захистити рідне Придністров’я. «От яка в нас сім’я! – завершив Павлуша історію, яку дізнався від батьків і бабусі. – Я горджуся прадідом і дідусем, хочу теж бути мужнім, сильним, вольовим, вірним своїй Батьківщині».
«Уперше слово «війна» я почула, коли була зовсім маленькою. Я не хотіла їсти, й бабуся стала розповідати, як під час Великої Вітчизняної люди голодували. Вони їли траву, коріння, жолуді. Коржики з темної муки були щастям, – досить емоційно поділилася своїми враженнями Каріна. – Прабабуся, якій довелося пережити жахи війни, завжди сушила сухарі з черствого хліба, щоб він не зіпсувався, купувала мішками муку, цукор і сіль, топила сало, запасала сухофрукти. Вона часто повторювала, що нікому не бажає пізнати, що таке голод».
Пам’ять сім’ї Кирнасовських про війну – це пошук відомостей про розвідника Григорія Омеляновича, загиблого у квітні 1945-го у Відні, та про рядового Якова Прокоповича, зниклого безвісти. «Немає в житті людини страшнішої події! Війна несе з собою смерть і руйнування. Мені страшно було просто слухати, а як тоді жили люди?! Тепер розумію, чому плачуть
9 Травня, – призналася дівчинка. – Слово «Спасибі!» – це найменше, що ми можемо сказати предкам за перемогу в тій страшній війні, за свободу нашого народу, за мир!»
«Ми – спадкоємці Перемоги»
У другій номінації конкурсантам було запропоновано створити презентацію про історію сім’ї під час Великої Вітчизняної війни. Журі взяло до уваги багато чинників (достовірність описаних подій і фактів, використання документів, фотографій, листів і спогадів, висловлену життєву позицію авторів) і присудило перемогу 10-класнику міської середньої школи № 1 Денису Кутковецькому та родині Демедюк.
Директор СШ № 1 Тетяна Кушнір, яка прибула на урочисту церемонію нагородження учасників проектів із великою групою учнів, розповіла, що патріотичне виховання педагоги здійснюють у тандемі з сім’ями: «Ми починаємо цю найважливішу роботу, ледве першокласник уперше переступає поріг школи. Читаємо казки, в яких добро перемагає зло, розучуємо вірші та пісні про любов до рідної землі.
Потім спираємося на серйознішу літературу, зокрема створену нашими земляками Петром Вершигорою, Яковом Кутковецьким, Петром Дудником. Краєзнавчий матеріал і родинні історії допомагають кожному школяреві знайти в історії держави щось особисте, зрозуміти, що звершення попередніх поколінь – це рядок у всенародному літописі».
Такий підхід допомагає виховувати молодь, гідну слави предків. От і в сім’ї Кутковецьких про бойовий і трудовий шлях Олексія Володимировича знає не тільки старший онук, а і молодший. Акіле з дослідницькою роботою на цю тему брав участь у районному конкурсі «Дебют у науці».
«Життєвий шлях прадіда служить нам прикладом для наслідування, – зазначив Денис. – Родом він із великої сім’ї, в якій виховувалося семеро дітей. Коли почалася Велика Вітчизняна, Олексію було 17, він уже встиг попрацювати разом із батьками на колгоспних полях, робив посильний внесок у зміцнення та розвиток СРСР. А попереду було тяжке випробування – німецько-румунська окупація, що тривала майже три роки. Після звільнення Кам’янки, прадід у складі кавалерійського полку дійшов аж до Берліна! Важкі роки війни загартували його характер і навчили радіти всьому хорошому, що було в житті: мирному небу, посмішкам дітей і онуків. Такою життєрадісною людиною і залишився він у пам’яті рідних, друзів та багатьох знайомих».
Сім’я Демедюк прийшла на урочисту церемонію в повному складі. Найменші – п’ятирічна Даринка і Марійка, яка з гордістю повідомила, що вже перейшла з початкової школи у 5 клас, брали участь у медіапроекті з піснями та віршами про Велику Вітчизняну. А Тетяна, матуся дівчаток, пояснила, що інтерес до скрупульозного вивчення минулого великої родини виник тоді, коли з активістами ЗНФ брали участь у відновленні довготривалої вогневої точки в Подоймі.
«Батьки розповідали мені, що в нашій сім’ї є фронтовики, показували фотографії та нагороди, що збереглися. Але інформація, що дійшла через покоління, була розрізненою. Тоді Юрій Жора, який очолював територіальне відділення ЗНФ і активно вивчав різні періоди історії краю, порадив мені Інтернет-ресурси, де можна знайти відомості про фронтовиків, і підказав, до яких відомств потрібно звернутися за офіційними даними. З тих пір я веду дослідницьку роботу, розшукую дані про всіх прадідів», – розповіла Тетяна.
У презентації використані перші результати цієї копіткої праці. Уже вдалося відновити бойовий шлях рідних із Грушки: Опанаса Пелагея, Софрона Мусієнка, Степана Карпенка. Нині сім’я розшукує інформацію про Григорія Талпу та Григорія Кобелька. Це потрібно, щоб Маша і Даша, крокуючи з портретами предків у колоні «Безсмертного полку», знали не тільки їхні імена, а також їхні долі. Дівчаткам належить зберігати історію роду та передавати її нащадкам, забезпечувати найважливіший зв’язок – спадкоємність поколінь.
Лариса ЛЕГКУН.
Фото автора.