ДО 105 РІЧНИЦІ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ В. СУХОМЛИНСЬКОГО
Видатний український педагог, письменник і публіцист Василь Олександрович Сухомлинський говорив: «Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний».
Ці проникливі слова можна і треба віднести й до самого Василя Олександровича, адже саме вони були тим категоричним імперативом, якому завжди та всюди слідував він у своєму недовгому, проте яскравому й напрочуд плідному житті Педагога. Все найцінніше, створене ним, назавжди увійшло до скарбниці вітчизняної педагогіки та національної духовної культури.
Життєвий шлях природженого педагога
Василь Сухомлинський дуже любив дітей, тому і вибрав стежку, що привела його до школи. Видатний педагог сучасності, він віддав їй 35 років свого життя. Заслужений учитель України, лауреат Державної премії імені Т. Г. Шевченка, з ім’ям якого пов’язані збагачення і піднесення педагогічної науки ХХ століття, чия велика, самобутня спадщина вченого привертає все більше уваги з плином часу.
Народився Василь 28 вересня 1918 року в селі Василівка Онуфріївського району Кіровоградської області (за тогочасним адміністративно-територіальним поділом – Василівська волость Олександрійського повіту Херсонської губернії) у незаможній селянській родині.
Батько майбутнього учителя, Олександр Омелянович, наймався, працював як тесляр у поміщицьких економіях та заможних селянських господарствах. Після встановлення Радянської влади в Україні був активістом колгоспного життя в селі, брав участь у керівництві кооперацією та місцевим колгоспом, виступав у пресі як сількор, завідував колгоспною хатою-лабораторією, керував трудовим навчанням учнів (з деревообробної справи) у семирічній школі.
Мати, Оксана Юдівна, теж працювала в колгоспі та вела домашнє господарство. Довгими зимовими вечорами вона розповідала дітям казки, а пізніше весь час спонукала свого Василька до вчительської роботи, побачивши в нього дар і покликання до професії педагога. Разом із чоловіком вона виховала, крім Василя, ще трьох дітей – Івана, Сергія та Меланію, які теж стали вчителями. Через усе життя проніс Василь Олександрович любов та повагу до своєї матусі. Сухомлинський учив і своїх учнів гарно ставитися до матерів, любити та поважати їх, написавши про це багато оповідань для дітей.
Період навчання
Василь зростав творчою дитиною. Коли його 1926 року віддали в семирічну школу, хлопець розкрив свої таланти: він писав вірші, малював, грав на музичних інструментах та проявив педагогічні здібності: допомагав однокласникам, а інколи й учителя міг замінити. У 1934 році випускник школи поступив у Кременчуцький медичний технікум, але згодом покинув навчання.
Тоді ж записався на підготовчі курси учительського Кременчуцького інституту, де готувався здобувати освіту на факультеті української мови та літератури. Однак через рік юнак захворів і припинив навчання. По деякім часі Сухомлинський вступив у Полтавський педагогічний інститут, і там уже заочно відучився повністю. Згадуючи цей час, Василь Олександрович писав:
■ «Мені випало щастя два роки вчитися в Полтавському педагогічному інституті. Кажу – випало щастя, бо нас, двадцятирічних юнаків та дівчат, оточувала в інституті атмосфера творчої мислі, допитливості, жадоби знань. Я з гордістю називаю Полтавський педагогічний інститут своєю альма-матер…».
У 17 років Василь працював учителем у сільських школах свого району. Коли довчився й отримав диплом, став завучем у школі Онуфріївки, де вчителював до кінця свого життя. Але з перервою, яку створила Друга світова війна.
Війна і доля
З 1938 року і до початку Великої Вітчизняної війни Василь Олександрович працював в Онуфріївській середній школі вчителем української словесності, а через деякий час став завідувати навчальною частиною школи.
Війна внесла свої корективи в розмірений ритм життя: в липні 1941-го Сухомлинського призвали до лав діючої армії. По закінченні військово-політичних курсів у Москві йому присвоїли військове звання молодшого політрука, і з вересня 1941 року він уже був політруком роти. На фронті Василь Олександрович був двічі поранений, довго лікувався в евакогоспіталях після другого важкого поранення, але осколок снаряду так і залишився в його грудях назавжди.
Після одужання з червня 1942 року Сухомлинського направили працювати директором середньої школи й учителем російської мови та літератури в селищі Ува Удмуртської АРСР, а навесні 1944-го Василь Олександрович разом із дружиною Г. І. Сухомлинською повернувся в Україну, у щойно визволений Онуфріївський район Кіровоградської області.
Повернення на батьківщину
Уявіть собі село після війни. Передусім, це люди, які втратили рідних і близьких, житло і майно, бачили смерть та знущання і залишилися з цією травмою на все життя. Це діти, яким довелося дуже рано стати дорослими. В такому середовищі опинився Василь Сухомлинський, коли повернувся в Україну.
Спочатку педагогові довелося вирішувати організаційні питання: з 1944 по 1948 рік він завідував Онуфріївським районним відділом народної освіти. Доводилося шукати хороших учителів, відбудовувати школи, налагоджувати харчування, проте така адміністративна робота йому не дуже подобалася.
■ «Через деякий час його призначили директором школи. Сухомлинський був відданий ідеї творення людини. Він увесь час був у пошуках самого себе, як педагога, як учителя і наставника. Саме в школі він бачив можливість реалізації себе та свого покликання», – розповідав свого часу Адам Сергійович Бик, кандидат педагогічних наук, доцент, заступник директора з науково-дослідної діяльності та міжнародного співробітництва комунального закладу «Кіровоградський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського» м. Кропивницький.
У 1948 році Сухомлинський став директором і вчителем у селі Павлиш. Уся павлиська школа – чотири маленькі класи. Через таку тісноту дітей вчили в три зміни, а ввечері на всі класи була лише одна гасова лампа. Василь Олександрович зітхнув і крок за кроком почав все перероблювати. Педагоги разом з учнями будували нові шкільні корпуси.
Навколо новобудови висадили сад, виноградник, розарій, облаштували голуб’ятню, теплицю, пасіку, кролеферму, зробили майстерні та свою власну маленьку метеостанцію, де нерідко вчителі проводили уроки. На цьому наполягав Василь Сухомлинський. Природа взагалі в його педагогіці мала особливе значення.
Маленьких школярів навчали за допомогою гри та казки. Сухомлинський написав півтори тисячі повчальних казок та оповідань. Під час роботи вчителем і директором він не просто сухо викладав матеріал. Він вивчав поведінку дітей, слухав їхні проблеми, враховував потреби, досліджував внутрішній світ.
Педагогіка Василя Сухомлинського
Так Василь Сухомлинський поступово вивчав дитячий світ, а потім сформував власну педагогіку, яка разюче відрізнялася від традиційної системи освіти. Радянська школа розвивала інтелектуальні здібності учнів, використовуючи до всіх один підхід. Намагалася виховати майбутніх робітників і робітниць. Сухомлинський брав до уваги індивідуальність кожної дитини, за допомогою системи цінностей прагнув виховати порядних, чесних, милосердних, творчих і працьовитих людей. Свої ідеї та бачення він описав у працях «Духовний світ школяра», «Людина неповторна», «Моральний ідеал молодого покоління», «Виховання особистості в радянській школі».
Василь Олександрович доклав чимало зусиль, щоб піднести сільську школу до рівня найкращих загальноосвітніх закладів, щоб перетворити її на справжню лабораторію передової педагогічної думки та найповніше узагальнити набутий досвід. І він досяг поставленої мети, насамперед завдяки власній працьовитості, творчому горінню, твердій, безкомпромісній вимогливості до себе та до всього педагогічного колективу.
Починаючи з 1949 року, Василь Олександрович виступав не тільки в місцевій періодиці, а й у республіканських та всесоюзних виданнях. У 1955 році він успішно захистив у Київському державному університеті кандидатську дисертацію на тему «Директор школи – керівник навчально-виховної роботи».
На найвищий щабель своєї педагогічної творчості Василь Олександрович піднявся в шістдесяті роки. Саме тоді з особливою виразністю і силою проявився його яскравий і самобутній талант педагога-дослідника й педагога-публіциста, саме в ті роки написав він найкращі книги, статті, художні твори для дітей та юнацтва. До найголовніших, найбільш ґрунтовних творів В. О. Сухомлинського, опублікованих, починаючи з 1960 року, належать, крім уже названих вище, «Праця і моральне виховання», «Сто порад учителеві», «Листи до сина», «Батьківська педагогіка», і особливо – «Павлиська середня школа» та «Серце віддаю дітям».
«Серце віддаю дітям»
Остання праця була удостоєна першої премії Педагогічного товариства УРСР (1973) і Державної премії УРСР (1974).Та не все було так гладко у творчій біографії педагога. Цікавий і маловідомий факт, що ця широко знана й найбільш популярна книга Сухомлинського, яка вийшла 25 мовами й витримала майже 50 видань, уперше побачила світ 1968 року в Німеччині. У себе вдома Сухомлинський не міг її опублікувати – рукопис кочував з одного видавництва в інше з негативними рецензіями.
Зокрема вказувалося на те, що автор однобічно (здебільшого на матеріалі природи) вирішує питання морального й естетичного виховання школярів 1–4 класів; що в рукописі не згадується слово «партія»; що дітям потрібно більш чітко розповідати про поняття класової боротьби та що собою являє сучасний імперіалізм тощо.
Коли ж книга з’явилася в Німеччині й одразу стала популярною, Василя Олександровича викликали в партійні органи, де він дістав догану, бо вихід книги першодруком за кордоном був категорично заборонений у ті часи. Вітчизняним видавцям наказали в короткий термін видати книгу в Україні, так у 1969 році «Серце віддаю дітям» з’явилася у видавництві «Радянська школа».
Василь Сухомлинський відпрацював у Павлиській школі 23 роки й дійсно віддав її учням своє серце. Помер учитель 2 вересня 1970 року, коли йому був 51 рік. Поховали його в селі Павлиш.
«До хорошого уроку вчитель готується все життя»
Пам’ятаєте цю цитату Василя Сухомлинського? Він не просто так думав, а жив за цим принципом. Свій перший урок провів у 17 років, і з того часу завжди намагався бути кращим учителем, кращим вихователем, кращим другом для своїх учнів. Він вивчав внутрішній світ дитини, розумів її страхи, переживання, біль, шукав та розвивав здібності, виховував у них людяність, чесність, гідність, працелюбність.
В. Сухомлинський вважав, що дитячий егоїзм, жорстокість, хамство, невдячність, байдужість, лицемірство породжуються вадами сімейного виховання.
■ «Моє піклування про успіхи в навчанні, – писав педагог, – починаються з піклування про те, що їсть і як спить дитина, яке її самопочуття, як вона грається, скільки годин протягом дня буває на свіжому повітрі, яку книжку читає і яку казку слухає, що малює і як висловлює в малюнку свої думки й почуття, які почуття пробуджує в її душі музика природи, яка улюблена казка є в дитини, наскільки чутливо сприймає вона радощі й негаразди людей, що вона створила для інших і які почуття пережила у зв’язку з цим».
Педагог створив «Азбуку моралі», яка вчила осягати суть добра і зла, честі й безчестя. Вона стала засобом відчувати стан інших, уміння ставити себе на місце іншої людини.
З учителями Павлиської школи Василь Олександрович вибудував таку систему роботи з батьками, яка допомогла їм оволодіти основами батьківської педагогіки. Чи не вперше в державі тут діяла школа для батьків, де проводилися лекції та бесіди з педагогами та психологами, спрямовані на практику виховання.
Не всі його вчення проходять перевірку часом, бо змінюється світ, цінності та бачення різних явищ. Проте основні ідеї: розвивати індивідуальність дитини, використовуючи для цього гру, казку, природу – покладені в основу нової школи.
Уляна БОНДАРЧУК.
Фото: hksbs.ru