Iсторії добре відомий не лише точний день його народження, а й деталі цієї святкової події: саме 1792-го вірменський архієпископ Аргунський освятив шість каменів – для заснування соборної церкви, під міський магістрат, а інші – для позначення кордонів населеного пункту.
Вадим Красносельський у своєму вітальному слові з нагоди святкування чергової річниці міста сказав:
«Григоріополь має давню історію і багаті традиції представників різних народів, які жили тут протягом століть. Сьогодні це сучасне, упорядковане місто, що перебуває в процесі постійної модернізації інфраструктури й транспортних шляхів. Воно безперервно розвивається і спрямоване до нових досягнень…».
Декілька фактів з минулого. Населений пункт своєю появою має дякувати Катерині ІІ, яка видала спеціальний указ щодо його заснування. У науково-довідковому виданні, присвяченому двадцятиріччю держархіву ПМР, йдеться про те, що вірменське місто-колонію Григоріополіс почали будувати 25 липня 1792 року на місці слобідки Чорна в долині однойменної річки.
Її русло позначене на європейських картах 70 – 80-х років XVIII ст. під назвою Коморул. Так само називалося і поселення біля її гирла, якраз на тому місці, де потім розкинувся Григоріополь.
Ім’я дісталося місту в пам’ять про двох історичних діячів: Григорія – основоположника григоріанського віросповідання вірмен та князя Григорія Потьомкіна-Таврійського, який брав активну участь у заснуванні міста.
У IX – XII ст. ці землі входили до складу Давньоруської держави та Галицько-Волинського князівства. Потім тут панували литовські феодали, турки, татари. Перші поселення молдаван у цих місцях, у селах Спея, Тея, Ташлик, Бутор, Делакеу, Малаєшти та інших, виникли в XVII-XVIII ст. У 1791 році за Ясським мирним договором ці землі відійшли до Росії.
Уже 1799 року в Григоріополі налічувалося 3 435 жителів, 1887 року – 6 165, а через десять років – у 1897-му, в місті проживало 7 605 осіб (молдаван – 3 740, росіян – 1 832, євреїв – 832, українців – 707, вірмен – 406).
Створена вірменська колонія до 30-х років ХІХ ст. перетворилася на значний торговий центр півдня Росії. Основними заняттями мешканців поряд із землеробством були торгівля та ремесла (насамперед шкіряні). Пізніше, у зв’язку з втратою привілеїв та через зростання впливу чорноморського порту Одеси, значущість міста зменшилася. Молдавське, українське та єврейське населення, що прибувало в ці краї, урізноманітнило його етнічний склад. У наступні роки, аж до 1918-го, Григоріополь вважався заштатним містом Тираспольського повіту Херсонської губернії.
Радянську владу в Григоріополі встановили в січні 1918 року, а вже 12 жовтня 1924-го був утворений Григоріопольський район Молдавської АРСР.
Статусу селища міського типу Григоріополь набув 20 жовтня 1938 року. У 1958-му
через укрупнення районів МРСР район розформували та поділили між Дубоссарами та Тирасполем. Указом Президії Верховної Ради МРСР від 21 червня 1971 року район було відтворено. За часів МРСР тут розвивалося виноробство, працював консервний завод. Кількість населення на 1970 рік становила близько 8 тис. осіб.
Верховна Рада ПМР 17 червня 2002 року прийняла рішення щодо надання населеному пункту статусу міста.
Місто і сьогодення. Нині до адміністративного центру Григоріопольського району належить 31 населений пункт, а саме місто є центром великого та багатого сільськогосподарського району Придністров’я, в якому живе понад 9 тис. людей.
Значні зміни відбулися у тваринництві. Розвивається промисловість району, зокрема Григоріопольський кам’яний кар’єр. Природа подарувала людям чудовий будівельний матеріал – вапняк, який розробляється на лівому березі Дністра. Його колись використовували для спорудження фортець, нині він широко застосовується в будівництві сучасних житлових будинків.
Заступник глави держадміністрації Григоріополя та району Валентина Ільєнкова гордиться своїм містом. Вона розповіла, що Григоріополь завжди був зеленим, затишним, «домашнім».
«В останні роки він перетворюється. Ми відремонтували кінотеатр, який стояв занедбаний три десятиліття. Я пригадую, як маленькою з батьками приходила в кіно аж від консервного заводу. Це для нас було справжнє свято. Тепер воно повернулося, і щоб подивитися сучасне кіно, до нас приїздять люди навіть із сусідніх населених пунктів.
У нас упорядковані дороги, літній театр і парк, картодром набуває сучасного вигляду. Мріємо, щоб молодь поверталася додому. Ми сподіваємося на краще, робимо все, щоб діти, які навчаються за межами республіки, набували нових корисних знань і поверталися спеціалістами до нашого чудового міста», – поділилася сокровенними думками Валентина Антонівна.
Депутат Верховної Ради Олег Леонтьєв вважає, що такі позитивні зміни сталися завдяки корінному григоріопольчанину Олегу Габужі, який очолює місто:
«Наш глава робить дуже багато, тому що він справжній господар, знає потреби міста і його мешканців. Він уміє переконувати місцевих депутатів вкладати кошти міського бюджету та позабюджетні засоби на розвиток міста. Звичайно, допомагає й ФКВ. Тепер у нас відремонтовані дитячі садочки та школи, заасфальтовані дороги. Люди бачать, як змінюється місто, відзначають перетворення, яких ще не було, і вірять у краще. Приємно усвідомлювати, що наше майбутнє вимальовується досить позитивним, і молодь залишатиметься тут жити».
Голова Спілки українців Придністров’я ім. О. Бута Петро Богуцький працював економістом у різних державних структурах, зокрема був заступником глави держадміністрації з економіки та фінансів, з 1985 року живе в Григоріополі. Він пригадує:
«У ті роки місто потопало в зелені та трояндах. Воно було дуже спокійним, затишним. Розвивалася консервна промисловість, на заводі переробляли овочі, вирощені на місцевих полях. Існувало підприємство «Сільгоспхімія», розвивалася меліорація.
У нас спостерігався потік туристів із багатьох міст СРСР. Їх приваблювали дешеві та смачні фрукти, овочі, річка неподалік, а квартирували вони в місцевих жителів. У місті на той час переважали приватні одноповерхові будиночки.
Нині все змінюється просто на очах. Безліч дитячих майданчиків всюди, лавочки для відпочинку на нових асфальтованих вулицях, парки, школи, культурні заклади… Усе це сприяє оптимістичному настроєві. Я щасливий, що живу тут, у благодатному краї».
Нині Григоріопольський район викликає інтерес у зарубіжних туристів, насамперед любителів подорожувати з Німеччини, оскільки саме тут міститься колишня німецька колонія Глюксталь – «Долина щастя», та будівля колишньої кірхи.
Iрина МАСЛОВА.
Фото: tourismpmr.org