Уже з перших днів війни, яка розпочалася 22 червня 1941 року, фашисти бомбардували Рибницький залізничний міст, саму залізницю, станцію Рибниця, лікарню та інші будівлі.
В обороні району брали участь частини 176-ї стрілецької дивізії, 80-го укріпрайону, 18-й окремий зенітний артилерійський дивізіон.
Незважаючи на вперті та запеклі бої, радянським частинам довелося відступити, а вже 5 серпня 1941 року німецько-румунські загарбники захопили територію міста та району.
Фашисти зразу встановили свій жорстокий режим, утворили табори смерті, гетто, проводили систематичну мобілізацію молоді для вивезення на примусові роботи до Німеччини.
Стрімко відбувалася колонізація краю. Окупанти всюди розвішували оголошення, які сповіщали, що усім мешканцям слід підкорятися румунській армії, а кожен, хто спробує вчинити замах на румунського підданого або німецького солдата, буде розстріляний на місці. Усі мешканці мали здати зброю протягом 24 годин.
Розгорталася політика активної румунізації місцевого населення, що проявлялося через обіцянки надання низки пільг представникам румунської (молдавської) національності.
Угода Хауффе-Тетеряну 19 серпня 1941 року закріпила передачу території між Бугом та Дністром для управління та експлуатації режиму Іона Антонеску.
3 вересня румунський диктатор видав декрет-закон № 790. На зміну скасованої Молдавії прийшли губернаторства: «Буковина», «Бессарабія» та «Трансністрія» (до якої було включене лівобережжя Дністра). Угода від серпня 1941 року доповнювалася секретним додатком, в якому між відділом гестапо під керівництвом Ейхмана та румунськими службами було укладено угоду, яка вирішувала долю євреїв «Трансністрії».
Євреїв цього регіону мали б передати німцям у генерал-губернаторство для депортації до того часу, коли будуть збудовані табори знищення. Таким чином, густа мережа таборів смерті покрила все Буго-Дністровське міжріччя. У «Трансністрії» їх налічувалося 238.
Гетто, розраховане на більш-менш тривалу експлуатацію в’язнів, створили окупанти в Рибниці на вул. Шолом Алейхема, де до війни (1939 р.) проживали 3 216 євреїв (28 % від усього населення міста). У гетто було ув’язнено понад 3 000 осіб, з яких 2 731 було знищено. Восени 1942 року Рибницьке гетто використовувалося як транзитний табір. Усього через Рибницю пройшли 24 570 євреїв.
Місцеві жителі, ризикуючи своїм життям, допомагали в’язням гетто, щоб передати їм продукти або укрити втікачів, коли підходила їхня черга бути розстріляними. Цим людям
Яд-Вашем (ізраїльський державний національний меморіал Катастрофи (Холокосту) та Героїзму в Єрусалимі) надав звання «Праведників народів світу».
Уляна БОНДАРЧУК.