Цей твір – вершина української класики, спроектована Іваном Семеновичем Нечуєм-Левицьким на всі часи й народи. Багато років стара Кайдашиха є улюбленим персонажем, як на сторінках книги, так і на театральній сцені.
Про популярність повісті свідчить велика кількість перевидань і перекладів іншими мовами. Це й закономірно, бо вона написана надзвичайно весело та захопливо. Водночас читаємо її й проймаємося сумом, досадою, бо історія Кайдашів – справжня моральна катастрофа. Ці працьовиті люди чомусь методично знищують своє родинне щастя, домашній затишок, злагоду, взаємоповагу, гідність та любов.
Повість вийшла друком майже через два десятиліття після реформи 1861 р. й висвітлила злободенні для того часу проблеми: злиденне життя хліборобів, руйнування патріархального устрою села, темноту й неосвіченість селян. Разом із тим І. Нечуй-Левицький порушив одвічні проблеми:
• добра і зла;
• кохання;
• сімейних стосунків;
• взаємин батьків і дітей;
• людської гідності та свободи;
• віри в Бога й моралі.
Сім’я – це осередок суспільства
Практично неможливо переоцінити надзвичайну роль сім’ї, в якій створюється найбільше суспільне багатство – людина. Тут вона народжується і формується як особистість. Це та клітинка, з якої розпочинається будь-яка держава. Немає країни без сім’ї й сімейно-родинних відносин.
Звичайно ж, сім’я відчуває на собі вплив усіх навколишніх процесів – позитивних і негативних. Сильна і міцна сім’я, на відміну від слабкої, витримає випробування, які випадуть на її долю, а слабкі сім’ї – найперші, найправдивіші показники слабкої держави.
Недалеко од Богуслава, коло Росі…
Такими словами починається один із кращих творів письменника – повість «Кайдашева сім’я», в якій талановито змальоване сіре, буденне життя бідних, доведених до отупіння селян. Починаємо читати перші рядки повісті, дуже гарні й поетичні. Якось підсвідомо відчуваємо красу лісу і річки, ставочків з очеретами, зелених левад і холодок густих старих садків. Письменник так майстерно описав усе це, що хочеться полинути в те село і побачити людей, які повинні бути такими ж хорошими та поетичними, як навколишня природа. Читаючи цю «веселу» повість далі, вже хочеться плакати або принаймні жалкувати й мучитися розпачем, тому що поряд із такою красою відбувається самознищення домашнього затишку, порозуміння між ближніми й почуття людської гідності. Це справжня моральна катастрофа. Чому так сталося? На це запитання автор відповів майстерно й ненав’язливо кожним рядком твору.
Згадаємо головних персонажів повісті
«…У довгому покрученому яру розкинулося село Семигори», в якому проживає родина Кайдашів. Вони мають «чималу» хату, яка «потонула в старому садку», й неабияке хазяйство. Життя цієї родини протікає у звичайних селянських справах та клопотах. Глибокий знавець тогочасного селянського життя і побуту та селянської психології, письменник описав звичайні селянські будні без будь-яких прикрас. За природою своєю добрі, хороші люди під впливом зовнішніх обставин стали черствими, злими, подекуди навіть жорстокими. Коло інтересів цих людей зосереджується на клаптику землі, на господарстві.
Старий Омелько Кайдаш – насамперед працьовита людина. Читач часто бачить його за роботою: він постійно щось стругає, майструє, звичайно, коли не зазирає до шинка. Своєю працею він зумів налагодити своє господарство, збудував простору хату, виростив синів. Однак кріпацтво понівечило йому життя, зламало його душу, перетворило найкращого на селі стельмаха на п’яницю, до якого зневажливо ставляться навіть власні діти.
Маруся Кайдашиха, звичайна українська селянка, теж була дуже працьовитою, вміла добре куховарити. Вона любила дітей, з великою ніжністю і ласкою ставилася до онуків. Кріпацтво та панщина негативно позначилися й на ній. «Вона довго терлася коло панів і набралась од них трохи панства… До природної звичайності української селянки в неї пристало щось уже дуже солодке, аж нудне. Але як тільки вона трохи сердилася, з неї спадала та солодка луска, і вона лаялась і кричала на весь рот», – розповідає автор.
Старший син, Карпо, був суворий і непривітний. Упертий і гордий, він нікому не кланявся, навіть рідному батькові. Лаврін виріс лагідним, чутливим до краси й ніжності, жартівливим і дотепним. Кайдашеві діти, Карпо й Лаврін, та їхні жінки, хоч і не робили на панщині, проте успадкували від своїх батьків головне – боротьбу за власність, за свою хату, свій город. Спокійне буденне життя в родині Кайдашів тривало лише до того часу, поки брати не одружилися. Нечуй-Левицький показує, як змінюються характери цих людей у процесі боротьби за «моє» і «твоє». Гордий і впертий Карпо взяв собі Мотрю – дівчину з багатої родини, а веселий Лаврін – бідну Мелашку. Три сім’ї під одним дахом мирно вжитися не могли.
Чим усе закінчилося
Омелько Кайдаш став справжнім посміховиськом через свій безвольний характер: побутові негаразди вбили в ньому віру в краще життя і довели до трагічної смерті. Маруся Кайдашиха перетворилася на сварливу, лицемірну й жорстоку свекруху. У нескінченних чварах Карпо, і без того суворий, став грубим, а Лаврін зачерствів душею. Подібні зміни відбулися і в характерах невісток.
Тільки-но поховали старого Кайдаша, а молодші Кайдаші вже пересварилися. Лаврін із Карпом переміряли город уздовж і впоперек, поділили, вбили кілки й навіть тин ставити не збиралися. «Адже ж у нас двір коло хати спільний, хоч на ньому стоїть твоя і моя повітка та загорода», – міркував Лаврін. Карпо погодився. Брати порозумілися, але Мотря вийшла на город, роздивилася добре і, звісно, Лаврінова частка здалася їй більшою, мабуть, тому, що в чужих руках шматок хліба завжди здається більшим. Вона заходилася переміряти город.
Сутички виникали через будь-яку дрібницю, головною ж причиною ворожнечі стала груша, що виросла на межі. Брати лупцювали один одного, Мотря лупила Лаврінових дітей, навіть тиха Мелашка з бабою «одгризались» од Мотрі й «неначе гавкали через тин». У війні за грушу брали участь усі покоління Кайдашів – і батьки, й діти. Хто знає, скільки б ще вони сварилися, та діло з грушею скінчилося несподівано. «Груша всохла, – пише Нечуй-Левицький, – і дві сім’ї помирилися. В обох садибах настала мирнота й тиша».
Ось такий, здавалося б, нескладний сюжет повісті: загострення взаємин у сім’ї Кайдашів після того, як дорослі сини створили власні сім’ї, почали влаштовувати свій побут, копирсалися на невеличкому шматку батькового поля й городу. Водночас треба розуміти: своє економічне становище поліпшити вони не могли.
Починається повість із розмови братів Карпа й Лавріна про майбутнє одруження, роздратування батька через неробство синів (експозиція) – сватання й одруження Карпа (зав’язка) – поступове назрівання конфлікту між свекрухою і невісткою, сварки між членами родини, одруження Лавріна, наростання сімейних конфліктів, Мелашка на прощі в Києві, повернення Мелашки в Семигори, смерть Кайдаша через пияцтво (розвиток дії) – сварки через мотовило, яйця, курку, кухоль, півня, кабана і грушу (кульмінаційні моменти впродовж викладеного попереду розвитку дії) – усихання груші (розв’язка).
Чи є в сучасному суспільстві прототипи персонажам повісті
Так, вони є. Наприклад, Омельку Кайдашу прототипом є сучасна людина, вимушена їхати працювати за кордон. Вона теж надіється на краще майбутнє, плекає надію здобути його саме там, але ж треба розуміти, що не завжди це вдається.
Письменник гостро висміює поведінку Омелька Кайдаша, його схильність до пияцтва. Насправді ця проблема і сьогодні вельми актуальна. «Пекуча вода» має неабиякі «лікувальні властивості» від невдач і болю. Люди досі топлять свої проблеми в чарці.
Чи є сьогодні Марусі Кайдашихи? Безумовно! Можливо, вони стали дещо іншими. Але сварки між свекрухами та невістками досить популярні в родинах, де жінки не можуть знайти «точок дотику».
На Марусю Кайдашиху схожі господині, які хочуть головувати, верховодити чоловіками, вдаючись до різних хитромудрих штучок, намагаючись дещо перебільшувати важливість своєї індивідуальності, щоб у результаті одержати бажане. Найчастіше це жінки з холеричним типом характеру.
У сучасному суспільстві «мамині синочки», не рішучі у своїх діях, неквапливі, схожі на Карпа. Вони здебільшого не знають ціни праці, покладають надії на батьків, не думають про завтрашній день, а все тому, що такий спосіб життя їх цілком влаштовує.
Лавріна Кайдаша нагадують люди вольові, які цінують батьківську працю. Це образ справжніх героїв, готових у будь-яку хвилину допомогти.
Прототипом Мотрі є сучасна інтелігенція, яка виокремлює себе поміж інших через батьків-багатіїв. Таким людям властивий холеричний темперамент. Для них не важливі життєві пріоритети, все що їх цікавить – це потурання і відповідність сучасній моді (манікюр, педикюр тощо).
На Мелашку схожі жінки, яких можна вважати ідеалом. Віддані сумлінній праці, вони дбають про збереження сімейної ідилії, нормальної етичної поведінки. Такі особи позитивно впливають на сучасне суспільство, вони є його невіддільною частиною.
Актуальність твору «Кайдашева сім’я» в наш час зовсім не зменшилася, адже Нечуй-Левицький досить правдиво описав проблеми людей. І навіть через більш ніж 150 років стосунки між людьми та самі люди мало змінилися.
Взаємини свекрухи з невісткою – вічна тема багатьох історій, анекдотів, жартів і приказок. Чи не кожна українська родина знайде своїх прототипів поміж відомих персонажів.
Для змалювання їх автор застосував засоби сатири та гумору. Пригадаймо, наприклад, таку гумористичну картину, як прихід Кайдаша в шинок або ж описи, сповнені дотепності: «У хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку, піднімаючи затужавілий вершок угору…».
До яскравих засобів комічного належить і вдале змішування автором стилів. Наприклад, уривок із повісті: «Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом із-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалася до тину стара видроока Кайдашиха, а за нею вибігла з хати Мелашка з Лавріном, а за ними повибігали всі діти». До того ж дослідники звернули увагу на таку особливість повісті: її герої майже ніколи не сміються, сміється читач, а коли відлунає сміх, на дні душі залишається смуток.
Ще однією болючою проблемою є стосунки батьків і дітей. Звісно, вікові розбіжності мають свою силу та вплив. І неправильне виховання дитини обов’язково негативно позначиться на майбутньому, як це сталося в родині Кайдашів.
Це неповний перелік прикладів, що будуть актуальними в усі часи, поки люди кохають, одружуються, проживають під одним дахом. Автор чітко показав нам, як через дрібні побутові сварки руйнується ціла родина. Можливо, ми колись навчимося проводити паралелі, й подібних проблем можна буде уникнути. Давно немає на світі І. С. Нечуя-Левицького, але теми, порушені ним у повісті, залишаються актуальними й донині.
Iнна ЯКИМЧУК.
Фото: dumskaya.net