П’ятдесятирічний шлюб – це велика цінність, сформована роками нелегкої «сімейної» праці. Люди, які прожили разом півстоліття, довели взаємну любов, повагу, довіру і відданість. Вони багато пережили і зробили разом. Щаслива пара, що прожила в любові та злагоді довгий термін, завжди викликає в людей захоплення і повагу.
Степан Федорович і Надія Володимирівна Желяскови відзначать свій золотий ювілей 10 липня. Саме цього знаменного дня п’ятдесят років тому вони стали чоловіком і дружиною. Їхній союз виявився по-справжньому міцним, вони, як і раніше, безмежно кохають одне одного. «50 років сімейного життя пролетіли, як один день. Усі ці роки ми пройшли рука об руку. Головне тепер – не втрачати інтерес до життя, а ще цінувати одне одного, любити, тоді все буде добре», – сказав кореспонденту глава сім’ї.
А починалося все понад 70 років тому. Степан Федорович народився в місті Болграді Одеської області. Коли маленькому Стьопі виповнилося 6 років, його батьки переїхали в Тирасполь. Тут він, крім звичайної школи, закінчив і школу музичну (нині – Дитяча музична школа імені Чайковського) по класу «кларнет». Звідси пішов у Радянську Армію. Як і належить, 3 роки відслужив і повернувся в Тирасполь. У пошуках роботи поїхав у Ростовську область. Працював саксофоністом у ресторані «Дон» селища міського типу Багаївський, що на лівому березі Дону в 30 км від Новочеркаська.
А Надія Володимирівна – корінна сибірячка. Народилася в селі Кузьмичовський Іркутської області. Там закінчила школу, після чого на спецкурсах здобула спеціальність телеграфістки. Пішла працювати за фахом на пошту. Одного разу її батько поїхав до своєї сестри, яка жила в тому самому Багаївському. Дуже йому припали до душі ті місця з розлогими пшеничними полями, рибним достатком, самобутніми місцевими звичаями, наприклад, серпневі народні гуляння, присвячені багаївскому огірку. А головне – з вільним козацьким духом, з козацькими танцями й піснями, особливою релігійністю. І він з родиною переїхав туди.
Надія Володимирівна в Багаївському теж працювала телеграфісткою. Жила на квартирі з подругою, яка працювала офіціанткою в ресторані «Дон», що славився затишком, чудовою кухнею, а головне – живою музикою. Подружка вмовила її відвідати цей розважальний заклад громадського харчування. Так тихий «Дон» і звів наших героїв.
Весілля зіграли 10 липня 1973 року. Степан твердо вирішив привезти молоду дружину в Тирасполь… і привіз. Уже тут, працюючи на заводі «Електромаш», Надія Желяскова закінчила Донецький заочний хіміко-технологічний технікум і здобула спеціальність «Економіка підприємства». 25 років життя вона віддала заводу, який став для неї другою домівкою, де, не покладаючи рук, працювала на посаді фінансиста.
50 років – досить тривалий час, але у золотих ювілярів він промайнув швидко. «Навіть не помітили, як 50 років подружнього життя пролетіли, – посміхається Надія Володимирівна. – Здавалося б, ось тільки вчора було 30, 40. І раптом на тобі – півстоліття. Напевно, тому вони пролетіли як одна мить, що пройшли в трудових буднях і щоденних клопотах. Усяке бувало в житті: хороше і погане, веселе і сумне, приємне і не дуже. Та головне – ми змогли зберегти кохання і повагу, довіру одне до одного та взаєморозуміння. Всім молодим парам зичимо такого ж».
За ці роки вони виростили двох синів, які живуть у Тирасполі та працюють на благо Придністров’я. Це п’ятдесятирічний Олег – продавець-консультант, і тридцятивосьмирічний Володимир – адвокат. Радують бабусю та дідуся онуки Мишко й Таїсія. Пам’ять зберігає тільки щасливі, світлі моменти життя, залишаючи за межею всі труднощі та проблеми, які Степан Федорович і Надія Володимирівна гідно долали разом. Любов, вірність – для наших ювілярів вони завжди становили надійну опору.
Дивлячись на «золотих молодят», слухаючи їх, розумєш, що прожити стільки років разом – значить бути одне з одним у повній згоді, підтримувати у важкі хвилини, разом переживати щасливі моменти й на двох ділити невдачі та розчарування. За 50 років спільного життя двоє стали єдиним цілим. А хіба це не подвиг – зберегти сім’ю до золотого весілля? Хіба це не приклад для наслідування?
Ювіляри переконані, що секрет сімейного щастя « …у любові, розумінні, повазі та довірі». Тож нехай вам щастить, шановні Степане Федоровичу і Надіє Володимирівно! Довгих-довгих років життя!
Олександр ПЕТРЕНКО.
Фото із сімейного архіву.