Дідусева спадщина
У натхненних звуках поезії люди віддавна виражали свої найкращі почуття. Зосереджене в культурній спадщині, духовне багатство кожного народу дбайливо зберігається в бібліотеках, у пам’яті поколінь.
Придністровська земля теж багата на літературні та інші таланти. Усі рибничани можуть з гордістю сказати, що наше рідне місто нічим не поступається в цьому іншим містам. У Рибниці є відділення Спілки письменників Придністров’я, яке очолює Марина Сичова. Членом творчого осередку став свого часу один із талановитих поетів Анатолій Мединський – наш дідусь по батьковій лінії. Ми дуже пишаємося ним, тому і хочемо розповісти про нього і його творчість своїм ровесникам, усім, хто захоплюється поезією.
Анатолій Васильович народився 28 вересня 1938 року в селі Єржово Рибницького району Радянської Молдавії в робітничій родині Ольги та Василя Мединських. Усього в сім’ї було семеро дітей – п’ять хлопчиків та дві дівчинки. Анатолій був третьою дитиною. В рідному селі й промайнули всі його дитячі роки.
Початкову освіту хлопець здобув у Єржовській школі, де навчався українською мовою. Раптом 1949 року захворів його батько, а 1954-го помер. Старша сестра тоді навчалася в технікумі. Наступний після неї за віком брат служив в армії, так що Анатолію, семикласнику на той час, довелося зайняти місце батька на цукровому заводі. Таким чином, через сімейні обставини, він продовжив навчання у вечірній школі. Незабаром настав призовний вік, і юнак пішов до армії.
Вищу освіту Анатолій Васильович здобув в Одеському інженерно-будівельному інституті за фахом «Інженер з теплогазопостачання та вентиляції». Після навчання пішов працювати на Рибницький насосний завод. Згодом одружився. У 1965 році в Жанни та Анатолія народився перший син – Олег, через чотири роки – другий, Михайло. Мешкала родина в Рибниці, так що в дідуся була можливість часто відвідувати своїх батьків, свій рідний дім.
Природа рідного краю завжди надихала Анатолія Васильовича. Ще в шкільному віці він робив спроби передавати свої почуття поетичним та прозовим словом. Писав і російською, й українською мовами. Згодом уже нам, своїм маленьким онучкам, дідусь розповідав багато казкових історій про тварин та птахів, коротенькі повчальні віршики. Це були чарівні моменти, й ми з нетерпінням чекали на новеньку казочку від дідуся.
Ліричні мініатюри Анатолія Мединського створюють враження погляду на світ, в якому все зворушує, торкає струни поетичної ліри. Не було, здається, пори року, заповітного куточка чи то живої істоти, що не викликали б позитивних емоцій дідуся. Про себе Анатолій Васильович писав: «Дуже люблю вірші й увесь вільний час, уже будучи на пенсії, присвячую їм».
Творчості поета-рибничанина властиві такі риси, як відкрите, непідробне сприйняття довкілля. Помічаючи навіть найменші, на перший погляд малозначущі події, які відбуваються навколо, і відгукуючись на них поетичним словом, Анатолій Мединський схильний до глибокодумних філософських роздумів. У його віршах буденність сусідить із небесами або небеса поринають у буденність. Найчастіше це важко зрозуміти й розділити.
Його твори були опубліковані на сторінках альманахів «Литературная Рыбница», «Литературное Приднестровье», яке на сьогодні є провідним виданням, де публікуються кращі твори придністровських поетів та прозаїків. Вірші рибницького поета можна було прочитати й на шпальтах республіканської українськомовної газети «Гомін». За технічної підтримки редакції Анатолій Мединський редагував власне періодичне видання «Литературный родник». До читачів він звернувся зі словами: «Рибниця багата на таланти, та не всім під силу проявити себе. Ми здійснили свою задумку – започаткували випуск власної газети. Сподіваємося, що «Литературный родник» допоможе поки що невідомим майстрам слова стати почутими».
Також були видані кілька збірок творів Анатолія Мединського: «Такі ми є…» (2006 р.), «Прошу слова» (2009 р.).
Поезії в збірці «Прошу слова» представлені в кількох розділах. Особливе місце поміж них посідає «Украинская речь». У ньому представлені вірші, написані українською мовою. Автор не міг не віддати данину тим спогадам та враженням дитинства, які багато в чому були обумовлені традицією української культури. Мелодійність української мови, наявність у ній великої кількості давньослов’янських слів вимагали від поета заглиблення у світ фольклору. Ті образи, які зустрічаються в українськомовних віршах Анатолія Мединського, уже давно знайшли відображення в народній поезії. Зокрема, це дівчина, яка уособлює свіжу, незайману красу природи:
Здавалось, дівчина світилась,
У платті тоненькім своїм,
Неначе із неба з’явилась
В хлібах творінням неземним.
Отже, творчість Анатолія Васильовича Мединського – це не тільки спроба заявити про себе світу, а й намагання освідчитися йому в любові, прагнення вплинути на нього за допомогою свого індивідуального уявлення про добро і зло, про моральність та відповідальність кожного перед усіма. Багато сказаного дідусем у віршах стало нашим дороговказом, життєвим орієнтиром, мудрою підтримкою у складних ситуаціях.
Верст не считаю,
Радуюсь тем, что живу,
Всякое в жизни встречаю –
Зло и добро наяву.
Все одолею
В сложных житейских делах.
Только бы люди добрее,
Только бы грусть не взяла.
Слабость
и сила в душах людских велика.
Только бы злость не сломила,
К мести не сжалась рука…
З віршами нашого дідуся ми знайомимося на уроках української літератури, декламуємо їх на різних літературних заходах, конкурсах. Наприклад, цього року ми взяли участь у муніципальному конкурсі відеопроектів «Мій рідний край – моя земля!». У номінації «Мы ими гордимся» наш проект посів І місце, і відтепер про нашого дідуся та його творчість учні можуть дізнатися дещо більше.
Анатолій Васильович Мединський, наш любий дідусь, пішов із життя 20 червня 2019 року. Та ми, його онуки, нащадки духовної та літературної спадщини, з гордістю втілюємо в життя усі заповіти. Сподіваємося, що кожен знайде в невеликій поетичній скарбничці ті слова, які відгукнуться в його серці та душі.
Анна МЕДИНСЬКА, Яна МЕДИНСЬКА, учениці 9 класу МОЗ «Рибницька гімназія № 1».
Фото з сімейного архіву.