Iсторію Петра і Павла розповідає Новий Завіт і праці інших перших християнських авторів. Відповідно до Писання, саме святий Петро був найближчим учнем Христа і його наступником після розп’яття.
Святі апостоли Петро і Павло в народній свідомості практично нероздільні, а тим часом зовнішньої схожості між ними небагато: різне походження, освіта, шлях до Бога. Деякі джерела навіть стверджують, що і зустрічалися апостоли всього кілька разів у житті.
Петро (спочатку – Симон) був сином простого рибалки. Він не мав якоїсь значущої освіти, вів звичайне життя, був одружений, мав дітей. До Ісуса його привів рідний брат Андрій, один із 12 апостолів, згодом названий Первозванним. Довгий і тернистий був шлях Петра до Господа. Він довго мучився сумнівами, хоч і бачив численні чудеса, які творив Месія. Зате він увірував відразу і всім серцем. Тільки він зважився пройти назустріч Ісусу по воді. Однак, попри безмірну любов до вчителя, Петро зрадив його тричі.
Кожен із нас схильний до людських слабкостей, але ми відповідаємо за їхні наслідки. Тому й Ісус пробачив нещасному, побачив його щире каяття. Тим паче, що більш відданого учня у Спасителя просто не було. Після вознесіння Христа в Царство Небесне Петро поніс Слово Боже всіма навколишніми землями. Не маючи освіти, він виголошував полум’яні проповіді різними мовами, бо на нього зійшов Дух Святий. Перше ж послання Петра до іудеїв звернуло в християнство понад 3 000 осіб.
Господь наділив Петра і даром творити чудеса. Він зцілив сотні хворих і навіть язичники почали приходити до істинного Бога тисячами. Петро невпинно ходив по світу і ніс Слово Боже. Вважається, що він багато проповідував у Європі й дістався аж до Британії. Земний шлях учня Христового закінчився в Римі, при імператорі Нероні – відомому гонителі прихильників нової віри. За наказом деспота влаштовувалися масові страти християн, причому найвитонченішими й болісними способами. Петра посадили у в’язницю і вирішили розіп’ясти на хресті, але він просив, щоб його не розпинали, як Христа, тому що не вартий цього, а щоб розіп’яли вниз головою. Так і зробили: ноги його були прибиті зверху, а голова звисала вниз.
Історія свята також складається з розповідей про життя святого Павла. Джерела стверджують, що він не знав Ісуса під час його земного життя, а приєднався до діянь апостолів після того, як став свідком явлення Христа.
Апостол Павло походив із заможної родини іудеїв-емігрантів. Його виховали в строгих традиціях фарисеїв. Юного Саула готували в іудейські священнослужителі. Відомо, що він люто ненавидів християн і всіляко сприяв їх знищенню. Одного разу він вирушив у Дамаск, щоб привести звідти християн до Риму для покарання. Однак у дорозі почув голос Господа, який докоряв йому в запереченні істинного Бога. У результаті нещасний осліп, але його все ж привели в Дамаск, а там християнин Ананій повернув Саулу зір, а згодом і охрестив прозрілого єврея ім’ям Павло, який увірував так же шалено, як раніше заперечував християнство. Він здійснив кілька апостольських подорожей, всюди ніс світло віри. Його перу належить кілька послань до різних народів, що згодом стали канонічними. Святий Павло заснував християнські громади в Малій Азії, Греції, Македонії, Сирії та в багатьох інших регіонах Римської імперії.
Апостол Павло теж не уникнув переслідування за часів правління Нерона. Його довго мучили та, врешті-решт, стратили через обезголовлення.
У день святих апостолів Петра і Павла починалися жнива. До свята Петра і Павла готувалися, як до великої події: білили хати, прикрашали рушниками стіни. Дівчата прикрашали свої голови вінками з польових квітів, а особливо червоними маками. Ранком усі йшли до церкви, а повернувшись, розговлялися пампушками з пшеничного тіста, яєць і сиру (начебто їх полюбляли Петро і Павло).
Цього дня всім годилося бути чемними: не сваритися, ввічливо звертатися одне до одного, не згадувати сумних історій, навіть на худобу не підвищувати голосу.
Нині дехто з молодих людей вважає, що не потрібно нам знати всі ці народні традиції та звичаї. Ось тут ми й посперечаємося, тому що весь цей багатющий скарб дістався нам у спадок, і ми мусимо берегти його, нічого не втратити, передавати наступним поколінням, щоб зв’язок цей ніколи не переривався.
Звичаї повчають, надихають та об’єднують людей.
Олена ДВОРСЬКА.