Чергову річницю з дня народження відзначає слободзеєць, активний борець за створення Придністровської Молдавської Республіки, розвиток аграрного комплексу нашої держави, відродження Чорноморського козацького війська, член спілок письменників Придністров’я, Росії та міжнародних письменницьких організацій Василь Гурковський.
Народився Василь Андрійович у Слободзеї. Він – нащадок першопоселенців-козаків у сьомому поколінні. Тут, на вулиці Горького, ще зберігся будинок його предків, споруджений у 1810 році. Хлопчик рано залишився без матері. Його батько, Андрій Гаврилович Гурковський, у минулому відомий у районі механізатор, з дитинства прищепив синові любов до рідної землі.
Василь у 14 років пішов працювати помічником комбайнера в колгоспі, а через рік сів за штурвал корабля хлібної ниви. Відпрацював чотири сезони комбайнером, а іще шість жнив прибирав хліб уже на інших посадах. П’ять років працював в одній із цілинних машинно-тракторних станцій у Казахстані трактористом, комбайнером, водієм. Стільки ж років служив в армії, був курсантом, командиром взводу, звільненим комсоргом військової частини. Після демобілізації 12 років працював у тому ж господарстві економістом, головним економістом, головним бухгалтером.
Найкращий молодий тракторист області, а через 10 років – кращий сільський економіст брав участь у виставці ДНГ СРСР. Там його нагородили медаллю. Василь був різнобічним спортсменом, мав перші розряди з п’яти видів спорту, ставав чемпіоном флоту з боксу, двічі чемпіоном військового округу з волейболу, неодноразовим переможцем обласних та районних змагань із різних видів спорту.
У 1976 році він повернувся у Слободзею, де працював головним фінансистом і заступником голови районної Ради колгоспів упродовж 10 років, а потім – головним бухгалтером, заступником генерального директора НВО «Днестр» з економіки (нині ПНДІСГ). У Міністерстві сільського господарства обіймав посаду начальника Головного управління економіки та фінансів, заступника міністра з економіки. Як депутат Палати законодавців Верховної Ради ПМР розв’язував питання аграрно-промислового комплексу.
Доля не щадила Василя Андрійовича, а навпаки загартувала ще за часів окупації рідної Слободзеї фашистами. Про це йдеться в одному з його оповідань. Однак усе подолав добро-душний і разом з тим принциповий чоловік. Він – кавалер орденів різного ґатунку, закінчив два університети, здобув ступінь кандидата економічних наук, потім став професором, пізніше – академіком, пройшов усі можливі ієрархічні сходинки за своєю основною спеціальністю, ніколи не хвалився, знав, що сподіватися треба тільки на самого себе, ніяких родичів, «кранів-домкратів» у нього не було.
«Розум людський володіє трьома ключами, що відкривають усе, – цифрою, буквою, нотою», – писав колись Віктор Гюго. Василю Андрійовичу доля подарувала всі ці три ключі. Багато про що, напевно, свідчать два звання Василя Гурковського: «Заслужений працівник сільського господарства ПМР» і «Заслужений діяч мистецтв ПМР». Особливо яскраво і широко розкрився слободзеєць як творча особистість. Автора сотень статей, публіцистичних оповідань на різні теми, багато з яких публікувалися в газетах «Слободзейские вести», «Приднестровье», «Гомін», знали не тільки в ПМР, але і в Росії, Казахстані, Білорусії.
У творчому багажі Гурковського 53 написані ним книги, опубліковані в різний час у друкованому та електронному вигляді. Це справжні посібники з людинознавства, академія життя. Саме так «Академія життя» назвав він дві свої книги. Василь Андрійович зробив вагомий внесок у розвиток літератури Придністров’я, став головним ініціатором створення при газеті «Слободзейские вести» районного літературного об’єднання «Поклик душі», яке успішно працює й дотепер.
Найменше нині замислюються над тим, що ж дала нам минула епоха. Крім воєн і катаклізмів природних та соціальних, втрат військових і моральних, чого навчило людство ХХ століття? Можливо, воно лише століття втрачених ілюзій?
«Ні», – стверджує Гурковський. – Це початкова школа, пройдена людьми кількох поколінь, чий досвід, добрі започаткування, неприйняття зла повинні ввійти в нову еру з їхніми нащадками. Минуле і майбутнє незримо присутні й позначаються в будь-якій царині сьогодення». Василь Андрійович робить незриме очевидним. Його кинули, як десант, у таємничий квадрат, у загадковий просвіт між учора і завтра. Своїми творами він будує мости між тими, хто пішов, і тими, хто прийде. Прийдуть законні спадкоємці всього найкращого, що пережите, передумане, вистраждане людством. І щоб спадок вийшов повним, мабуть, настає «час збирати каміння». Збирати всі «камені», навіть і ті, що були колись відкинуті недоброю чи просто невмілою рукою. Страшно все забути, але ще страшніше все пам’ятати. Тому письменник відкидає за межу забуття все дрібне, наносне, суєтне.
На дні його спогадів і філософських міркувань, як промитий золотий пісок, лежать яскраві картини, зачаровують своїм блиском. У нього вони набувають динаміки фільму, в якому відновлено те, що було до і що сталося пізніше. Таким чином, вимальовується життя рідного краю, який автор називає «мій». Відомо, що кожна людина, велика вона чи мала в уявленні свого оточення, найдорожче оцінює словом «мій». «Мій народ», «моя Батьківщина», «моє Придністров’я» – кажуть люди, коли найменше думають про власність.
Свіжа і світла ностальгія Гурковського за минулим, тому так сильно і глибоко відгукнулася вона в нас, його сучасниках, і відразу була виділена з загального потоку: газети одна за одною публікували оповідання, а читачі захоплено ділилися враженнями про прочитане. Цінність і гідність творів нашого земляка ще й у тому, що вони ні на йоту не відходять від правди життя. Багато учасників описуваних подій були ще живі, а це накладало особливу відповідальність на автора.
Головна риса його героя, учасника всіх подій, – совісність, але ж вона – великий контролер і суддя. Кожне слово, яке пройшло через випробувальний стенд часу, знаходить своє місце і значення, тому що вистраждане, тому що слово подібне до рани або квітки. Словесну руду він видобуває з глибини душі, мук та переживань, турбот і хвилювань. А те, що вийшло з-під пера, допомагає відчути та зрозуміти суще, «самих себе пригадати по складах». Це притаманне всім творам Василя Андрійовича. Вони в міру мудрі, в міру претензійні, іронічні, щирі.
Ґрунтовне знання життя, правдивість, часом скрупульозна точність вдало поєднуються в Гурковського з невпинним прагненням до узагальнень і осягнення самої суті буття. Хоча знач-
на частина його творів заснована на справжніх життєвих фактах, це не мемуари, а спільний із читачами пошук істини, яка, на думку автора, допоможе кожному вибрати правильний життєвий фарватер.
Багатогранність таланту нашого талановитого земляка ще і в тому, що, крім прози, він написав цикл патріотичних віршів, ним же покладених на музику. Багато з них лунають на концертних сценах міст і сіл Придністров’я, виховуючи любов до республіки та її народу, яким присвятив свою працю їхній автор. Кілька творів увійшли в пісенник «Фольклорне різнобарв’я», виданий республіканським Управлінням культури.
Пісні про рідну землю, про ветеранів Великої Вітчизняної та афганської воєн, про козацтво і козаків, пісні про лихоліття й ліричні, для дітей та юнацтва пройняті добротою й любов’ю. Відчувається, що всі вони відображають його сприйняття світу і життя. Ці пісні-трудівниці пропагують, навчають і застерігають. Багато з них уже виконували професійні та самодіяльні співаки, багатьом ще належить «вийти в люди». Для них характерні простота мовних і музичних засобів вираження, лаконізм. Пісні Гурковського неодноразово ставали переможцями різних фестивалів і конкурсів (козацьких, афганських, патріотичних тощо). Першу його пісню «Приднестровская земля» відразу помітив і підхопив ведучий передачі «Грай, гармонь!» Геннадій Заволокін, і вона облетіла всі країни СНД.
Василь Гурковський щедро ділиться накопиченим духовним багатством з іншими людьми. Нещодавно він подарував повне зібрання своїх творів Музею історії Слободзеї. Цей неоціненний дар стане для нащадків земляка дороговказною зіркою в «суцільній лихоманці буднів».
Олег НАСТАСЕНКО.
Фото: gurkovskiy.ucoz.ru