Перший – попереджувальний – страйк у Тирасполі відбувся 16 серпня 1989 року і тривав з 14-ї до 16-ї години.
У ньому взяли участь понад 27 тисяч осіб – 28 трудових колективів, а ще 19 висловили свою підтримку страйку, не зупиняючи роботу. Тож з’ясуємо, що стало причиною цього надзвичайного заходу?
Наприкінці літа 1989 року суспільно-політична ситуація в Молдавії вкрай загострилася. Офіційний Кишинів відкрито загравав з місцевими націоналістами, які в травні того року об’єдналися в Народний фронт Молдавії (НФМ) за прикладом Прибалтики. Перебуваючи в стані ейфорії від завойованих свобод, більша частина молдавської інтелігенції зайняла позицію підбурювання по відношенню до власного народу і шовіністичну – по відношенню до інших національностей. Центральні органи Радянського Союзу бездіяли, створюючи тим самим ситуацію практично повної вседозволеності. Фронтисти, впевнені у своїй безкарності, організували активну діяльність по захопленню влади.
У таких обставинах, пов’язаних з утиском прав людини й громадянина, Лівоберіжжя Дністра, яке підтримали й деякі міста та села Правобережжя, зважилося на безпрецедентну в мас-штабах СРСР акцію – політичний страйк. Основним приводом до нього стали зміни проектів законів про мову, що обговорювалися усіма більше року. Поправки й уточнення являли собою повну перемогу НФМ – передбачалося силою витіснити зі сфери політики, економіки та культури російську мову. Всі пропозиції, висунуті на сесіях міських Рад Тирасполя, Бендер, Рибниці (головною з яких було впровадження двох державних мов – молдавської та російської), були владою Молдавії повністю проігноровані.
Підсумки попереджувального страйку підбивали на засіданні ОРТК 17 серпня. Цей страйк не залишився непоміченим. З’явилася Постанова Верховної Ради МРСР «Про страйки, що мали місце на деяких підприємствах міст Тирасполь, Бендери, Рибниця». Її підписав Мірча Снєгур.
Відповідальність за погіршення політичної ситуації в республіці у тому документі покладалася на трудові колективи, але розрахунок влади на залякування не виправдався. Трудові колективи, усвідомлюючи, що їхні законні вимоги ігноруються, а рішення сесій місцевих Рад народних депутатів для Кишинева виявилися порожнім звуком, вирішили відновити загальноміський політичний страйк.
Першим колективом, який оголосив страйк, став завод «Точлитмаш» ім. Кірова. Це сталося 21 серпня. Того ж дня рішення кіровців підтримали «Електромаш» і завод ЗБВ-6. На вечірньому засіданні ОРТК Ігор Смирнов сказав: «Ситуація вимагає рішучих дій. Нам не пробачать зволікання. Якщо ОРТК не візьме ініціативу у свої руки, то трудові колективи обійдуться без нас». Тоді ОРТК вирішила функції страйкового комітету взяти на себе. Були висунуті вимоги: сесію Верховної Ради МРСР, намічену на 29 серпня, відкласти. Провести всенародне обговорення і постатейне голосування по законопроектах у міських, районних і селищних Радах. У проектах законів про мови взяти до уваги пропозиції трудових колективів про надання статусу державної двом мовам – молдавській та російській.
Розмах страйкового руху в Придністров’ї був дуже широким. Про це свідчать цифри: на 12 вересня в Тирасполі страйкувало 62 підприємства, а по МРСР – 211. Понад 400 трудових колективів висловлювали солідарність зі страйкарями, проте в ніч на 15 вересня ОРТК вирішила припинити політичний страйк. Все ж таки в Придністров’ї продовжували страйкувати 145 підприємств, зокрема 36 – у Тирасполі й 48 – у Бендерах, до 21 вересня. Вирішальну роль у закінченні страйку відіграли два фактори. Перший полягав у тому, що керівництво страйкому усвідомило: надій на ухвалення кардинальних рішень Верховною Радою СРСР не залишилося. Другий ґрунтувався на тому, що кожен день страйку приносив гігантські збитки. Втрати з 21 серпня по 5 вересня 1989 року по фонду заробітної плати склали 2,6 млн руб., по прибутках – 3,4 млн руб., по валовому доходу – 14,9 млн руб., по товарній продукції згідно з договорами – 70 млн руб., по виробництву товарів народного споживання – 21 млн руб. Ці цифри демонструють масштаб збитків у цілому. І майте на увазі, що це дані по одному тільки Тирасполю.
Цей страйк сприяв тому, що владі не вдалося приховати правду про події в МРСР, про ії націоналістичний курс, який поступався інтересами більшості громадян. Було прорвано інформаційну блокаду, і правду про ситуацію в МРСР, про вимоги страйкарів дізналися на просторі всього великого СРСР. Однак головним досягненням страйку, що дозволяє говорити про його успіх, стало усвідомлення робітничим класом, представниками трудових колективів своєї сили. Вони зрозуміли, що для завоювання поставленої мети необхідна, перш за все, єдність дій. Більше не можна було сподіватися на місцеві партійні органи, бо партноменклатура (через свої корисливі інтереси) була готова зрадити та продати кого завгодно. В горнилі політичного страйку гартувався робітничий рух Придністров’я.
Віктор РОМАНЮК.