До 100-річчя Михайла ХАРІНА
У Придністров’ї віддають належну шану пам’яті рядових солдатів і воїнів-героїв – учасників подій 1941 – 1945 років: охороняють та оберігають обеліски, меморіальні дошки, погруддя, пам’ятники. Iнакше як зберегти та передати нащадкам правду про тих, хто гнав ворога з нашої землі, дбав про майбутнє своїх дітей?
На згадку про Героя Радянського Союзу, гвардії полковника Михайла Харіна, на одному з житлових будинків Тирасполя встановлена меморіальна дошка з написом, що свого часу він там проживав.
Цього року 18 вересня йому могло б виповнитися 100 років від дня народження. Як він опинився в Тирасполі, звідки родом, де навчався і жив до свого приїзду в місто на Дністрі – наша розповідь.
Народився Михайло Терентійович 18 вересня 1923 року в селі Снєгурьово, нині Зиряновського району Східно-Казахстанської області (Казахстан), у селянській родині. Закінчив 7 класів і до війни працював у колгоспі.
На фронт хлопця не брали, але після наполегливих прохань у 1942 році він добився, щоб його направили в діючу армію, де він став розвідником 176-го стрілецького полку (59-а гвардійська стрілецька дивізія, 46-а армія, 2-й Український фронт). Невдовзі за одну з успішно проведених операцій Михайла Харіна нагородили медаллю «За відвагу».
Особливо відзначився воїн під час форсування Дунаю, в районі південніше міста Ерчі (Угорщина), 4 грудня 1944 року. Група розвідників на чолі з М. Харіним першою переправилася через річку і стрімко увірвалася до траншей ворога. Почався рукопашний бій. Розвідники знищили шість кулеметних точок та мінометну батарею, ліквідували багато ворожих солдатів. Михайло Харін особисто знищив 14 фашистів і вісім узяв у полон. Плацдарм був захоплений майже без втрат. Однак гітлерівці влаштували чотири запеклі контратаки.
Гвардійці їх відбили, але четверо радянських розвідників зазнали серйозних поранень. У строю залишилися лише Михайло Харін та Петро Попов. Захопившись боєм, Михайло не помітив, як відірвався від товариша. Вибравши зручну позицію у ворожій траншеї, він почав розстрілювати фашистів, що насідали з усіх боків. Патрони закінчувалися. Харін почав стріляти короткими чергами, пильно стежачи за кожним кроком ворогів. Ведучи нерівний бій, розвідник протримався понад годину, знищивши ще 11 гітлерівців. У цей час наші війська переправилися через Дунай і прийшли на виручку сміливцям.
Незабаром М. Т. Харін у складі 176-го гвардійського Ізмаїльського стрілецького полку 59-ї гвардійської Краматорської червонопрапорної армії орденів Суворова та Богдана Хмельницького стрілецької дивізії брав участь у штурмі угорської столиці. Пробравшись з іншими розвідниками до центру Будапешта, він підбив легкову машину, в якій був німецький генерал. Розвідники взяли його в полон і доставили до частини.
Бойові подвиги на Дунаї гвардії рядового Михайла Терентійовича Харіна батьківщина гідно оцінила: 24 березня 1945 року йому присвоїли звання Героя Радянського Союзу.
Після війни він продовжив службу в армії. У 1950 році закінчив курси молодших лейтенантів, у 1954-му – курси вдосконалення командного складу, у 1961-му – закінчив навчання у Військовій академії ім. М. В. Фрунзе. З 1969 року полковник Харін перебував у запасі.
У подальшому переїхав до Тирасполя, де працював на підприємстві «Тираспольтранс», брав активну участь у патріотичному вихованні молодого покоління. Історична хроніка зберегла кадри від 29 січня 1972 року, де можна побачити, як герой запалює Вічний вогонь на відкритті Меморіалу Слави в Тирасполі. Його ім’я внесене до проекту «Імена Героїв» від інституту державного управління, права і соціально-гуманітарних наук з метою збереження історичної спадщини Героя, який, хоч і не народився на придністровській землі, але жив тут, працював і знайшов на ній свій вічний спокій.
Йому було лише шістдесят вісім, коли він пішов із життя і був похований на кладовищі «Дальнє» в Тирасполі.
Михайла Терентійовича Харіна обрали Почесним громадянином міста Ізмаїла Одеської області та придністровського села Копанка. У нашій столиці, на одному з будинків на вул. Карла Маркса, 131, меморіальна дошка нагадує, що тут колись жив скромний і чесний чоловік – Герой Радянського Союзу, відзначений орденами Леніна, Вітчизняної війни І та ІІ ступенів; медалями «За відвагу», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 рр.» та низкою ювілейних нагород.
Аліса КОХАНОВА.
Фото: warheroes.ru