У Європі визвольна місія Червоної Армії розпочалася з Румунії. Радянські війська 31 серпня 1944 року увійшли до її столиці – Бухареста. За цю країну пролили кров понад 286 тисяч наших воїнів, з них 69 тисяч загинули, а місто стало одним із небагатьох, які практично не постраждали в тій жорстокій війні.
Того ж дня, 31 серпня, в Москві прогримів салют 24 артилерійськими залпами з 324 гармат на честь доблесних військ 2-го Українського фронту, які розбили угруповання німецько-фашистських військ на підступах до Бухареста. У радянському полоні опинилося 208,6 тисячі осіб (зокрема 25 генералів). Незабаром більшість із них перейшла на бік антигітлерівської коаліції. Інша ж частина фашистів намагалася добратися до Болгарії, Югославії, а також у Карпати. Однак радянські війська переслідували розбиті, дезорганізовані й розрізнені німецькі частини, що відступали.
Битва за місто була складовою частиною Яссько-Кишинівської стратегічної наступальної операції. Те, як це відбувалося, зафіксовано в документах, що зберігаються у фондах Центрального архіву Міністерства оборони РФ. До 75-річчя визволення столиці Румунії російське військове відомство підготувало тематичну добірку цих унікальних історичних джерел. Ознайомитися з ними можна на офіційному сайті Міноборони Росії.
Відкриває мультимедійний розділ Постанова Державного комітету оборони № 5594 від 10 квітня 1944 року, яка у зв’язку зі вступом Червоної Армії на територію Румунії визначала політику щодо цієї країни, діяльність армійського командування і поведінку радянських військ на її території.
Коли бої перейшли на румунську територію, Радянський уряд зробив заяву, в якій наголошувалося, що «…Верховним Головнокомандуванням Червоної Армії дано наказ радянським воїнам переслідувати ворога аж до його розгрому і капітуляції».
Оскільки радянські війська діяли на території іноземної держави, їх необхідно було орієнтувати щодо ставлення до місцевого населення. Це стало причиною виникнення Постанови Державного комітету оборони (ДКО) про те, що Червона Армія не має ніяких інших цілей, «…крім розгрому ворожих німецьких армій і знищення панування гітлерівської Німеччини в поневолених нею країнах». ДКО доручив Військовій раді 2-го Українського фронту видати відозву до населення з роз’ясненням того, що Червона Армія увійшла в межі Румунії не для придбання її території або зміни чинного суспільного ладу. Це викликано виключно військовою необхідністю і тривалим опором німецьких військ і військових частин союзної з Німеччиною Румунії.
Опубліковані на інтернет-порталі документи підтверджують те, що радянське командування не розглядало населення країни, в яку вступила Червона Армія, як ворога і не мало наміру встановлювати там окупаційний режим. На звільненій території ввели радянську військову адміністрацію. Було наказано румунські органи влади не ламати, власність і майнові права громадян і приватних товариств охороняти. Виконанню релігійних обрядів не перешкоджати, церкви й молитовні будинки не чіпати.
Відвідувачі сайту Міноборони можуть дізнатися про реакцію німців на зміни, що відбувалися в стані її союзника. Німецькі дипломати й воїнська місія були захоплені зненацька. Розлючений Гітлер вимагав покарати зрадників: «…Вжити всіх заходів, щоб Румунія зникла з карти Європи, а румунський народ перестав існувати як нація…».
До 28 серпня Бухарест був повністю звільнений від німецьких військ. Уряд країни оголосив війну Німеччині й попросив допомоги в Радянського Союзу. Так Третій рейх втратив свого значущого союзника – Румунію, яка з початку війни вірно служила Гітлеру. Румунські війська, які воювали на боці фашизму, за жорстокістю на окупованих територіях нерідко перевершували самих німців.
Завершивши визвольну місію на румунській території, радянські війська продовжили свій переможний і жертовний шлях на захід.
Iнна ЯКИМЧУК.
Фото: histrf.ru