Ознайомлення з життєписом видатних особистостей не тільки збагачує знаннями, а й допомагає краще відчути дух різних епох. Михайло Ломоносов щодо цього справедливо вважав: «Народ, який не знає свого минулого, не має майбутнього».
Нагадаємо: династичні шлюби руських князів беруть початок від Володимира Великого і фіксуються упродовж 11 поколінь руських князів – від 981 року до 20-х років XIV століття (майже чотири з половиною століття). Загальний перелік династичних шлюбів за кількістю трохи перевищує 100. У середньовіччі виробилися певні правила і традиції укладання династичних шлюбів, зокрема вони забороняли подружні союзи між кровними особами.
Певною особливістю було те, що за окремими винятками династичні шлюби були наслідком політичних комбінацій і розрахунків, у більшості випадків майбутнє подружжя не бачило одне одного до початку процесу укладення шлюбу.
Чому Ярослава називали Мудрим
Князь Ярослав був видатним дипломатом, уміло налагоджував відносини між Київською Руссю та іншими державами, тобто за розумне правління державою, любов до науки, турботу про релігійну освіту. Він завершив християнізацію Київської Русі. Ярослав продовжував розпочату Володимиром Великим (своїм батьком) розбудову держави на засадах Христової віри.
«Володимир землю зорав і розпушив, хрещенням просвітив, Ярослав засіяв книжними словами серця віруючих людей, – зазначав літописець, – а ми пожинаємо, учення приймаючи книжнеє». Київський правитель надавав великої уваги поширенню освіти й писемності в державі. Він засновував школи при церквах, дбав про виховання власного духовенства. У літописному записі 1030 р. розповідається, що князь наказав віддати 300 дітей старост і священиків Новгорода для навчання на священиків.
Одним із головних досягнень Ярослава стало зведення основних норм тогочасного права в збірник законів «Руська правда». Її норми не передбачали рівності перед законом різних верств населення, а забезпечували привілейоване становище феодалів та їх оточення.
«Тесть» Європи
За зовнішньополітичну активність та зв’язки Ярослава ще називали «тестем» Європи, тому що він ґрунтував свою діяльність не тільки на застосуванні збройних сил, а й на дипломатії, яка міцно спиралася на династичні родинні зв’язки та шлюби: його діти та близькі родичі вступали в шлюб з першими особами (правителями) інших країн. Він породичався з багатьма королівськими родами.
Свого сина князя новгородського Володимира батько одружив з Одою – дочкою маркграфа Леопольда фон Штаде, одного з найбільш впливових діячів тогочасної Німецької імперії. Цією династичною комбінацією робилася спроба дещо нейтралізувати агресивну потугу німецьких імператорів, що фактично рятувало польські князівства від поглинення їх Німецькою імперією та залишало їх буферною зоною для Російської імперії.
Всеволод Ярославич, улюблений син Ярослава, був одружений з Марією, дочкою імператора Костянтина Мономаха. Дружина походила з візантійської імператорської Македонської династії. Руський похід у 1043 році у Візантію закінчився поразкою, але Константинополь пішов на поступки Києву і відновлюючи відносини закріпив їх цим шлюбом.
Iзяслав Ярославович був одружений із дочкою польського князя Мешка II Ґертрудою. Цей шлюб сприяв зміцненню влади старшого брата Ґертруди Казимира I. Сам Казимир був одружений із сестрою Ярослава.
Святослав Ярославич – був одружений з Одою, внучкою Генріха II.
Три його дочки – Єлизавета, Анастасія та Анна – стали королевами європейських країн. Княжна Єлизавета підкорила серце норвезького принца Гарольда Сміливого (в юні роки він служив Ярославу) і стала королевою Норвегії, а в другому заміжжі – королевою Данії. Анастасія Ярославна зійшла на угорський королівський трон.
Анна – наймолодша дочка князя
Вона народилася, коли Ярослав уже був могутнім володарем. І він точно знав, що таку доньку віддасть заміж тільки найбільш достойному кандидату. Про те, що в палаці Ярослава Мудрого підростає найдостойніша обраниця для королівської верхівки, знав кожен європейський принц. По-перше, вражало її походження: батько Ярослав – князь Київської Русі, мати Інгігерда – донька короля Шотландії та Швеції. По друге – краса: дівчина мала «золоте» волосся і блакитні очі.
Здавалося б, і цього вже достатньо. Втім, Анна здобула найкращу освіту, яку тільки можна було в XI столітті. При княжому дворі вона опановувала грамоту, вивчала історію, математику, навчилася гарно малювати. Відомо також, що княжна могла вільно читати кількома мовами, зокрема старослов’янською, грецькою, писала кирилицею і глаголицею. Тоді в «освіченій» Європі не кожен чоловік-дворянин знав грамоту, не кажучи вже про їхніх дочок і дружин.
Французький історик у спогадах писав, як одного разу в далекий Київ прибуло посольство з Парижа на чолі з єпископом Роже. Делегація привезла в подарунок російському князю бойові мечі, заморські сукна, дорогоцінні срібні чаші. Ярослав спочатку відмовив французам, оскільки розраховував на допомогу Німеччини у війні з Візантією і хотів закріпити військовий союз шлюбним. Німецький же імператор Генріх III не планував пов’язувати свою долю з руською княжною. Незабаром до Києва прибула друга делегація з Франції. І Ярослав дав згоду на шлюб Анни з французьким королем Генріхом I.
Так у 22 роки Анна Ярославна стала королевою Франції. Її прибуття обставили досить урочисто. Огрядний, уже немолодий король зустрів наречену в місті Реймс. На шлюбному контракті Анна написала своє ім’я, а король замість підпису поставив хрестик. Тоді ж її коронували, але вона відмовилася присягати на латинській Біблії й принесла клятву на Євангелії, яке привезла з собою з Києва. До речі, всі наступні французькі королі аж до XVIII століття, сходячи на престол, давали клятву на цьому Святому Письмі. Привезла вона й чимало книжок з легендарної бібліотеки свого батька і за ними вчила грамоті своїх трьох синів.
Анна всіх вражала своєю освіченістю. Вона швидко освоїла французьку мову. Доки неписьменні французькі барони на документах ставили хрестики, Анна Ярославна впевнено підписувалася на багатьох державних документах. Між іншим, найдавнішими зразками староукраїнського письма є саме її підписи. Вона листувалася з Папою Римським, піднесла французьку культуру на високий рівень, і навіть ревниві дружини графів і баронів визнавали, що Анна – найкраща жінка Франції.
Париж здавався їй похмурим і тісним містом, в якому не вистачало київського роздолля. Збереглися легенди, що Анна привчила французький двір до читання, познайомила парижан із лазнею і змусила їх під час приймання їжі користуватися столовими приборами. Мудрість вона успадкувала від свого батька. «Слава про ваші чесноти, прекрасна діво, дійшла до наших вух, і з великою радістю чуємо ми, що ви виконуєте в цій дуже християнській державі (Франції) свої королівські обов’язки з похвальним завзяттям і чудовим розумом», – писав Анні глава ватиканського престолу.
Анна Ярославна народила Генріху кількох дітей, зокрема й спадкоємця – старшого сина Філіпа. До Анни це візантійське ім’я не було так поширене у Європі. На відміну від батька, майбутній король Франції Філіп I став найосвіченішим монархом свого часу. Упродовж свого життя він зберіг глибоку повагу, ніжну і шанобливу любов до матері.
Після смерті Генріха Анна розділила опіку над Філіпом I з регентом Бодуеном Фландрським. Вона брала активну участь у державних справах. Бодуен незабаром теж помер, і Анна кілька років правила країною самостійно. Чимало корисних нововведень внесла вона у французьке життя. Уже в похилому віці Анна присвятила себе служінню Богу.
Громадяни Франції прекрасно пам’ятають про родові корені своєї королеви – чудової слов’янки, що залишила глибокий слід в історії та культурі країни. Близько 50 км на північ від Парижа розташоване містечко Санліс. Туристам воно відоме як одне з найстаріших міст Франції. Місцевим же – як місто дочки Ярослава Мудрого. Анна Ярославна переїхала сюди з сином у 1060 році після смерті свого чоловіка. Вона прожила в місті все життя і тут же була похована. У 2005 році в Санлісі королеві Анні встановили пам’ятник. Біля стародавнього храму височіє жіноча статуя з каменю. В одній руці вона тримає мініатюрну конструкцію собору, а в іншій – лілію як символ королівської влади. На постаменті написано: «Анна Київська. Королева Франції. Вона заснувала цю обитель 21 квітня 1060». Щорічно в травні в Санлісі святкують дні королеви Анни.
Дочка Ярослава Єлизавета теж виросла при княжому дворі в Києві й здобула гарну освіту. Взимку 1043-1044 року вона вийшла заміж за Гаральда ІІІ Суворого Сігурдсона, молодшого брата Олафа Святого, якого знала з 1029 року, коли тому було 15 років, а їй чотири. Гаральд довго і наполегливо домагався її руки в Ярослава Мудрого. У шлюбі вона народила двох дочок – Марію та Інгігерд, але вже в 1048 році Гаральд одружився з дочкою впливового норвезького магната Торою, яка народила йому двох синів, які стануть потім правителями Норвегії. В одній із битв Гаральд загинув. В останньому поході його супроводжували Єлизавета з дочками. У «той же день і той же час», коли в Англії загинув Гаральд, за легендою, померла його дочка Марія. Єлизавета з Інгігерд повернулися до Норвегії. Що стало потім з Єлизаветою – невідомо (є версія, що вона вдруге вийшла заміж), а Інгігерд одружилася з Олавом Свейнссоном і стала королевою Данії.
У російських літописах не збереглися відомості про дочок князя Ярослава, і всі свідчення про них узяті з іноземних творів, а також підписів під їхніми портретами в Софійському Соборі в Києві. Передбачається, що насправді дочка Ярослава, видана заміж за норвезького короля Гаральда Суворого, носила слов’янське ім’я «Олісава», а в Скандинавії воно перетворилося на «Еллісів».
Анастасія Ярославна – дочка Ярослава Мудрого, королева Угорщини
Анастасію видали заміж за угорського герцога Андраша (Андрія), який, рятуючись від переслідувань з боку короля Іштвана I, раніше втік до Києва. Відомо, що цей шлюб був укладений по любові, а також спрямований на зменшення активності Германської імперії, яка на той час все більше набувала своєї могутності.
У 1046 році Андраш разом з Анастасією повернувся до Угорщини й став її королем. Через сім літ Анастасія народила сина, якого назвали Шоломоном (Соломоном). Його народження, а пізніше й коронація призвели до конфлікту між королівським подружжям і братом короля, якого Андраш змусив публічно визнати право Шоломона на престол. В останні роки Андраша розбив параліч, і Анастасії довелося самостійно управляти країною. У 1060 році брат Андраша організував повстання і того ж року переміг брата, який незабаром помер, а він став угорським королем.
Анастасія з дітьми змушена була втекти до німецького короля Генріха IV, сестра якого Юдіт-Марія була заручена з Шоломоном. Генріх розпорядився, щоб вони жили в Баварії й оплатив їм витрати з королівської скарбниці. Анастасія все ж таки прагнула повернути синові трон. З допомогою німецьких загонів, які вторглися в Угорщину, новим королем був оголошений Шоломон. Оскільки син був малолітнім, королівством управляла Анастасія. Опорою для неї й Шоломона був Генріх IV, а також брат Анастасії київський князь Ізяслав Ярославич, одружений на польській принцесі Гертруді. Анастасія встигла вдруге вийти заміж за німецького графа Пото. Відомо про її розбіжності з сином. За легендою, Анастасія прокляла його за те, що він ставив свої інтереси вище державних і порушував мирний договір з двоюрідними братами. Одного разу дійшло навіть до того, що син підняв руку на матір.
Понад 20 років Андраш і Анастасія прожили в щасливому подружжі. З літописів відомо, що король Угорщини до самої смерті виказував знаки поваги до своєї дружини. Для неї він придбав землі в східній Угорщині, де вона любила жити, а на півострові Тихань виділив землю для православних монахинь і ченців, яких Анастасія привезла з собою з Києва. Деякі історики пов’язують з іменем Анастасії заснування кількох християнських православних монастирів в Угорщині. Також достеменно відомо, що Анастасія впливала на політику чоловіка в питаннях відносин з Київською державою. Історичні джерела свідчать, що в цей період Київська Русь та Угорське Королівство підтримували тісні й дружні дипломатичні стосунки.
На півострові Тихань угорському королю і його дружині Анастасії встановлений пам’ятник, на якому написано: «Король Андраш I і королева Анастасія – українська княжна».
Київська Русь – могутня держава
Завдяки такій розумній і виваженій політиці Ярослава Мудрого, Київська Русь стала могутньою державою на одному рівні з передовими країнами середньовічного світу, завершилося формування її територій, зміцніла централізована влада князя.
Водночас тогочасні правителі Європи теж прагнули поріднитися з Київською Руссю. Усе це свідчило про високий престиж держави й великий авторитет самого Ярослава Мудрого.
Отже, династична дипломатія була найкращим способом мирного вирішення конфліктів, закріплення укладених угод, як на міжнародному рівні, так і всередині держави. Своєю величчю та гарною репутацією на міжнародній арені Київська Русь значною мірою завдячувала саме їй.
Своїм же нащадкам Ярослав Мудрий заповідав: «Якщо будете в ненависті жити, у сварках та бійках, то самі загинете і загубите землю своїх батьків та дідів, котрі здобували її трудом своїм великим…».
Олена ДВОРСЬКА.
Фото: muzeemania.ru