Володимир Бочковський прославив свій рідний Тирасполь навіки, коли 26 квітня 1944 року за зразкове виконання бойових завдань командування та виявлені при цьому мужність і героїзм був удостоєний звання Героя Радянського Союзу з врученням йому ордена Леніна та медалі «Золота Зірка».
Майбутній герой народився в Тирасполі у 1923 році, а вже 1932-го його родина переїхала в Крим. Там у місті Алупка юнак закінчив школу. Влітку 1941-го Володимир вирушив до Харкова з наміром вступити до танкового училища.
Стрімкий наступ військ вермахту призвів до того, що восени 1941 року (перед тим, як Харків захопили фашисти) танкове училище евакуювали до узбецького міста Чирчик. Завершивши навчання в училищі на початку липня 1942 року, лейтенант Бочковський був направлений на фронт у складі 1-ї гвардійської танкової бригади. Вона на той час вела важкі бої на Брянському фронті. Саме тут молодий офіцер і прийняв своє бойове хрещення.
У бою 12 серпня 1942 року, в районі села Скляєво Воронезької області, Володимир Бочковський дістав тяжке поранення лівого стегна. Навіть у такому стані, поранений, він продовжував бій доти, доки не знепритомнів. Таким його врятував та виніс із поля бою сержант Віктор Федоров, якого згодом за порятунок офіцера нагородили орденом.
Після тривалого лікування в шпиталі Володимир Бочковський повернувся до своєї 1-ї гвардійської танкової бригади, яка до цього моменту була перекинута на Калінінський фронт.
За виявлену мужність та героїзм у боях 21-22 грудня 1942 року в районі сіл Велике, Верейста та Мале Борятино молодий офіцер отримав свою першу нагороду – медаль «За відвагу».
На початку 1943 року відважний танкіст став членом ВКП(б), а в лютому цього року йому присвоїли звання «старший лейтенант». Влітку 1943-го в ході битви на Курській дузі за вміле керівництво особовим складом і виявлені при цьому мужність і героїзм він був нагороджений орденом Червоного Прапора.
У боях 6 липня 1943 року за село Яковлєво рота танків Т-34-76 під командуванням гвардії старшого лейтенанта Бочковського перебувала в обороні. Попри значну перевагу сил противника, бойовий підрозділ знищив 16 німецьких бойових машин, з яких три виявилися важкими танками «Тигр». У цьому бою екіпаж сміливого й досвідченого офіцера знищив 3 німецькі танки.
Наприкінці 1943 року в одному з боїв старший лейтенант Бочковський був удруге важко поранений і потрапив на лікування до шпиталю, після чого йому присвоїли чергове звання «капітан».
Навесні 1944-го група танків гвардії капітана Володимира Бочковського успішно виконала завдання: оволоділа українськими містами Коломия та Чортків. За мужність і героїзм, проявлені в цих боях, 26 квітня 1944 року 21-річному Володимиру Бочковському було надане звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка».
Наш земляк узяв активну участь у рейді до Карпат, допомагав звільняти міста Коломия та Нове-Място, а також форсував річку Пилиця, чим сприяв захопленню плацдарму. За ці бої офіцер був вдруге представлений до звання Героя Радянського Союзу, але на вимогу командування 1-ї гвардійської танкової армії був удостоєний лише ордена Суворова ІІІ ступеня.
Останній бій. У кровопролитних боях у районі Зеєловських висот в Німеччині Володимир Бочковський дістав тяжке поранення в живіт, яке стало для нього останнім у цій війні. Після тривалого лікування його виписали зі шпиталю аж восени 1945 року.
За час Великої Вітчизняної війни Володимир Бочковський зазнав 6 поранень, 4 з яких були важкими, переніс 17 хірургічних операцій, 5 разів горів у танку. За офіційними даними, на його рахунку є 36 знищених танків і самохідних гармат противника, що дозволило йому стати другим за результативністю танкістом Робітничо-селянської Червоної Армії в період Великої Вітчизняної війни.
Він був нагороджений орденом Леніна, орденами Червоного Прапора, Суворова ІІІ ступеня, Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, двома орденами Вітчизняної війни І ступеня, трьома орденами Червоної Зірки, орденом «За службу Батьківщині у ЗС СРСР» ІІІ ступеня, багатьма медалями.
У повоєнний період Володимир Олександрович продовжив військову службу в танкових частинах Радянської Армії. У середині 1954 року він закінчив Військову академію бронетанкових військ СРСР. Під час служби на командних посадах, був направлений для подальшого навчання до Військової академії Генерального штабу, яку 1964 року успішно закінчив. 1974 року Володимиру Бочковському було присвоєне звання «генерал-лейтенант танкових військ».
У 1980 році він вийшов у відставку і переїхав жити до рідного міста Тирасполя, де продовжив роботу у ветеранських організаціях. Помер Герой Радянського Союзу 8 травня 1999 року. Володимира Олександровича Бочковського поховано на Алеї Слави на цвинтарі «Дальнє» в Тирасполі.
У рідному місті на честь героя названий провулок. Його ім’я увічнене також на меморіальних дошках, встановлених на будинку, де він жив, та на школі, де навчався.
Окремі факти. З нагородного листа до ордена Червоного Прапора: «Виконуючи наказ командування 06.07.1943 року в районі с. Яковлєво, рота тов. Бочковського стримувала натиск переважаючих сил противника до 100 танків, за безперервного бомбардування з повітря й артилерії. Його рота в цьому бою знищила три важкі танки «Тигр» та 13 різних танків. Особисто своїм танком він знищив 3 німецькі танки. За мужність і відвагу, вміле керівництво ротою в бою гідний урядової нагороди ордена Червоного Прапора».
З нагородного листа: «23 березня 1944 р. група танків Бочковського мала завдання – опанувати містом Чортків. На підході до міста форсували р. Серет. Бочковський несподівано з’явився біля моста через річку, який німці не встигли висадити в повітря, а запалили на ньому цистерну з пальним. Машина, що йшла повним ходом, збила цистерну з місця, й тим самим врятувала міст від руйнування, забезпечивши просування танків до міста.
Увірвавшись на вулиці окупованого міста, Бочковський зав’язав бій, який тривав протягом 4-х годин. Не витримавши, німці безладно відступили. Відважні танкісти під командуванням Бочковського знищили в цьому бою до 150 солдатів та офіцерів, 9 гармат, 7 танків, 2 бронетранспортери, близько 50 автомашин. У місті німці залишили 3 склади пального та 2 з продовольством. Продовжуючи переслідувати супротивника, танки Бочковського вбрід форсували р. Дністер і ведуть успішні бої на правому березі».
Післяслово: Напередодні ювілейної дати в столичному музеї відбулося спецпогашення марки, присвяченої герою, та відкрилася тематична виставка.
Безпосередньо в день народження Володимира Бочковського, 28 червня, до будинку, де народився видатний тираспольчанин, городяни поклали квіти, а в кіновідеоцентрі «Тирасполь» для всіх небайдужих презентували фільм «Володимир Бочковський. Легенди армій».
Добірку матеріалів підготувала Iрина МАСЛОВА.
Фото: ИА «Новости Приднестровья»