Iсторія будівлі театру драми та комедії імені Н. С. Аронецької в Тирасполі налічує 87 років. За цей час вона зазнала кількох великих реставрацій. Змінювалося облицювання, наповнення, технічна частина, але конструкція та унікальне архітектурне рішення залишилися незмінними.
Проект будівлі розроблений професором Одеського інженерно-будівельного інституту Григорієм Готгельфом. Оглядаючи будову з екскурсією під проводом головного спеціаліста з будівництва Елеонори Чайковської та головного інженера Павла Тимчука, гості досить часто чують ім’я цього заслуженого архітектора, адже воно згадується не раз. Його творчий внесок залишив неймовірний слід в архітектурній спадщині нашого регіону.
Усе розпочалося 1934 року. Створений компактний симетричний комплекс, виконаний у стилі неокласицизму, своєю монументальністю вплинув на формування образу центральної частини Тирасполя. Неможливо не звернути увагу на те, як театр, крізь роки, зберіг загальний стиль із ПДУ ім. Т. Г. Шевченка, де навіть після новітніх ремонтних робіт витримано схожу кольорову гаму.
На жаль, під час Великої Вітчизняної війни будівля театру горіла і була сильно зруйнована: залишилися віконні отвори, обпалені стіни та перекриття. Деяким городянам вдалося зберегти знімки та спогади про повоєнний час, коли в цю колись величну будову можна було зайти і, піднявши голову, побачити не люстри та гарне оздоблення, а небо.
Державна архівна служба ПМР дбайливо зберігає подібні артефакти та свідчення. Цього місяця вона опублікувала на своєму сайті документ, який розповідає про основні моменти історії відновлення театру. Відомо, що ремонтні роботи за участю колективів місцевих заводів і фабрик тривали близько 20 років. У будівництві, оголошеному всенародним, взяли участь дев’ять будівельних і спеціалізованих організацій та громадськість міста.
Комісія, що приймала будинок в експлуатацію, поставила за виконану роботу оцінку «добре», а згодом Тираспольський драматичний театр зумів завоювати народне звання однієї з найкращих архітектурних споруд республіки. Однак на шляху до такого визнання треба було подолати ще кілька етапів змін.
Друге урочисте відкриття відбулося 1 вересня 1963 року. Тим, хто часто буває в театральному залі, буде цікаво дізнатися, що для збереження законів правильної акустики його стіни облицьовували спеціальною штукатуркою з високим вмістом кварцу. Довгі роки це дозволяло домагатися чистого та гучного звучання, що особливо важливо для музичних постановок.
Згідно з інформацією фондів Центрального державного архіву ПМР, відповідно до особливого наказу театр був прийнятий на баланс Міністерства культури та введений в експлуатацію як діюче підприємство з найменуванням «Театр Міністерства культури МРСР».
З приходом талановитого режисера і педагога, заслуженого діяча мистецтв МРСР Надії Аронецької він став набувати популярності та швидко посів місце поміж кращих сценічних колективів республіки. Оснащеність обладнанням на той період відповідала всім стандартам і допомагала втілювати найрізноманітніші творчі ідеї.
Начальник сортувального цеху Олексій Дьомін, який відповідає за художню постановочну частину та виставлення декорацій, служить у театрі понад 40 років. Він один із небагатьох, хто пам’ятає, як на сцені користувалися оркестровою ямою. Щоправда, востаннє це було приблизно 1978 року.
Крім того, у сцені розташовується особливий люк-провал. Його активно використовували приблизно в цей час. За потреби, з його допомогою актори зненацька з’являлися чи зникали. Деякі режисери використовували його для світлових ефектів. Однак механізми підйому застаріли, методи постановки вистав змінилися, і все це залишилося в минулому.
Порушуючи питання про якісь цікаві артефакти, Олексій Євгенович разом з Елеонорою Миколаївною згадали про величезний гіпсовий бюст В. І. Леніна, який доставили в театр 1985 року з нагоди вручення місту Тирасполю ордена Вітчизняної війни І ступеня.
Вагою приблизно півтонни його везли з Кишинева до Тирасполя 6 годин. На сцену скульптуру вивозили під час урочистих заходів та партійних зборів. Востаннє глядачі бачили її 2 вересня 1990 року, коли в будівлі театру проголошували Придністровську Молдавську Радянську Соціалістичну Республіку (ПМРСР).
Нині погруддя через свою непотрібність і значні габарити стоїть у далеких лаштунках разом з іншим реквізитом. Можливо, якось йому знайдеться застосування, тож який-небудь музей із радістю вивезе цю історичну знахідку.
1990 року настала ще одна затяжна реконструкція. У театрі розпочали звичайний плановий ремонт. З розпадом СРСР довелося різко змінити характер робіт, і вони набули масштабу капітальних із демонтажем наявного обладнання та руйнуванням стін. Якраз тоді було порушено те саме унікальне облицювання великого залу, через що акустика трохи погіршилася.
Фасад та внутрішні приміщення театру обробили білим мармуром і травертином. Тоді ж зникло панно з героєм оповідання Максима Горького «Стара Ізергіль» Данко. Тепер цю сюжетну композицію можна розглянути лише на архівних фотографіях. З деякими з них можна ознайомитися на Історичному порталі history.gospmr.org.
Загалом будівельний процес тривав до 2005 року. Незважаючи на цей довгий період, трупа продовжувала активну роботу з підготовки вистав і не втратила контакту з глядачем.
Ще однією цінною технічною особливістю, яка довгий час була недоступна, став механізм сцени, що рухається. Приблизно 2014 року зусиллями театру його вдалося відновити, завдяки цьому постановки стали цікавішими, складнішими та різноманітнішими.
Директор театру Денис Аптер розповів, що протягом багатьох років різні організації та підприємства надавали установі посильну допомогу. Своїми добрими друзями співробітники називають «Електромаш», Молдавську ДРЕС, ММЗ, «Тиротекс», «Интерцентр-люкс», Посольство Росії, Росспівробітництво та Союз російських громад.
З їхньою допомогою оновили тросове господарство (30 механізмів підйому з висотою коробки в 24 м). У виставах «Звичайне диво» та «Моцарт і Сальєрі» глядач може бачити на акторах колекцію вбрання (костюми) фірми «Интерцентр-люкс», подаровану трупі. Тісна взаємодія з Росспівробітництвом дає придністровським артистам можливість виїжджати на навчання в акторські школи.
Денис Валерійович зазначив, що у планах на 2024 рік передбачається закупівля виїзного звукового та світлового обладнання, бо за минулий сезон відбулося близько 250 гастрольних поїздок районами республіки. За словами головного інженера Павла Тимчука, в самому театрі встановлені сучасні повноповоротні світлодіодні прожектори, які зменшують ризик пожеж.
Довга історія театру драми та комедії імені Н. С. Аронецької насичена подієвими моментами. Втім, у цій величній (а відтак таємничій) будівлі все ще відлунюють всі етапи реконструкцій. Їх уособлюють ковані поручні сходів, кушетка з холу 60-х років, оздоблення ліпниною.
Марина ДОВЖЕНКО.