Нині 60 років спільного життя відзначає подружжя Степана Костянтиновича та Раїси Iванівни Челядиних. Напередодні великого свята – Дня сім’ї, любові та вірності вони поділилися історією про те, як їм пощастило знайти одне одного й стати вірними друзями, зберегти гармонію стосунків протягом багатьох років.
Вони зустрілися на новорічному маскараді в училищі українського міста Ясинувата, де на другому курсі навчався на електрозварювальника Степан Челядин. За спогадами літньої пари, це було кохання з першого погляду. Почуття закоханості захопило розум і серце 18-річного юнака, коли він побачив прекрасну 16-річну Раїсу. Він запросив її на танець і не відпускав упродовж усього вечора.
Трохи пізніше він присвятив обраниці наступні рядки: «У шумному блиску маскараду, серед сяючих вогнів. Ти з’явилась, мов у казці, в білій шапочці своїй. Я на вальс гучний, веселий запросив тебе тоді, І кохання наше зразу стало сильним назавжди».
Цей жартівливий, але зворушливий вірш Степан і Раїса дбайливо зберігають у пам’яті, подібно до інших знакових подій у їхньому спільному житті. Після закінчення школи вона пішла навчатися на маляра-оздоблювальника, а його направили працювати до міста Чистякова Донецької області. Молоду пару розділили 70 кілометрів.
Всупереч усім складнощам, відстань не стала на заваді для Степана Костянтиновича. Він щотижня приїжджав до своєї коханої, хоча ночувати йому доводилося на вокзалі. У Ясинуватій у нього нікого не було. Батько загинув під час Великої Вітчизняної війни, а мати померла, коли Степанові було лише 4 роки.
Як людина скромна, він не хотів завдавати незручностей родині Раїси й казав, що залишався в родичів. Потім вони цілий день гуляли, а наприкінці вихідних він знову повертався на свою роботу.
Так минав час, 1963 року пара уклала шлюб. Раїса успішно закінчила навчання й за розподілом на роботу потрапила в Дебальцево. Чоловік часто навідувався до неї. Незабаром дружина завагітніла, і вони поїхали на Кубань, у станицю Дінську.
Син Сашко з’явився на світ у 1964 році. Дружина створювала домашній затишок та виховувала первістка-сина, а чоловік працював на цукровому заводі електрозварником. Через рік рідний брат Степана Костянтиновича Євген покликав молоду родину до Казахстану, в Целіноград (нині Астана). Вони порадилися й вирушили будувати своє світле майбутнє.
На новому місці 1967 року в сім’ї народилася донька Наташа. Незабаром їм дали довгоочікувану квартиру. Коли діти підросли, Раїса Челядина влаштувалася до готелю «Москва», де пропрацювала 25 років і стала адміністратором. Степан Костянтинович продовжував своє професійне вдосконалення за фахом.
Часи суспільних змін та перетворень давалися їм нелегко, але вони дружно справлялися з кожним випробуванням на життєвому шляху. 1989 року Челядини знову переїжджають. Цього разу до Тирасполя, де й живуть досі. Сюди їх покликав син Олександр. Пізніше до столиці Придністров’я переїхала донька Наталя. Благодатний молдавський край згодом став для них рідним.
Протягом довгих і щасливих 60 років спільного життя вони пристосувалися слухати, чути та приймати одне одного. Наприклад, Степан любить читати книжки, дивитися футбол і колекціонувати спортивні видання преси. Раїса неодноразово їздила з ним на матчі.
«Він підтримував команди, а я підтримувала його. Кричала щось, навіть не розуміючи, що відбувається на полі, – з усмішкою згадує дружина. – Для мене головне – бути разом. Ще він дуже захоплюється літературою, але ніколи не наполягав, щоб я поділяла його інтерес».
Раїса Іванівна найкраще вміла дбати про інших. У їхньому будинку завжди було чисто і затишно, а кухня пахла випічкою та ароматними стравами.
Восени, 1 жовтня, Челядини відзначать ювілейну річницю. Ми захоплюємося такою прекрасною історією кохання і бажаємо їм довгих років життя, дружби, взаєморозуміння та палкого кохання, яке спалахнуло одного разу на новорічному маскараді й більше ніколи не згасало.
Олександра ТИМКО.
Фото Марини Сови (Степан Костянтинович та Раїси Iванівна Челядины).