Дев’ятого липня минуло 7 років з того дня, як перестало битися серце Володимира Олександровича Наумця – одного з найстаріших журналістів газети «Гомін». Причиною смерті став інфаркт міокарда. Рідних і близьких у нього в Придністров’ї не було. Тому колектив редакції взяв клопоти з догляду за могилою на себе.
На сьому річницю з дня смерті друзі та колеги традиційно вирушили на столичне кладовище «Нове». Могилу швидко прибрали, біля скромного хреста лягли квіти. Потім були запалені поминальні свічки.
«Я знала Володимира Олександровича, мабуть, більше за всіх присутніх – ще з 90-х років ХХ століття, коли редакція «Гомону» розташовувалася в Рибниці, – першою заговорила Ганна Ганган, перекладач редакції. – І не можу не зазначити, що мені відразу припала до душі його людська делікатність, скромність і неудавана інтелігентність. Потім я дізналася, що він ще й прекрасний журналіст, блискуче володіє українською мовою, знає ціну українському слову. Володимир Олександрович був майстром своєї справи, з якого не тільки можна, а й потрібно було брати приклад. Особливо хочу підкреслити, що він був патріотом нашого Придністров’я – незалежної республіки, завжди та скрізь відстоював цю свою точку зору делікатно, але ні на крок від неї не відступав. Це була його точка зору – пам’ятаєте, так називалася рубрика, яку він вів у нашій газеті?»
Проголошення незалежної Придністровської Молдавської Республіки Володимир Наумець сприйняв одразу, щиро і безповоротно. Наприкінці 1991 року було утворене «Радіо ПМРСР». І вже на початку 1992 року він прийшов до керівництва створеного Радіомовлення і сходу запропонував використовувати свої знання, вміння і досвід на благо країни. Його прийняли кореспондентом української редакції. Там він став чесно всього себе віддавати роботі з пропаганди молодої республіки, пропаганди українського слова та української культури.
Сказав своє слово й Олександр Юшин, який в останні роки життя Володимира Наумця був головним редактором газети. «Ми всі пам’ятаємо, що Володимир Олександрович майстерно висвітлював сільськогосподарські та економічні теми, вів рубрики «Навколо головних тем», «Точка зору», «Посівний календар садівників і городників», «Скарбничка господаря», – сказав він. – Писати міг практично на будьякі теми, в тому числі готував відмінні аналітичні матеріали. А ще тягнув солідний віз редакційної плинності. До всього завжди ставився дуже відповідально і скрупульозно. Найголовніше – робив усе професійно. Він твердо стояв на землі, недарма ж із селян».
Мабуть, саме час звернутися до витоків нашого колеги, його невигадливої біографії. Володимир Олександрович народився 7 лютого 1939 року в маленькому селі Сажки Немирівського району Вінницької області з населенням близько 150 осіб. Воно вже тоді було безперспективним, занедбаним населеним пунктом, однак з якою любов’ю і поетичністю він розповідав про нього в редакції: «Позаду нашої хати розстелявся незайманий степ, пагорби, схили та яри. Навесні це все було всипане безліччю квітів, а влітку звідти доносилися запахи степових трав, особливо пахощі конюшини. Перед хатою ріс малесенький сад із двох яблунь і трьох вишень. Якби ви знали, як вони навесні цвіли! А ще біля саду завжди водилося багато їжаків, зайців, кротів. Тепер я хотів би повернутися в Сажки, адже для мене це найрідніше місце на землі. Та це просто мрія. Сьогодні там, швидше за все, вже нічого і нікого немає».
Після того, як юний Вова закінчив восьмирічку, трудові дороги привели його в Казахстан, де він працював спочатку учнем токаря, а потім токарем. Одночасно хлопець закінчував вечірню середню школу. А в 1961 році вступив на журналістський факультет Казахського держуніверситету. Диплом журналіста йому вручили в 1966 році.
Уже як дипломований журналіст він працював у редакціях кількох газет і радіо Казахстану. У 1970 році усвідомив, що пора повертатися на рідну землю і переїхав в Україну. Трудився знову-таки в редакціях газет і радіо Вінниці, Херсона, Рівного, Ужгорода, Великої Михайлівки. У березні 1990 року доля привела його в Тирасполь. Тут В. О. Наумець почав працювати кореспондентом в НДІ овочівництва.
Потім, як ми вже згадували, була робота в українській редакції «Радіо Придністров’я». На початку літа 1993 року Михайло Чернега, перший головний редактор газети українців Придністров’я «Гомін», запропонував йому влаштуватися кореспондентом по місту Тирасполь. Володимир Олександрович погодився, не роздумуючи. З першого липня 1993 року й до останнього подиху він присвятив своє життя «Гомону».
Саме в цьому виданні талант журналіста був гідно оцінений. За професійну майстерність і творчу працю його нагородили Листом подяки Президента ПМР і медаллю «За трудову доблесть». Потім він став членом Президії Спілки журналістів Придністров’я. Його відзначили нагрудним знаком «Почесний працівник ЗМІ ПМР» і присвоїли почесне звання «Заслужений працівник ПМР». У «Гомоні» він став лауреатом республіканського конкурсу журналістської майстерності.
«Володимир Олександрович був надзвичайно скромною людиною, та попри свої заслуги, завжди хотів здаватися непомітним, – підкреслив головний редактор газети «Слободзейские вести», заступник голови Спілки журналістів Придністров’я Олег Настасенко. – Однак його перо, аналітичні матеріали завжди викликали захоплення колег і читачів. Цього майстра слова відрізняло вміння бачити головні проблеми, пов’язані з життям нашої республіки, з життям простих придністровців».
Колектив редакції дбайливо зберігає пам’ять про колегу. Надзвичайно добрий і скромний, але з невичерпною енергією й тонким почуттям гумору, професіонал своєї справи, розважливий аналітик, мудра і чуйна людина – саме таким Володимир Олександрович Наумець залишається в серцях його колег, друзів і близьких.
Олександр ПЕТРЕНКО.
Фото автора.