Біля села Войсковиці Ленінградської області 82 роки тому стався бій, який військові історики називають безпрецедентним. Екіпаж танка під командуванням старшого лейтенанта Зиновія Колобанова за півтори години підбив 22 одиниці нацистської бронетехніки, а його рота – 43 гітлерівських «панцера». На думку експертів, подвиг Колобанова істотно сповільнив наступ вермахту на Ленінградському напрямку.
Зиновій Колобанов народився7 січня 1911 року в селі Арефіно Володимирської губернії (нині це територія Нижегородської області). Коли хлопцеві було 10 років, у громадянській війні загинув його батько. Після закінчення восьми класів школи він вступив до Горьковського індустріального технікуму, але диплом так і не одержав, оскільки з 3-го курсу був призваний в армію.
Бойовий досвід
Орловське бронетанкове училище – одне з перших у СРСР, де готували командирів-танкістів, Зиновій закінчив його відмінником і здобув право вибирати місце служби. Він попросив направлення в Ленінградський військовий округ, де став командиром танка, а після проходження курсів удосконалення командного складу був призначений командиром танкової роти.
Перший бойовий досвід Зиновій Колобанов здобув під час радянсько-фінської війни. Він тричі горів у підбитому танку, відзначився під час прориву лінії Маннергейма і під Виборгом.
У липні 1941-го його направили на Північний фронт – у 1-у танкову дивізію. Молодий офіцер став командиром роти важких танків КВ-1. «Ситуація була складною. Прибалтійський військовий округ був зім’ятий, на межі падіння перебував Таллінн – практично останній великий форпост у Прибалтиці», – розповів історик Григорій Попов.
Гітлерівці проривалися до Красногвардійська (в наші дні – Гатчина).
«Гатчина була важливим транспортним вузлом. Її взяття фактично відкрило б нацистам безперешкодний прохід до Ленінграда – міста, що мало важливе економічне, військове і моральне значення як колиска російської революції», – заявив фахівець-історик музею Перемоги Олександр Михайлов.
За словами експертів, ситуація для радянських військ складалася несприятливо. Одні частини були відрізані від основних сил, інші відступали в напрямку Ленінграда. Радянське командування вирішило зробити ставку на засідки важких танків. Брати участь у них повинна була і рота Колобанова.
Подвиг танкістів
«Німці планували 20 серпня оточити й знищити 2-й батальйон курсантів-прикордонників, який протягом декількох днів зривав їм графік наступу. Колобанову було поставлено на перший погляд нездійсненне завдання. Його підрозділ п’ятьма танками повинен був зупинити три німецькі танкові дивізії, якщо ті прорвуться через позиції курсантів або будуть обходити їх із флангу. У тому, що прорив німецьких танків відбудеться, ніхто не сумнівався. Знекровлений боями 2-й батальйон курсантів не міг нескінченно довго стримувати противника», – написав історик Денис Базуєв у своїй книзі «Зиновій Колобанов. Час танкових засідок».
П’ять машин роти Колобанова взяли подвійний комплект бронебійних снарядів і зайняли позиції в танкових окопах недалеко від села Войсковиці нині Гатчинського району Ленінградської області. Два танки командир відправив на Лужську дорогу, два – на Кінгісепську, а сам зі своїм екіпажем організував засідку на Приморській, прикриваючи відразу два напрямки.
Німці спочатку здійснили авіарозвідку місцевості, проте вона не задовольнила їх результатами. Потім Колобанов, щоб не розсекретити місце засідки, пропустив повз себе німецьких розвідників на мотоциклах.
За словами військового історика Дениса Базуєва, незабаром до перехрестя підійшла колона з 22 одиниць бронетехніки (більшість джерел вказує, що то були легкі танки чехословацького виробництва).
Екіпаж З. Колобанова спочатку підбив три танки в голові колони, а потім переніс вогонь на хвіст формування, заблокувавши відступ бойовим машинам. Як зазначає Г. Попов, засідка була організована таким чином, щоб з усіх боків від дороги було болото, тому гітлерівські танки будуть позбавлені можливості для маневру. Німці відкрили вогонь по радянському КВ-1, проте потужна броня його башти виявилася практично невразливою для ураження легкими танками.
За словами істориків, після цього бою на броні танка командира нарахували понад 100 влучень. Приблизно за півтори години бою всі 22 танки з німецької колони були підбиті.
В очікуванні наступної атаки танк КВ-1 зайняв інший окоп. Він був обстріляний з дальньої дистанції німецькими середніми танками. Внаслідок цього заклинило башту, від ворожого вогню зазнали шкоди зовнішні прилади спостереження. Екіпаж не зафіксував жодного підбитого танка противника, проте завдання виконав. Усього за день рота Колобанова підбила 43 одиниці німецької бронетехніки.
Як зазначають експерти, в німецьких документах не виявлено прямих згадок бою 20 серпня 1941 року, проте інформація про загальні втрати й про те, як захлинувся наступ в напрямку Гатчини, підтверджують радянські дані.
Військовий історик С. Перелигін називає дії З. Колобанова 20 серпня 1941 року унікальними: «Німці думали, що дорога на Ленінград відкрита, але бій в районі села Войсковиці затримав нацистський наступ і відіграв важливу роль в обороні міста».
«Мене нерідко запитували, чи було страшно. Та я ж людина військова, одержав наказ стояти на смерть, а це означає, що противник може пройти через мою позицію тільки тоді, коли мене не буде живого. Я прийняв наказ до виконання, і ніяких «страхів» у мене вже не виникало і виникати не могло», – згадував про бій радянський танкіст-ас.
За оцінками історика Д. Базуєва, події 20 серпня 1941 року оцінюються як найбільш результативні поміж танкових боїв у світовій історії. Наступ нацистів був стриманий.
У середині вересня того ж року З. Колобанов був важко поранений: у результаті розриву німецького снаряда постраждали голова і хребет. Через три з половиною роки, попри важке поранення і контузію, Зиновій Григорович знову попросився в стрій і продовжив кар’єру професійного військового.
За бій 20 серпня 1941 року всі члени екіпажу Колобанова були представлені командуванням полку і дивізії до нагород. Сам відважний танкіст був відзначений орденом Бойового Червоного Прапора, а члени його екіпажу – орденами Леніна, Червоної Зірки.
У повоєнний період Зиновій Колобанов командував батальйоном у групі радянських військ у Німеччині. Після того, як один із солдатів дезертирував в англійську окупаційну зону, його перевели в Білоруський військовий округ.
У 1958 році підполковник Колобанов був звільнений у запас і працював на Мінському автозаводі.
Помер Зиновій Григорович Колобанов 8 серпня 1994 року в Мінську. Над його могилою на Чижовському кладовищі встановлений меморіальний пам’ятник з розповіддю про той самий бій. Над могилою шефствують вихованці Мінського Суворовського військового училища. Відомо, що онук героя – Андрій – закінчив Харківське Гвардійське вище танкове командне училище з відзнакою.
Рекорд З. Колобанова за кількістю підбитих танків більше нікому не вдалося ні повторити, ні перевищити, а отже, ім’я його і членів його екіпажу назавжди ввійшли в історію воєн. Це необхідно, перш за все, для молоді – щоб вона виросла з тими цінностями, якими керувався герой-танкіст Зиновій Григорович, і пам’ятала про нього впродовж усього свого життя.
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ЗАХИСНИКАМ ЛЕНІНГРАДА!
Ганна ЛАЗАРЕНКО.
Фото: stuki-druki.com