Видатному громадському і політичному діячеві Молдавської РСР, одному з активних учасників заснування і становлення нашої держави Віталію Iвановичу Глєбову 18 серпня виповнилося б 85 років від дня народження.
Він пройшов шлях від агронома до голови Слободзейської та Вулканештської районних Рад колгоспів, першого секретаря Котовського і Тараклійського райкомів Компартії Молдавії; від бригадира виноградарської бригади – до першого міністра сільського господарства Придністров’я; від депутата – до голови Палати представників Верховної Ради ПМР; від голови Республіканського комітету профспілок працівників агропромислового комплексу Молдавії – до голови Громадської палати нашої республіки; від простого студента – до відомого у світі професора.
Віталій Глєбов став першим у СРСР головою нового структурного утворення – районної Ради колгоспів. Він брав участь у створенні першого в Радянському Союзі пальметного Міжколгоспсаду «Пам’яті Ілліча». Все своє життя, від першого і до останнього подиху, він присвятив землі та людям.
«Я, – говорив він, – належу до тих людей, які низько кланяються своєму часові. Радянська держава дала нам можливість вижити в роки війни, потім дала змогу здобути освіту. І це повна маячня, що ми вступали в партію, маючи на увазі якусь вигоду. У критичних ситуаціях саме комуністів, саме нас відправляли в гарячі точки або кидали на серйозні господарські прориви. Ми були готові до цього, і ні партію свою, ні Батьківщину не підводили».
Розпад Радянського Союзу все життя залишався в його серці незагоєною раною. Після утворення нової держави – Республіки Молдова, в якій йому не знайшлося місця, Віталій Іванович повернувся в рідні краї. Проголошення ПМР прийняв відразу ж і безповоротно. «То були події дійсно історичного масштабу, – сказав він в одному зі своїх численних інтерв’ю. – З’їзд відбувся в красивій відновленій будівлі міського театру. Я ж пам’ятаю його зруйнованим, після Великої Вітчизняної. Восени 90-го року ми не могли вчинити по-іншому. Нас хотіли перетворити на ніщо! Той патріотизм, якщо хочете, пафос, був обумовлений величезним прагненням самостійно будувати своє життя. Побудувати сьогодення заради майбутнього наших дітей, щоб вони росли у вільній державі, щоб ніхто і ніколи не забороняв їм розмовляти рідною мовою. Ця мета варта всього».
Придністров’я тоді мало гостру потребу у фахівцях такого високого рівня. Напевно, немає сенсу називати всі посади, на яких Глєбову довелося працювати в процесі розбудови молодої Придністровської Молдавської Республіки.
Важливе інше: на будь-якій із них він залишався собою. Не боявся різати правду-матку з трибуни Верховної Ради ПМР і відкрито критикувати не завжди зрозумілі рішення керівництва. Його мислення на державному рівні й колосальний досвід підказували часом правильний висновок. У 90-ті роки він чинив рішучий опір зниженню ролі сільського господарства в економіці країни, коли намітилися тенденції до занепаду колгоспних господарств. Він не втомлювався повторювати, що не промисловість годує людей, а земля. «Ми, – говорив він тоді, – з МРСР жодного грама зерна не вивозили. Все воно використовувалося на вирощування великої рогатої худоби, свиней, птиці. Продовольча безпека буде гарантована тоді, коли ми нашу державу не тільки зерном забезпечимо, а й молоко і м’ясо привозити від сусідів перестанемо».
У послужному списку Віталія Глєбова було 7 орденів, 23 медалі, почесні звання «Заслужений працівник ПМР», «Заслужений професор», 20 нагрудних знаків. Він відзначений вищими нагородами СРСР – орденами Трудового Червоного Прапора, Октябрської революції, Пошани, «За заслуги» II ступеня. Іще він є кавалером вищої придністровської нагороди – ордена Республіки.
Як зазначають його соратники, Глєбов був людиною досить рідкісних чеснот: вимогливий, цілеспрямований, прекрасний оратор, не боявся критикувати навіть міністрів, та найбільш унікальна його риса – прагнення зробити всіх людей щасливими. «Віталій Глєбов – символ епохи», – так говорили про нього багато людей, які знали його.
Він помер 7 лютого 2022 року після важкої виснажливої хвороби. У процесі траурної церемонії прощання з цією видатною людиною Президент ПМР Вадим Красносельський сказав: «Мене завжди приваблювали в ньому його життєлюбність і доброта. Так, він був принциповим у виконанні поставленого завдання, але завжди залишався життєрадісною й доброю людиною. Якось це в ньому поєднувалося. Я впевнений, що він живий у наших думках і наших спогадах».
Iгор ШЕВЧЕНКО.
Фото: president.gospmr.org