Вісімдесят три роки тому, 28 червня 1940 року, була відновлена Радянська влада в Бендерах, а Бессарабія возз’єднана з Радянським Союзом.
Бессарабське питання
Після Першої світової війни Радянська Росія не визнала відторгнення Бессарабії. У ноті вона висловила рішучий протест проти анексії регіону. На Віденській конференції 1924 року Москва запропонувала провести в Бессарабії референдум, який міг би затвердити анексію чи спростувати її. Однак Румунія відкинула пропозицію Радянського Союзу. У відповідь Народний комісаріат закордонних справ СРСР зробив у газеті «Правда» наступну заяву: «Надалі аж до плебісциту ми вважатимемо Бессарабію невіддільною частиною України та Радянського Союзу».
Однак Бухарест активно проводив політику румунізації цієї окупованої території. Штучно збільшувалася частка румунського населення. В аграрній галузі проводилася політика колонізації – зростала кількість землевласників-румунів. Російську та українську мови витіснили з офіційної царини. Тисячі людей були звільнені з роботи через незнання державної мови та з політичних мотивів. Було ліквідовано колишню пресу, запроваджено цензуру. Населення жорстко контролювали військова адміністрація та жандармерія. У результаті до кінця 1930-х років розмовляти дозволялося лише румунською мовою.
Пакт Молотова – Ріббентропа
Пакт Молотова – Ріббентропа став першим кроком до розв’язання бессарабського питання. За його протоколом Бессарабія потрапляла у сферу радянського впливу, що різко змінило політику СРСР у регіоні. Нарком закордонних справ СРСР В’ячеслав Молотов заявив із цього приводу: «Вирішення бессарабського питання не терпить подальших зволікань. Радянський уряд прагне розв’язати питання мирним шляхом, але він має намір використати силу, якщо уряд Румунії відкине запропоновану мирну угоду».
26 червня 1940 року Молотов вручив румунському послу вимогу передати Радянському Союзу Бессарабію та Північну Буковину. У ноті наголошувалося, що Румунія після Першої світової війни скористалася тимчасовою слабкістю Росії і насильно відторгла території, що належали Російській імперії.
27 червня Москва зажадала від уряду Румунії звільнити територію Бессарабії від своїх військ та адміністрації протягом 4 днів, починаючи з 14-ї години 28 червня 1940 року. Бухарест розумів, що самотужки протистояти СРСР не зможе і почав благати про допомогу Німеччину, якій ця війна тоді була не потрібна. Увечері того ж дня румунський уряд погодився з запропонованим ультиматумом.
Підрозділи Південної групи військ Червоної Армії під командуванням Георгія Жукова увійшли в Бессарабію абсолютно мирно, без жодного пострілу форсували Дністер біля Бендер.
Визволення
Біля міського мосту вже розпочався мітинг. У селі Кіцкани люди вийшли назустріч червоноармійцям із червоними прапорами. Біля будівлі прикордонного посту за загального тріумфу народу був зірваний румунський триколор. У Варниці, Калфі, Синжері, Меренах, Кетросах, Тодірештах, Кірці та інших селах, через які пролягала дорога на Кишинів, селяни, як на молдавському весіллі, перегороджували дорогу столами з вином та закусками, зупиняли радянські механізовані колони й не пропускали війська доки солдати не скуштували частування. Такі зустрічі переростали у стихійні мітинги, у свято всього села.
Селяни від щирого серця виголошували промови й тости, подібні до того, що сказав перший селянин із Кіцкан, який зустрівся червоноармійцям: «Дорогі мої брати! Ми чекали на вас! Давно на вас чекаємо! І ви прийшли! Слава Господу, що прийшли. Земля наша виснажена, наше життя гірке, як полин. Землі у нас немає, і життя теж нема, як і не було! Ви прийшли й тепер ми створимо одну велику дружну сім’ю».
Ось що писала через 44 роки – 1984 року – газета «Радянська Молдавія» про спогади старожила села Матеуци Резинського району Леонтія Цуркана, свідка тих історичних подій: «Радянських солдатів зустрічали хлібом-сіллю. На другий день у селі почав працювати магазин, у якому ми вільно купували сіль, мило, цукор. Щоб уявити, яке це для нас було багатство, необхідно знати, що в роки окупації за літр гасу та шматочок мила треба було працювати на поміщика цілий тиждень. Наші діти почали ходити до школи».
У тираспольській газеті «Днестровская правда», в номері від 5 грудня 1989 року, вийшов матеріал під назвою «Це забути не можна». Один із солдатів Червоної Армії згадував: «Нас, воїнів-визволителів, зустрічали хлібом-сіллю, квітами та поцілунками, вигуками «Бине аць венит!» Нас запрошували в будинки та пригощали. Не обходилося без склянки доброго вина бессарабського. І все це було щиро, від усього серця».
Окрім Бендер, протягом цього дня радянські війська зайняли міста Кишинів, Чернівці, Бельці, Акерман (Білгород-Дністровський). Те, що відбувалося, сприймалося місцевим населенням як звільнення. Всюди панував збуджений настрій, лунали радянські пісні.
На будинках вивішували червоні прапори з написами: «Наші прийшли!» Така зустріч Червоної Армії була закономірною. Усі жителі, особливо росіяни та українці, сильно постраждали від політики румунізації.
Увечері 29 червня 1940 року Червона Армія вийшла до річки Прут і встановила прикордонні пости для перевірки румунських військ і вилучення в них награбованого майна, яке належало місцевому населенню. У Кишиневі цього дня відбувся мітинг мешканців міста та навколишніх сіл, на якому виступили перший секретар ЦК Компартії України Микита Хрущов, нарком оборони СРСР, маршал Радянського Союзу Семен Тимошенко, голова Бессарабського Революційного Комітету Сергій Бурлаченко. Мітинг завершився співом «Інтернаціоналу».
Увечері 30 червня новий кордон по Пруту та Дунаю повністю контролювали радянські війська. Румунських солдатів, які не встигли вийти до Румунії, затримали та роззброїли. Королівська Румунія звернулася до радянської сторони з проханням повернути зброю та боєприпаси, залишені під час відступу в Бессарабії. На думку ж СРСР, озброєння було трофейним і не підлягало поверненню.
Третього липня 1940 року на головній площі Кишинева відбулися парад військ Червоної Армії та грандіозна демонстрація трудящих. Парад приймав командувач Південної групи військ Червоної Армії генерал армії Георгій Жуков.
Менше, ніж за місяць, – 2 серпня 1940 року – Верховна Рада СРСР ухвалила возз’єднати Молдавську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку, до складу якої належало і Придністров’я, з Бессарабією. В результаті цього рішення була створена Молдавська Радянська Соціалістична Республіка.
Багато бессарабців під час приєднання до СРСР опинилися в Румунії та інших країнах, куди раніше виїхали в пошуках роботи. Вони намагалися швидше повернутися на батьківщину, щоб жити та працювати вже за радянської влади.
Очевидець цих процесів, американський журналіст Вільям Максвелл, написав статтю «Бессарабія». У ній говорилося: «З Румунії розпочався швидкий виїзд молдаван та українців до звільненої Бессарабії. На кожній станції вздовж залізничних колій, що ведуть до Бессарабії, було багато людей, які чекали на поїзди. Хто не міг знайти іншого способу, йшли пішки, переховуючись вдень у лісах, щоб уникнути повернення назад». За свідченнями цього журналіста, поїзди по дорозі до Бессарабії зазнавали обстрілів зі стрілецької зброї, а часом і з артилерійських гармат, що спричиняло численні людські жертви.
Підіб’ємо підсумки
Дивлячись історичній правді у вічі, слід визнати, що більшість населення Бессарабії від возз’єднання з СРСР тільки виграла. З цього почався розвиток економіки, культури, науки та освіти регіону. Він став республікою.
Зокрема, в Бендерах вжили заходів з ліквідації безробіття, запустили в експлуатацію електростанцію, відновили водопровід і залізничний рух, запрацювали залізничні майстерні. Медичне обслуговування оголосили безплатним, а навчання – всезагальним. Десятки вчителів ліквідували неписьменність серед дорослого населення міста.
Отже, СРСР без війни повернув свої історичні землі. Військовий, економічний та демографічний потенціал країни Рад був зміцнений. Важливе військово-економічне значення мав вихід до головної судноплавної річки Західної Європи – Дунаю. На Дунаї була створена Дунайська флотилія. Така творча політика Радянського уряду принесла державі колосальний виграш і вперше з 1917 року вивела Радянський Союз у ранг великих держав. Зрештою, це возз’єднання зберегло молдавському народу самобутність нації.
Віктор РОМАНЮК.