Сталінград – це легендарне і священне місце. Його знає кожна свідома людина, що поважає себе. Саме тут 81 рік тому – 17 липня 1942 року – розпочалася знаменита Сталінградська битва, яка змінила перебіг світової історії. Що ж насправді стоїть за цією битвою? Чому через 81 рік ми пам’ятаємо про неї, пишаємося захисниками міста і твердо переконані: ніколи не можна допустити відродження коричневої чуми.
У роки Великої Вітчизняної війни Сталінград об’єднав радянських людей в єдиному пориві: зберегти та захистити Батьківщину – Союз Радянських Соціалістичних Республік.
Про історію Сталінградської битви в цифрах: виснажливі бої тривали 200 днів і ночей; з боку СРСР безповоротно втрачено майже 1 130 000 людських життів; під Сталінградом загинула 841 000 німецьких загарбників; у сталінградському котлі було знищено 524 000 одиниць стрілецької зброї, 4 341 танк та САУ, 2 777 літаків, 15 700 гармат та мінометів Червоної Армії; під час битви було спалено або захоплено 744 літаки та 166 фашистських танків.
Замисліться та уявіть собі: за мирне небо над нашими головами було покладено понад мільйон життів. Два з половиною Придністров’я. Це на одній шальці терезів, а на іншій: у найбільш кровопролитній битві в історії людства вирішилася доля Другої світової війни. Ось чому битва така важлива для історії. Розглянемо її значення конкретніше.
1. «Перемога наших військ під Сталінградом ознаменувала собою початок корінного перелому у війні на користь СРСР і початок масового вигнання ворожих військ з нашої території, – писав у своїх «Спогадах та роздумах» маршал Перемоги Георгій Жуков.
2. З цієї битви розпочався розпад гітлерівської «осі». Фіаско підірвало моральний дух німців та їх союзників. Ніколи за всю історію жодна армія ще не зазнавала такої катастрофи. У Третьому рейху вперше оголосили триденну національну жалобу. У суспільстві та збройних силах Німеччини зростала кількість тих, хто сумнівався в обіцяній фюрером перемозі.
Не кращі справи були у союзників Німеччини: в Румунії, Італії, Фінляндії бурхливо наростали антивоєнні настрої людей. Японія відклала план «Кантокуен» щодо нападу на радянський Далекий Схід, а Туреччина, яка перекинула до кордонів СРСР свою 750-тисячну армію, відмовилася від вступу у війну на боці Третього рейху.
3. Нарешті, перемога в битві значно зміцнила моральний дух союзників СРСР з антигітлерівської коаліції. До Москви надходили привітання від країн-союзників. Президент США Франклін Рузвельт направив почесну грамоту, «…щоб відзначити наше захоплення доблесними захисниками Сталінграда. Їхня славна перемога зупинила хвилю навали й стала поворотним пунктом війни союзних націй проти фашизму». Вінстон Черчилль у Тегерані підніс нашій делегації дарчий Меч, на клинку якого був вигравіруваний напис: «Громадянам Сталінграда, міцним, як сталь, – від короля Британії Георга VI на знак глибокого захоплення британського народу».
У Сталінградській битві брали участь і вихідці з Придністров’я. Політрук Ілля Мунтян, родом зі Слободзеї, у 1939 році був призваний до Червоної Армії Слободзейським райвійськкоматом. На фронті опинився в серпні 1942-го і до лютого 1943-го перебував під Сталінградом. У нагородний лист гвардії ст. лейтенанта Мунтяна вписані орден Червоної Зірки та 5 медалей.
Євдокія Данилевська – тираспольчанка, яка брала участь у битві за Сталінград. На війну вона потрапила вже у 17 років. Брала участь у будівництві штучних аеродромів, які дезорієнтували противника і викликали вогонь на себе. Молода захисниця споряджала снарядами літаки. Була і парашутисткою-розвідницею, і донором для поранених льотчиків. За роки війни заслужила близько 20 бойових нагород, а поміж них і медаль «За оборону Сталінграда», яку вважала найдорожчою.
Один із наших співрозмовників – Сергій Олєйник – нащадок учасника тієї битви, сказав:
«Мій батько брав участь у Сталінградській битві та деяких інших бойовищах Великої Вітчизняної. Ця битва, за словами батька, поклала початок нашої Перемоги над фашизмом. Звідси радянські солдати торували важкий і довгий шлях на Берлін. Коли була можливість, я возив дітей та онуків у Волгоград, розповідав їм про захисників Сталінграда та про їхнього дідуся. Вічна слава героям!»
Павло ОСТАПЕНКО.
Фото: history.gospmr.org