Георгій Карпович Кожухар народився 21 квітня 1922 року в місті Бендери. Як справжній фронтовик він не любив згадувати про війну, і нечасто розповідав про неї.
На щастя, в нього була чудова сім’я, в якій його надзвичайно поважали, цінували й розуміли. Неговіркого дідуся вміла залучити до розмови внучка Тамара.
У хвилини по-сімейному теплого спілкування з нею Георгій Карпович усе ж таки дещо їй розповів. Тамара Миколаївна поділилася спогадами дідуся на одному з сайтів в інтернеті. Спробуємо й ми скорочено передати їх читачам.
Початок війни застав Георгія на роботі, на Бендерській електростанції. Нічна зміна вже закінчувалася, аж тут надійшло повідомлення про напад Німеччини. Увесь персонал електростанції відразу ж був переведений на казармовий стан, і незабаром усю молодь призовного віку за повістками направили на збірні пункти. Того ж дня великі групи мобілізованих попрямували до станції Роздільна.
Після прибуття туди, в першу ж ніч, їм довелося пережити сильне бомбардування станції. Навколо вибухали вагони з боєприпасами, горіли цистерни з пальним. До ранку вцілілі хлопці зібралися біля військкомату, але багатьох не дорахувалися, зокрема й уповноваженого групи. Документи на призовників теж пропали, тому їх повернули до своїх військових комісаріатів. Так за волею воєнних обставин Григорій повернувся в Бендери. У міському військкоматі його знову направили на електростанцію, тому що там бракувало робочої сили, а потрібно було постачати електроенергією водопомпову станцію. Через кілька днів надійшов наказ підірвати електростанцію, що і було виконано 20 липня 1941 року.
Наступного ранку, повернувшись додому, Георгій взяв дещо з їжі й у супроводі матері дійшов до мосту через Дністер. Там вони попрощалися. Того ж дня міст висадили в повітря наші війська. Водночас над Тирасполем зав’язався повітряний бій, почалася евакуація населення.
Про останні дні на передовій, підсумком яких стало поранення, дідусь залишив записи в невеликому зошиті на 18 аркушів, який я знайшла випадково вже після його смерті. Прочитала їх як невелику художню розповідь про велику війну, і серце щеміло від того, як зворушливо він описує те, що відбувалося. Я вирішила повністю опублікувати його записи й сподіваюся, що читачеві буде цікаво це прочитати, адже тепер, коли ветеранів залишилося зовсім мало, так цінно почути про війну з перших вуст», – написала Т. Дядюра.
За участь у війні Георгій Карпович нагороджений медалями «За оборону Кавказу», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні», «За відвагу», 20, 25, 30, 40, 50, 60 років Перемоги, «Маршала Г. К. Жукова», знаком «Ветеран війни», а також орденом Вітчизняної війни.
За чесну і сумлінну працю в мирний час ветеран нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради МРСР, значками «Відмінник народної освіти МРСР», «Відмінник фізичної культури СРСР» і «Відмінник освіти СРСР», а також медалями «За трудову доблесть» і «Ветеран праці».
У 1977 р. постановою Ради Міністрів Молдавської РСР прізвище Г. К. Кожухаря занесене до «Золотої Книги пошани МРСР».
Йому присвоєно також звання «Заслужений діяч фізичної культури та спорту ПМР» у 2002 р. Ось таким насиченим, чесним, відданим батьківщині було життя нашого земляка.
У Бендерах 23 серпня відбулася презентація книги «Воювати ми вчилися в заслонах» – про героя Великої Вітчизняної війни Г. К. Кожухаря. Її автор Володимир Шаповалов був знайомий із ним особисто. У книзі йдеться про його життя і фронтові дороги.
«Назва повісті виникла з історії, розказаної самим Георгієм Кожухарем. Коли німці наступали, радянські солдати влаштовували заслін, щоб зупинити просування ворога», – поділився автор книги.
Представники письменницької спілки, фронтовики, колеги й рідні першими ознайомилися з книгою. Вони визнали її велике значення у вихованні патріотизму придністровської молоді. «Патріотизм – це не слова, а вчинки. Георгій Карпович був людиною вчинків, а тому дітям необхідно розповісти про нього, ознайомити їх із книгою Володимира Шаповалова», – зазначила одна з учасниць презентації.
Олена ДВОРСЬКА.
Фото: iremember.ru.