(твір-розповідь)
«До нас у школу їде цирк!» – оголосила вчителька. «А що, і звірів привезуть?» – запитав хтось із дівчаток. «Ні, звірів не буде, – посміхнулася Ольга Іванівна. – Будуть акробати, клоун і навіть фокусник». Ми з нетерпінням чекали виступу циркових артистів, адже всі – і дорослі, й діти – люблять цирк. Нам дуже сподобалися жонглери й акробати. Тільки клоун, як нам здалося, був не в настрої. Склалося враження, начебто в нього болить зуб. Та все рівно, ми аплодували від душі.
Зненацька після чергового трюку фокусник запросив в асистентки нашу вчительку Ольгу Іванівну. І от що здивувало всіх: вона дуже професійно виконувала його команди. Скінчилося усе тим, що Ольга Іванівна сама показала трюк, асистував же їй фокусник. Ми були вражені – звідкіля у викладача математики здібності циркового артиста? Усе пояснив сам фокусник.
Це була ще молода людина, що недавно закінчила циркове училище. Але свій шлях у професійні артисти він почав із дитячої циркової студії при Будинку культури залізничників, куди його, важкого підлітка, привела Ольга Іванівна. Справа в тому, що школяркою вона сама займалася в цирковій студії, але потім вирішила пов’язати своє життя зі школою.
Це з її ініціативи приїхав цирк, і вони, фокусник Олексій і Ольга Іванівна, вирішили приготувати спільний номер.
Відтоді ми стали іншими очима дивитися на нашу вчительку. Нам і раніше подобалися її уроки. Дівчатка намагалися наслідувати її в одязі, а хлопчикам соромно було приходити з невивченою теоремою або невирішеним рівнянням. Вона пояснювала так дохідливо!
Після відвідування цирку ми часто просили Ольгу Іванівну показати нам який-небудь фокус. «Я можу і вас навчити нескладних трюків, але все це після уроків», – казала вона. Ось така у нас талановита і здібна вчителька.
П’ятірки
Вранці першого вересня ми з Петром та іншими нашими хлопцями йшли до школи.
Дід Матвій виглянув з-за хвіртки й покликав Петьку:
– Ану, йди-но сюди. Бери подарунок!
І простягнув йому повен кошик величезних яблук.
Петька сказав дідові спасибі та пригостив яблуками всіх друзів. Тільки хотів він відкусити шматочок соковитого яблука, аж раптом бачить, що на червоному яблучному боці стоїть цифра «5».
Тут і ми закричали:
– У мене на яблуці п’ятірка!
– І в мене!
– У мене теж…
У всіх яблука виявилися позначеними. Не намальована цифра, не нафарбована. Просто шкірка яблука була двоколірна: увесь бік червоний, а п’ятірка – біла.
Петро усміхнувся:
– Це дід нас карає, щоб на п’ятірки вчилися!
І всю дорогу до школи говорили ми про цю дідову хитрість.
Виявляється, поки яблука висіли на гілках, дід на кожне приліпив паперову цифру. Під сонячними променями яблучний бік червонів, а під папером шкірка залишалася світлою. Так і вийшло, що сонечко поставило відмітки на всіх яблуках.
Ну, треба було дідові відповідати… Через тиждень ми з Петром прийшли до нього. Поклали на стіл щоденники. Дід подивився, а в щоденниках теж позначки. Тільки не такі, як на яблуках: лист – білий, а п’ятірки – червоні.
Едуард ШИМ.
Шкільний дзвінок
Дзвенить, дзвенить шкільний дзвінок –
Нас закликає до навчання.
Ми поспішаєм на урок
І знову йдемо в світ пізнання.
Тут наші любі вчителі
Нам формули життя виводять,
І научають дисциплін
Та безліч прикладів наводять.
Сидять за партами мої
Найкращі друзі в цілім світі,
Нас всіх єднають дні шкільні,
Снагою нових мрій сповиті.
Дзвенить, дзвенить шкільний дзвінок –
Перерву він оповіщає.
А після неї на урок
Учнівську всю сім’ю збирає.
І знову дзвоник кличе нас –
Спішімо, друзі, до навчання,
Бо промайне так швидко час
Й пора настане розставання.
Людмила ЗОРIНА.
Бабуся
Найцікавіші уроки – це, звичайно, Настасії Олександрівни. Вона веде у нас малювання, рукоділля і бібліотечні години. Сказати правду, Галочка ці уроки любить найбільше.
Настасія Олександрівна вже старенька-старенька, волосся в неї біле, а кругле личко все в зморшках. Галочці завжди хочеться пригорнутися до неї. Раз дівчинка забулася, закінчила свій малюнок і каже:
– Бабусю, я вже все зробила!
Настасія Олександрівна усміхнулася, погладила Галочку по голові й зовсім не розсердилася. Вона хоч старенька, але така жвава й весела.
На її бібліотечних годинах так цікаво буває!
Недавно вона читала «Гидке каченя». Всім жалко-жалко стало це каченя, Галочка навіть заплакала. Потім вони всі вивчили розповідати «Гидке каченя» і трохи не посварилися – кому ким бути, бо всі хотіли бути «гидким каченям».
Та бабуся тричі сплеснула в долоні, й усі замовкли.
– Треба нам індика вибрати, ми йому гарний костюм зробимо, – сказала вона.
– Я буду! – закричав Курявчик.
– Добре, будеш ти! А тепер ми визначимо двох зухвалих гусачків-забіяк!
– Ми удвох! – благально сказали обидві Галочки та склали руки.
– Гаразд, хай ви! А хто ж буде розумним котиком, що вигинав спину горбиком та пускав іскри?
Мабуть, ти, Тимочко, ти ж у нас серйозний.
І так усім роздала – кому за курочку читати, кому за качку-матір, кому за найзнатнішу качку, і всі діти були задоволені. Потім бабуся каже:
– Манечка в нас найменша і найсмирніша, вона буде каченям.
Нікому з дітей не було досадно. Тоді Настасія Олександрівна хитро усміхнулася і сказала:
– А бабусею зі старої хатки, знаєте, хто буде? Я!
Усі діти зраділи, й так урок весело проминув, що розходитися не хотіли, всі просили додому книжки читати. Дома Галочка намалювала чудового лебедя.
* * *
Учора був вихідний день.
Галочка з мамою пішли гуляти. Проходять вони великою площею перед міськрадою, а там виставлені портрети кращих людей міста, великі портрети, намальовані на полотні. Галочка йде і читає написи, чиї портрети.
Ось дівчина з фабрики, далі портрет робітника з тракторного, а потім льотчика, що пролетів далекий повітряний шлях. Раптом Галочка здивовано зупиняється, потім верещить, ну прямо-таки на всю площу:
– Мамо! Мамочко! Подивися! Бабуся!
– Що ти! Яка бабуся?
Але Галочка не може заспокоїтися, вона стрибає навколо портрета і захлинається від радості:
– Мамочко, ну це ж справді бабуся, я її зразу, зразу впізнала. Звичайно, вона, бачиш, і написано: «Настасія Олександрівна»… – Іще Галочка читає: – «Стаж – сорок років».
– Мамо, що таке «стаж»?
– Це значить, що вона вчить дітей уже сорок років.
– Як багато! – задумливо каже Галочка. – Скількох це вона дітей уже навчила!
Коло портрета зупиняється ще хтось. Галочка не витримує і каже з гордістю:
– Це наша Настасія Олександрівна!
Оксана IВАНЕНКО.
Забудькувата Леся
Першокласниця Леся вчиться у другу зміну, бо їхню нову школу ніяк не добудують. Та Лесю це страшенно тішить. Одне, що вранці можна виспатися досхочу, а друге – вона приходить додому навіть трохи пізніше від мами.
Щойно мама відчиняє двері на її нетерплячий дзвінок, як Леся дзвінко вигукує: «Мамо, як твої успіхи на роботі? А в мене – п’ятірка!» Ось уже другий тиждень самі п’ятірки носить, радує маму й тата.
І в суботу – задихана від швидкого бігу, розчервоніла від осіннього тепла – вскочила в коридор з вигуком:
– Мамо, як твої успіхи на роботі? А в мене п’ятірка! – І для більшої переконливості викинула поперед себе розчепірену п’ятірню.
– Молодець ти у мене! – погладила мама доньку по білявому волоссячку.
– Швиденько роздягайся й до столу. Які смачні пиріжки спекла сьогодні наша духовка! Наче знала, що ти зі школи п’ятірку принесеш.
Лесю не довелося вдруге припрошувати. Уминаючи третього пирога, вона на хвильку підвела на маму очі й швиденько мовила:
– Ой, я так поспішала, мамо, до пиріжків, що не все тобі сказала. У мене сьогодні й четвірка. По диктанту.
– Ну і то непогано, – кивнула мама головою. – Не все ж і п’ятірки одержувати.
– Еге, еге, – охоче згодилася Леся. – А то, гляди, всім і не вистачить…
Погулявши надворі, Леся сіла за уроки. Мама клопоталася на кухні. Коли чує – кличе доня.
– Що там стряслося? – визирнула. – Не розумієш чогось? То я зараз, ось тільки руки витру…
– Та ні, розумію, – тихенько на те Леся. – От ти говорила, мамочко, що не все ж п’ятірки одержувати, правда? То не все ж і четвірки одержувати, правда?
– Ну-ну, – насторожилася мама.
– От і в мене сьогодні якось так вийшло, – безневинно глянула на маму голубими оченятами, –
що трійка з малювання опинилася в альбомі…
Мама тільки руками розвела.
Уже лежачи в ліжку й слухаючи по радіо вечірню казку, Леся раптом ляснула себе долонькою по лобі.
– Ой мамочко, яка я забудька! Наче наша бабуся Ганна! Таж мені сьогодні ще й двійку по читанню вчителька поставила… Добраніч, мамочко!
І мерщій одвернулася до стіни, голосно засопла носиком.
Віктор КАВА.
Кросворд «Школа»
1. Я негарно написала, а вона усе злизала.
2. Вправно пише у руці, бачать всі старання ці.
3. Букви всі від А до Я, як одна міцна сім’я.
4. Не кущ, а з листочками, не людина, а навчає.
5. Чистенькі віконця сміються до сонця. Діточки довкола. Це…
6. Він хоче нас навчити. Це мудрий наш …
7. Цю з підручниками скриню я щодня ношу на спині.
8. В сумці зошит і буквар. Хто до школи йде?
9. Щоб не спізнитись на урок, нам голос подає …
ВIДПОВIДI: 1. Гумка. 2. Ручка. 3. Абетка. 4. Підручник. 5. Школа. 6. Учитель.
7. Ранець. 8. Школяр. 9. Дзвінок.
Сторінку підготувала Сільвія РОГУТ.