Виставка тираспольського майстра фото Валентина Чемякіна відкрилася в столичній картинній галереї з нагоди 75-річного ювілею автора.
Понад 1 800 файлів міститься в архіві фотографа, однак для демонстрації своїх досягнень Валентин Федорович представив глядачам лише сорок шість із них. Цікаво, що гучна назва персональної виставки «Мужики» обрана не випадково. Автор саме в такий спосіб хотів привернути увагу до тих кількох десятків найпомітніших фотографій, які йому вдалося створити за майже піввіковий період своєї творчості.
На них – допитливі підлітки, сивочолі діди та ще зовсім недосвідчені малюки. Всі вони зображені в різних життєвих ситуаціях, у різних місцях, куди автора заносила доля. Географія портретів – від Кемерова до Тирасполя та Бендер.
Характерні риси творчості Валентина Чемякіна – демократичність та правдивість, позбавлені гламурності. Чемякінські «мужики», від малюків до старців, виглядають по-різному, що цілком природно. Вони – похмурі й веселі, смішні й безтурботні, сердиті й трагічні, а то й трагікомічні. Щастя, що відсутні між них пафосні та фальшиві.
З-поміж багатьох зображень бачимо портрет ветерана війни, останнього з легендарного полку «Нормандія-Неман» Ігоря Ростиславовича Ільїна, який постає перед нами з усіма своїми нагородами, включаючи стрічку ордена Почесного легіону. Він приваблює не кількістю нагород, а глибоким, болісним поглядом, сповненим переживань і якогось високого трагізму.
Поряд – портрет чарівного малюка з села Гиска, він споглядає світ із «висоти» своїх двох років. Автор розповів, що саме тоді, коли хлопчина їв гречану кашу, як кажуть «уплітав» її за обидві щоки, він і вловив мить, щоб залишити фото на згадку, і назвав просто: «Поїсти спокійно не дадуть».
Звертає на себе увагу портрет колоритного діда, якого Валентин Чемякін випадково «надибав» колись, здійснюючи прогулянку лісами сибірського міста Кемерово. «Я, після тривалої подорожі глухими хащами, вийшов до автобусної зупинки, де сидів в очікуванні автобуса місцевий дідок. Він викликав моє захоплення своєю розкуйовдженою зачіскою, безперервним позіханням та балачками, які неможливо було зупинити. Він багато говорив про себе і дітей, не звертаючи ні на кого уваги, кілька людей слухали його, не перебиваючи. Це було у 80-ті роки, хто знає, чи живий цей дідусь, але він залишився в моїй пам’яті та на фото», – розповів автор.
Кожен портрет має свою історію. Веселий чи не дуже, але він містить у собі правду життя. Роботи Валентина Чемякіна публікували на сторінках газет і журналів, не раз він виставляв їх у соцмережах Контакт та на Фейсбук.
Голова Спілки дизайнерів Придністров’я Володимир Галанін висловив думку, що якість експозиції залежить від креативу, а не кількості робіт, представлених на ній: «Фото автора заслуговують, щоб їх побачили якомога більше людей. Виставка – це своєрідний підсумок творчості будь-якого митця. Валентин – учень Михайла Блонштейна, нашого відомого фотохудожника, нині, на жаль, покійного. Приємно, що автор «вписався» в цех своїх побратимів, його роботи можна впізнати з першого погляду, безпомилково. Це чудово, коли автор має свій «почерк». Так відбувається народження справжнього майстра».
Алла Мельничук, директор Тираспольського об’єднаного музею, знайома з Валентином Федоровичем давно, знала його тоді, коли він працював штатним кореспондентом газети «Днестровская правда», друкував свої роботи в місцевих малотиражках. «Фотографія загалом – це геніальний винахід позаминулого століття. Це можливість зупинити й відобразити, зберегти назавжди якусь неповторну, а тому дорогоцінну мить нашого швидкоплинного життя. Адже кожна картинка – це образ та історичний документ минулого часу, який може досить багато розповісти.
Фото і портрети, представлені нашому погляду, можна назвати одним із варіантів відбиття епохи минулого, що розповідають про наше повсякденне життя, про людську реакцію на ті чи інші події. Наша картинна галерея в основному експонує художні картини, графічні роботи, й дуже рідко – фотографії. Валентин Чемякін до свого ювілейного дня народження зробив подарунок не лише собі, а й усім нам, із чим його і поздоровляю», – сказала Алла Антонівна.
Сам фотограф висловився так: «Усе чудово, друзі. Життя прекрасне, сюжетів – море. Люди цікаві та добрі. Краса природи зачаровує. Якщо побачив у цьому чудовому різноманітті навколишнього світу хвилюючий інтерес, заходь усередину легко, весело і по-доброму знімай з передчуттям яскравого вдалого кадру».
ДОВІДКОВО: Валентин Федорович Чемякін народився у 1948 році в Тирасполі, закінчив хімічний факультет Одеського політехнічного інституту. Фотографією захопився саме під час навчання в Одесі в 1968 році, коли на двадцятиріччя мама подарувала йому фотоапарат «Зеніт». Працював у Запоріжжі, Кемерові. Був учасником творчих клубів у цих містах, нині є членом Тираспольського фотоклубу «Поиск».
Виставка його фотографій триватиме до 8 жовтня.
Адреса: Тирасполь, пров. Набережний, 1, картинна галерея.
Христина ЖУРАВЕЛЬ.
Фото автора.