Традиційна народна культура – основа всього різноманіття видів і форм культурного сучасного суспільства. Головними цілями й завданнями її розвитку є, перш за все, цілеспрямована діяльність держави з відродження, збереження і розвитку духовних і матеріальних цінностей народів, шляхом відновлення і впровадження народних свят і обрядів усього нашого багатонаціонального народу в життя.
Культура – це величезне цілісне явище, яке робить людей з простого населення народом, нацією.
Дмитро ЛИХАЧОВ
Народні традиції, звичаї та фольклор Придністров’я сягають своїм корінням глибоко в минуле і свято зберігаються і передаються з покоління в покоління. Придністровці – колоритний, абсолютно унікальний сплав народів і культур, що складається з представників багатьох національностей, якому через століття вдалося зберегти свої традиції. Змішання традицій різних народів відбивається в гастрономії, духовно-моральній царині, ремеслі та віросповіданні.
Придністровці дуже люблять свята, обов’язковими атрибутами яких є виступи фольклорних колективів. Побувати на одному з таких – це справжнє задоволення. Збереження і примноження культурної спадщини ПМР є одним із пріоритетних завдань держави. Історико-культурні надбання є об’єктивним свідченням минулого і сьогодення, частиною матеріальних та духовних скарбів, впливаючи на свідомість і самосвідомість людей, дають можливість сучасникам доторкнутися і відчути свою причетність до традицій свого народу.
Непорушним фактом є та обставина, що вміле використання історичної пам’яті й традицій, культурної спадщини, збереження її, без жодного сумніву, є найважливішим чинником розвитку держави та її зміцнення. Це один з основних елементів сталого розвитку будь-якої країни, зокрема й Придністров’я. У рамках реалізації Стратегії розвитку ПМР на 2019 – 2026 роки було створено Центр національних культур.
Його фахівці розробляють методичну та інформаційну літературу, створюють фонди кіно-, відео-, фото-, аудіопродукції, розробляють рекомендації та програми з розвитку народної художньої та самодіяльної творчості. Крім того, Центр зміцнює єдиний загальнонаціональний простір, створює галереї національних костюмів, розвиває міжнародні традиції декоративно-прикладного мистецтва, збереження та популяризації народних ремесел.
Народна творчість як частина спільної культури є унікальною і самобутньою. У наші дні інтерес до аматорської художньої творчості стає дедалі глибшим, збільшується кількість самодіяльних колективів і об’єднань. Зростає кількісно і шириться географія фестивалів, конкурсів художньої творчості з різних видів мистецтва. Один із найефективніших способів показати свої досягнення є залучення до участі в тій чи іншій події.
Широкий спектр проведених заходів народної творчості свідчить про затребуваність і перспективність їх розвитку. Одним з актуальних напрямків щодо збереження і розвитку традиційної національної культури та народної творчості є підтримка традиційних свят, фестивалів, ярмарків та інших форм діяльності. Поміж них можемо назвати яскравий ярмарок «Купуй придністровське!», на якому зазвичай представлена розмаїта продукція народних умільців зокрема.
У Придністров’ї функціонують 24 фольклорні колективи, що спеціалізуються в різних жанрових напрямках (вокал, хореографія, інструментальні ансамблі тощо), а репертуар виконується мовами народів, які проживають на території Придністров’я. Розвиток і збереження, вивчення і поширення духовних цінностей відбивається в народній творчості. Приємно, що сьогодні на святкування та різні урочистості запрошують колективи, які через ретроспективу на крок наближають нас до своєї самобутності. Кожен, хто потрапляє на їхні виступи, дістає неповторні враження, людина ніби повертається до своєї колиски, до свого роду. В уяві постають сцени з дитинства, найкращі спогади.
Усі ці колективи багато років поспіль беруть участь у конкурсі-фестивалі «Джерело традицій». Українські колективи дарують придністровцям красу народної пісні під час фестивалю «Пшеничне перевесло».
У нашій молоді – наше майбутнє
Проте, в усіх цих заходах беруть участь переважно люди старшого покоління. Чому ж так мало молоді у складі творчих колективів, серед майстрів декоративно-прикладного мистецтва?
Повертаючись до нашого повсякденного життя, варто сказати, що там явним є домінування матеріальних цінностей над духовними. З огляду на економічні проблеми, які стоять на першому місці, на другий план відходять духовні потреби й збереження традицій. З кожним роком спостерігається невтішна тенденція, коли під час святкувань і проведення різних урочистостей, таких як весілля, хрестини тощо, обряди, притаманні їм, здебільшого набувають загальних рис. Якщо раніше це було помітно лише в міській місцевості, то тепер ці згубні процеси перекинулись і на сільську. Перш за все це пов’язано з тим, що молодь інколи не цікавиться тим, як жили їхні предки. Чому це все відбувається? Дедалі рідше дівчата вишивають собі на весілля рушники, віддаючи перевагу купленим чи фабричним, які втрачають свою магічну функцію, що мали б виконувати під час дійства. Мабуть, коріння цієї проблеми потрібно шукати в її витоках, тобто в сім’ї та школі, де дитина дістає перші основні знання про свій народ. Якщо вчителі та батьки змалечку залучать, введуть в традиції, то вона гідно їх шануватиме й пронесе через усе своє життя.
Отже, перш за все варто почати з себе, зі своїх сімей. Замисліться, чи спілкується молодь вашої сім’ї зі старійшинами роду, чи цікавиться тим, що було раніше, чи шанує пам’ять своїх померлих предків, знає своє походження? Перед тим, як розпочати цю перевірку, нехай кожен запитає себе, до якого коліна він знає свій рід? Якщо відповідь негативна, ситуацію необхідно виправляти, замість політичної полеміки, яка панує, коли більшість наших родин збираються разом, слід започаткувати розповіді про історію роду, його представників. Результат такого спілкування між родичами, різними за віком, не примусить себе чекати. Подібні бесіди є шляхом передачі цінної інформації та родинної пам’яті.
ХХІ століття характеризується досить швидким прогресом, динамічні прояви якого оточують нас повсякчас. Якщо подивитися на наших дітей, то ми побачимо, що багато з них більше цікавляться Інтернетом та комп’ютерними іграми. Батьки здебільшого наймають по кілька репетиторів з іноземних мов, у той час, як діти недосконало знають свою рідну мову.
Прояви цієї проблеми є очевидними під час святкування Різдвяних свят, коли до наших хат заходять малі колядники, не важко помітити, що в основному їх репертуар обмежується однією колядкою, вони не звертають увагу на якість, а здебільшого на швидкість її виконання. Якщо повернутися до витоків і запитати колядника, чи розуміє він колядку, про що там йдеться, не всі дадуть вичерпну відповідь. Дещо кращі тенденції побутують у селах, де бабусі та дідусі звертають увагу на те, щоб малі онуки знали призначення колядки та щедрівки й виконували їх на належному рівні.
Досить часто доводиться спостерігати байдужість до своїх традицій з боку учнів шкіл, які вперше відвідують музей. Багатьом із них необхідно пояснювати елементарні речі, які вони повинні знати з уроків історії. Причиною байдужості до історії свого краю з їхнього боку є той факт, що для того, аби полюбити свою батьківщину, потрібно знати її історію.
Використання краєзнавчого матеріалу та інших предметів на уроках (зокрема історії) є одним із засобів активізації пізнавальної діяльності учнів, що сприяє пробудженню інтересу до свого минулого, родинних традицій. Тому вчителям історії та мови (як рідної, так і офіційної) варто більше уваги приділяти саме заохоченню до вивчення історії свого краю, практикувати різні уроки-експерименти, на яких можна було б відчути побут наших предків. Кожен учитель повинен, перш за все, прагнути до того, щоб у результаті включення краєзнавчого матеріалу в навчальний і виховний процеси в учнів формувалася національна свідомість. Ілюстративний матеріал має поглиблювати розуміння найбільш яскравих сторінок історії та культури народу рідного краю. Якщо говорити про уроки музики, то основну частину ілюстративного матеріалу повинні становити народні пісні, притаманні відповідному регіону, а не естрадні, які лише погіршують ситуацію.
Повертаючись до проблеми сприймання нашими учнями музейного матеріалу, варто сказати, що коли екскурсія закінчується, вони вже по-іншому дивляться на тепер уже знайомі їм речі. Деякі з молодих відвідувачів пригадують, що раніше бачили подібні «експонати» в бабусиній хаті, так музей встановлює той втрачений зв’язок у родині. Така реакція учня на експозиційний матеріал, як на щось рідне та близьке, дає позитивні наслідки.
Тепер, коли учень приїде до бабусі на канікули, він буде в неї цікавитися про те, чи не має старовинних речей у домі? Хто і як вишивав сорочки та рушники, подібні до тих, які він бачив у музеї міста? Якщо молодому краєзнавцю пощастить, то він знайде в бабусі майбутній музейний експонат, хай то буде глечик, рушник, праска – неважливо. Після того він принесе цю річ у школу чи до фондів музею, в якому він побував. Маємо надію, що після подібних «просвітницьких» екскурсій молоде покоління буде шанобливо ставитися до спадщини, яка залишилася йому від попередніх славних поколінь.
Після відвідання будь-якого міського музею досить позитивний ефект мав би той факт, якщо б з ініціативи учнів у школі був створений шкільний музей. Під час його формування вони могли б самотужки залучатися до збереження предметів, які належать до культурної спадщини, розвивали б у собі шанобливе ставлення до пам’яток культури та історії. Музейне будівництво – справа за своєю природою творча.
Пізніше на основі такого музею діти могли б під керівництвом учителя проводити різні святкування, під час підготовки до яких вони знайомилися б із традиціями та обрядами українців. Наприклад, це можуть бути свята Андрія Первозванного, Святого Миколая, Різдва Христового, Великодня, Івана Купала тощо, вибір свята залежить від бажання організаторів. На такі свята можна запрошувати учнів молодших класів і цим самим змалку залучати їх до збереження традицій.
Варто, щоб цей процес контролював учитель-організатор, який повинен давати дітям завдання опитати своїх рідних, дізнатися про те, які вони знають обряди та звичаї, характерні для обраного свята. Цей момент був би не тільки стимулюючим для учнів, але й для батьків та старших родичів, які у своїх сірих буднях забули вже про свої духовні потреби й традиції, які раніше були в їхній сім’ї. Особливо на різні релігійні свята, коли ми маємо достатньо часу для того, щоб відпочити, відчувається потяг до всього народного, яке нечасто можна побачити по телевізору.
Хто ми є?
Існує думка, що наша молодь вважає, нібито все закордонне є кращим. Нам ніби приємніше асоціювати себе з європейцями, забуваючи про те, хто ми є насправді. Та не слід забувати, що поки ми будемо так думати, то втратимо й ті залишки своєї ідентичності, які ще маємо сьогодні.
Одним із варіантів порятунку в цій неоднозначній ситуації є організація і проведення шкільних заходів, присвячених календарно-обрядовим, історичним святам тощо. Наприклад, хочу відзначити роботу Центру української культури спільно з кафедрою української філології ПДУ ім. Т. Г. Шевченка, що тільки цього року організували для учнів та студентів, які вивчають українську мову, конкурс декламаторів до Дня поезії, Дня вишиванки, Дня рідної мови. У цих заходах, завдяки ентузіазму, професіоналізму вихователів, учителів та викладачів, взяла участь велика кількість наших юних вихованців. Слід зазначити, що кожен з учасників був відзначений за свій творчий підхід до підготовки конкурсних виступів.
Не залишаються осторонь, звичайно, і міські та районні товариства української культури (ТУК), які активно співпрацюють зі школами. Наприклад, рибницькі учні уже неодноразово відвідували майстер-класи, організовані головою ТУК міста Рибниці та Рибницького району «Поділля» ім. Б. Т. Палагнюка Тамарою Король. На них діти вчилися розписувати великодні яйця, випікати «жайворонків» для зустрічі весни. Безсумнівно, подібні заходи сприяють збереженню традиційної української культури. Під час таких подій визначається рівень володіння родинами певними знаннями про своє коріння та багаж, який вони передають своїм дітям.
Необхідно обов’язково відзначити активну позицію у справі збереження традицій рідного народу однієї сім’ї. Поміж переможців онлайн-конкурсу декламаторів до Дня вишиванки назвали ученицю 5 класу Рибницької гімназії № 1 Софію Катерєву. Конкурсний відеоролик готувала вся родина, використавши для цього дорогоцінний бабусин спадок: ткацький верстат, вишиті рушники, сорочки, глиняний посуд, домоткані доріжки. На жаль, не дуже багато таких сімей, де свято бережуть «бабусині речі». Побачити ж їх, познайомитися з їхньою унікальністю можна в музеї, створеному, зокрема, в Рибницькій українській школі № 1 та при Українському домі.
Отже, варто терміново об’єктивно оцінити свої ідеали та погляди, те, як ми живемо, як виховуємо своїх дітей. Звернути увагу на те, які запитання вони порушують перед нами, чи цікавляться родоводом. Якщо ні, то необхідно виправити ситуацію. Сьогодні це ще можна зробити, а надалі треба йти шляхом збереження культурних традицій до процвітання держави.
Галина КРИЖАНIВСЬКА.