До 100-річчя з дня народження Івана Сергійовича Слюсаря
Хай серце печалиться болем
Не тільки до пам’ятних дат.
Ніколи, ніколи, ніколи
Вітчизни не зрадив солдат!
Напередодні Параду Перемоги в столиці Росії у травні 2018 року Президент ПМР Вадим Красносельський прийняв славетних героїв-придністровців, ветеранів Великої Вітчизняної війни: Iвана Сергійовича Слюсаря, Володимира Iвановича Громова з Тирасполя та Олександра Єгоровича Умеренкова з Бендер, яких запросили до участі у цій визначальній події.
Іван Сергійович був найстаршим з-поміж трьох придністровських богатирів. Він виходець з півночі республіки – міста Кам’янки. Народився Іван Слюсар 23 липня 1923-го, а коли почалася Велика Вітчизняна війна, йому ледве виповнилося 18 років. «Молодий ще», – вирішили у військкоматі. До Червоної Армії юнака призвали 12 квітня 1944-го. Він склав присягу в рідних краях, у селі Ковбасна Рибницького району. Потім його відправили до п’ятої гвардійської повітряно-десантної дивізії 3-го Українського фронту, де молодий солдат боровся з фашистами у званні рядового.
Упродовж року з гаком рядовий Іван Слюсар встиг багато чого побачити й випробувати на власному солдатському досвіді: брав участь в Яссько-Кишинівській операції. Був нагороджений орденом Червоної Зірки за визволення Радянської Молдавії, за взяття міст Бендери, Оргеїв, Кишинів. У важких боях за визволення Білорусії здобув найціннішу солдатську нагороду – медаль «За відвагу».
Звільняв наш земляк і країни Європи: Болгарію, Угорщину, Югославію. До озера Балатон дійшов уже на посаді командира гарматного розрахунку й у званні старшого сержанта. У боях за Югославію був двічі контужений. Свою першу медаль «За бойові заслуги» здобув в Угорщині, коли особисто знищив п’ятьох фашистів і тим самим урятував життя своєму бойовому командиру.
День Перемоги старший сержант Іван Слюсар зустрів у Будапешті, 1947 року демобілізувався і повернувся до рідної Кам’янки. У місцевому колгоспі працював теслею та столяром. На пенсію його з пошаною провели з посади бригадира будівельної бригади. 1986 року він переїхав у село Карагаш, де й проживав до своєї кончини.
Будинок, в якому мешкав Іван Сергійович, хай і невеликий, але з усього видно, що в ньому жив справжній господар: стіни оселі, ворота та паркан досі зберігають сліди акуратного фарбування. Навколо чистота і порядок. Ажурна арка й тіниста альтанка приваблюють красою і прохолодою. У всьому відчувалося, що працьовитістю наш герой ніколи обділений не був.
Люди, що його пам’ятають, всі як один казали, що зовні Іван Сергійович і справді нагадував билинного богатиря: широкоплечий та кремезний, груди в нагородах, погляд упевнений, добрий вираз обличчя, благородна срібна сивина.
У цій альтанці 9 Травня й у свій день народження 23 липня він зустрічав усіх, хто приходив до нього з привітаннями. Насамперед, звичайно ж, збиралися рідні та близькі.
Іван Сергійович залишив по собі трьох синів, п’ятьох онуків, трьох правнуків. Найстаршому синові Володимиру на сьогодні вже 75 років. У поїздці на Парад Перемоги до Москви його супроводжував другий син – Микола.
Іще в ці дні вітати його приходили сусіди, часто сюди приїздило начальство, зокрема й високе. Обов’язково вітали школярі. Він пам’ятав навіть піонерів із сімдесятих та вісімдесятих – із запальними промовами, гучними барабанами та пронизливими горнами.
Привітати ветерана зі святом 9 травня 2020 року буквально нагрянули співробітники Слободзейського районного відділу внутрішніх справ. Гучно тоді було! З патрульного автомобіля ДАІ лунала пісня «День Перемоги». Зі словами подяки гості подарували йому квіти та кошик із частуваннями.
Глава держадміністрації села вручив герою медаль «75 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 років», а працівники сільського Будинку культури самотужки організували для нього невеликий святковий концерт.
Однак про війну на таких зустрічах Іван Сергійович згадувати не любив. Тема ця була для
нього надто болісна. От про Парад Перемоги, на якому він був у Москві, розповідав часто. Говорив, що побував на такому вперше. Все було організовано на найвищому рівні: ветеранів огорнули увагою, теплом і турботою, поселили в чудовому готелі, дуже смачно годували, ні на крок не відходили від них.
Тож повернімося до історичного для трьох придністровців Параду Перемоги у Москві 2018 року.
Після приїзду наших ветеранів зі столиці Росії, 16 травня Вадим Красносельський знову запросив їх до президентської резиденції. За чаєм Іван Сергійович та Володимир Іванович розповіли Главі держави про те, що, попри всі труднощі тієї поїздки, вони дуже задоволені відвіданням параду в Москві. За їхніми словами, особливе враження на них справив високий рівень організації заходу на Красній площі, а також сучасна російська військова техніка та оптимістичний настрій людей.
За три дні перебування в Москві наші ветерани відвідали музеї, демонстрації кінофільмів, виставки та багато акцій, присвячених Великій Вітчизняній війні. Великою радістю для них стала можливість зустрітися та поспілкуватися з іншими ветеранами, які приїхали подивитися Парад Перемоги з багатьох куточків Росії, Білорусії та України, Казахстану та Вірменії, далекого зарубіжжя.
Тоді Іван Сергійович і сказав:
«…вважаю за честь бути очевидцем, та можна сказати й учасником, військового параду в самому серці нашої великої Батьківщини».
А Володимир Іванович із жалем зауважив, що з кожним роком цих гідних людей стає дедалі менше. Наш Президент подякував Володимиру Івановичу та Івану Сергійовичу за те, що вони гідно представили республіку на Параді Перемоги, побажав ветеранам ще довгих років громадської активності та здоров’я.
Він пішов із життя через три роки після тієї пам’ятної зустрічі. Придністровець-герой, учасник Великої Вітчизняної війни, старший сержант Іван Сергійович Слюсар помер третього липня 2021 року. Він не дожив усього 20 днів до дев’яносто восьмої річниці та два роки до вікового ювілею. Двадцять третього липня виповниться сто років від дня його народження.
ВIЧНА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЯМ-ПЕРЕМОЖЦЯМ!
Юрій ТЕЛЕШ.
Фото: gospmr.org