На Кам’янщині Різдво Пресвятої Богородиці об’єднує мешканців трьох населених пунктів. Храмове свято 21 вересня відзначають в Олександрівці, Подоймиці та Фрунзівці. Все за традицією: прикрашають село і готують найсмачніші страви, зустрічають гостей і вшановують земляків, співають і танцюють, веселяться допізна.
Ось так гарно та весело відзначали храмове свято й у Фрунзівці. З однією тільки поправкою: нині святкували ювілей. Сторіччя – вагомий привід, щоб докладніше познайомити з цим невеличким населеним пунктом придністровців.
Фрунзівка – найпівнічніша точка на карті нашої республіки. Багато хто упевнений, що це звання належить Грушці. Імовірно, так сталося тому, що маленька Фрунзівка входить до складу Грушківської сільради. Добираючись до населеного пункту з центральної садиби, потрібно піднятися на вершину одного з навколишніх пагорбів, які створюють неповторний кам’янський ландшафт, і проїхати зо п’ять кілометрів ґрунтовкою повз сади та поля, луги та озера.
З давніх часів до сьогодення
Історія краю свідчить, що перше поселення з’явилося тут ще наприкінці ХVIII століття. Заснували його старообрядці, які шукали місце, де зможуть спокійно жити за заповітами предків.
Легенди, що передаються з вуст у вуста впродовж декількох поколінь, зберігають також пам’ять про пані, яка самотньо мешкала на території сучасної Фрунзівки. За роботу на своїх родючих землях платила щедро, тому найматися до неї ходили з усієї округи – й розповіді про цю поміщицю досі можна почути в багатьох сусідніх селах.
Правда це чи ні, можемо тільки гадати, тому що перші документи належать до післяреволюційного часу. Коли селянство почало об’єднуватися в колективні господарства, на цих землях працювала рільнича бригада. Її трудівники поступово стали перебиратися з дністровської долини на піднесеність – ближче до робочих місць. Будували хати, й незабаром поселення дістало ім’я, похідне від того, що мав колгосп Михайла Фрунзе.
З етапами становлення господарства був пов’язаний і розвиток Фрунзівки. Коли побудували неподалік ферми, стали переїжджати в село скотарі, доярки, свинарі. Посадили сад – перебралися ближче до нього садівники. До 1970-х років кількість жителів досягла 270 осіб. Практично всі дорослі працювали в міцному багатогалузевому господарстві, якому під силу було будівництво соціокультурного комплексу. Так принаймні назвали б тепер об’єкт, в якому розташовувалися фельдшерсько-акушерський пункт, клуб, початкова школа та дитсадок. Були в селі магазин і колгоспний ларьок.
Здавалося, Фрунзівка мала гарні перспективи для розвитку. Проте після розпаду Радянського Союзу місцевий колгосп, як і багато інших господарств, не зміг пристосуватися до реалій ринкової економіки. Поступово прийшло до занепаду і селище колгоспників. Молодь виїжджала в пошуках роботи. Одна за одною закривалися установи, розташовані в населеному пункті.
Від повсякденних питань – до ювілейних урочистостей
Найважчими стали останнє десятиріччя ХХ століття і перше в нинішньому. Потім земля – головна цінність краю – знову привернула увагу працелюбних господарів, і довкола Фрунзівки закипіла робота. Першими взялися за відродження родючих полів трудівники ТОВ «Кам’янський колос». Потім і фермерські господарства з’явилися. Жителям села працездатного віку вже не треба було виїжджати в міста Придністров’я або далекі країни.
Характеризуючи сьогодення Фрунзівки, Наталія Шевченко, яка очолює Грушківську сільраду, розповіла, що в населеному пункті всього дві вулиці, на яких розташовано 90 будинків. На жаль, не в усіх мешкають люди. Прописано в селі близько 100 осіб. Частина, як і раніше, їздить на заробітки – від Росії до Євросоюзу. Проте чверть населення вже працює в сільськогосподарській галузі на рідній землі. Практично кожна сім’я ще і чимале підсобне господарство має.
■ «Роботи вистачає, – підтвердив Олексій Мойсеєнко. – Значну частину землі тепер обробляє Кам’янський консервний завод. Поетапно садить яблуні. Молодий сад уже розташувався на 300 га, і підприємство планує подвоїти цю площу. Жителі деколи жартома називають Фрунзівку Яблунівкою. Навесні ми з напарником теж залучилися до висадження посадкового матеріалу. Практично весь процес механізований, і в перспективі планується обробляти міжряддя, доглядати за деревами, збирати урожай за допомогою спеціалізованої техніки. Маю намір записатися на курси трактористів, щоб із сезонного працівника стати постійним».
Олексій міг би вже і відпочивати. Відслужив прикордонником і вийшов на пенсію. Проте сидіти в 45 років склавши руки, вважає недоречним.
Розмовляємо з жителями села-ювіляра на ярмарку. Його організувало керівництво місцевої адміністрації в тандемі з землекористувачами. Олег Піддубний фермерствує на фрунзівських полях 7 років. На порівняно невеликій площі вирощує не тільки зернові культури та соняшник, а і кавуни, дині, помідори. Щоб забезпечити гідний догляд баштана та городу, бере на сезонну роботу фрунзівчан. Плоди спільної праці охоче привіз на ярмарок.
Поруч розмістився прилавок Віолети Гушило. У неї в Грушці є магазин, що пропонує селянам товари повсякденного попиту. На ярмарок же привезла не тільки цей асортимент, а й овочі, яблука, виноград, вирощені на угіддях, що належать сім’ї.
Між Грушкою та Фрунзівкою такий тісний зв’язок у всьому. Не формальний, продиктований адміністративним розподілом, а родинний, як між сестрами, що живуть по сусідству, допомагають одна одній, спільно вирішують проблеми й ходять у гості на свята. От і на ювілей Грушківська адміністрація прибула в повному складі. Причепурилися в національне вбрання – молдавське, українське, російське та навіть циганське, приготували традиційні страви та пригощали ними учасників масових гулянь.
Упорядкування довкілля
Робота в цьому напрямі – одне з ключових завдань місцевих органів влади. Грушківська адміністрація піклується про створення належних умов у центральній садибі та у Фрунзівці. Зазначимо, що в маленькому селі на самій околиці Придністров’я є всі атрибути сучасного життя: природний газ, стійкий зв’язок, якісний інтернет. Відсутній лише водопровід, але в ньому, як кажуть самі фрунзівчани, особливої потреби немає. У кожному дворі – свій колодязь, і на відміну від інших населених пунктів Кам’янщини, джерела не пересихають. Ремонт доріг, установка елементів благоустрою, проведення суботників – жодне з питань не залишається поза увагою глави сіл. Проте і самі фрунзівчани не байдужі до того, що їх оточує. У ювілей грамотами сільської адміністрації були відзначені земляки, чиї двори – зразок для наслідування. Та й прилеглу територію завжди утримують у порядку: саджають квіти, встановлюють зручні лавки, а деколи – і столики, за якими можна зібратися з сусідами.
Почесною грамотою Кам’янської міськрайради нагороджений Олександр Мойсеєнко. «За відповідальну і принципову життєву позицію», – говориться в тексті. Тут немає перебільшення, бо чоловік після виходу на пенсію весь час облаштовує довкілля. Комусь із читачів, напевно, траплялися в інших засобах масової інформації розповіді про ентузіаста, який прикрасив Фрунзівку різноманітними фігурами зі старих покришок.
Можна по-різному ставитися до такого ландшафтного дизайну, а от обладнаний Олександром Гавриловичем дитячий майданчик – велика радість для маленьких і юних жителів села. Все тут зроблено руками О. Мойсеєнка: різні гойдалки та каруселі, тренажери й турніки. Поруч – лавочки, щоб дорослі могли відпочити, клумби, що прикрашають вулицю.
Піклується Олександр Гаврилович і про автобусну зупинку. Вперше побачивши на стіні павільйону старі ікони, навіть не знала, як на це реагувати. Благо, їхали ми до Фрунзівки того разу з настоятелем кам’янського храму – везли добродійну допомогу мешканцям, які мали в цьому потребу. Отець Сергій і розповів, що ікони – з покинутих будинків, де вони пропали б без уваги людей.
Розмістити образи на зупинці спало на думку О. Мойсеєнкові ще тоді, коли завідував сільським клубом. На дискотеки, що він проводив у Фрунзівці, з’їжджалася молодь із багатьох навколишніх сіл. Чого гріха таїти, були серед гостей і такі, що всюди розкидали сміття. Облюбували для посиденьок зупинку, й ніякі напуття, плакати з закликами не впливали на малокультурних людей. Тоді-то Олександр Гаврилович і повісив на стіні образ, що забрав зі спорожнілого сусіднього будинку. Потім приніс ще декілька ікон. Відтоді зупинка – завжди в порядку. З’явилися навіть домашні килимки на лавках.
■ «Фрунзівка – населений пункт, в’їжджаючи до якого відразу бачиш: жителі щиро люблять своє село, піклуються про те, щоб воно було чистим і доглянутим, красивим і затишним», – зазначив депутат міськрайради Олег Нарічук, який і сам бере діяльну участь у житті виборчого округу.
«Швидка допомога»
Так коротко та ємно земляки характеризують Валентину Таран. Уродженка Фрунзівки обрала справою життя медицину. Здобула професію в Тираспольському медучилищі й за розподілом потрапила в Кишинів. Можливо й прижилася б у столиці Молдавської РСР, але зашкодив цьому націоналізм, що набрав сили наприкінці минулого століття на правобережжі Дністра.
У 1991-му жінка разом із сім’єю повернулася до батьківського будинку. Завідувала фельдшерсько-акушерським пунктом до виходу на пенсію. Дуже згодилися тоді знання та досвід, здобуті під час роботи на «швидкій» у Кишиневі. Могла надати землякам практично будь-яку першу допомогу в екстрених випадках. Щодня вела прийом жителів Фрунзівки, виконувала розпорядження медиків із центральної районної лікарні (ЦРЛ), організовувала санпросвітницьку роботу.
Важливість повсякденної праці Валентини Іванівни земляки повною мірою оцінили, коли медсестра вийшла на пенсію. Тепер їм потрібно було звертатися за допомогою в Грушківський ФАП або у райцентр. «Село без медика – не село», – умовляли ще попрацювати керівники Кам’янської ЦРЛ, і Валентина Таран повернулася на свій пост. Відтоді вже 10 років виконує обов’язки патронажної медсестри. Її добросовісна праця – запорука доброго самопочуття земляків.
Уважне та чуйне ставлення до літніх селян відрізняє і місцевого соціального працівника. У Людмили Голодної під опікою перебуває п’ятеро самотніх немічних земляків. Кожен день розписаний по хвилинах: прибирати в будинку й на подвір’ї, приготувати їжу, вирішити широке коло побутових проблем і просто поспілкуватися. До стареньких Людмила ставиться як онука: завжди на зв’язку, знає, які в кого потреби. Збирається до центральної садиби чи до міста – бере у всіх замовлення: які питання потрібно вирішити, що купити. Працює вже рік, і за цей час – жодної скарги від підопічних. Навпаки, дякують за доброту і навіть клопотали перед керівництвом села, щоб молоду жінку нагородили грамотою.
Перспективи села
Очевидно народна мудрість не даремно поєднує наші надії на майбутнє з дітьми. У Фрунзівці на сьогодні є 16 неповнолітніх. Одинадцять із них на шкільному автобусі, придбаному в рамках держпрограми, їздять до Грушківського освітнього комплексу.
Половина цих дітей вийшла на сцену клубу, коли вшановували сім’ю Володимира Маковея та Олесі Мойсеєнко. Ми всі вже звикли, що багатодітна родина – та, де є три дитини, хоча така ситуація забезпечує тільки мінімальний приріст населення. За народними приказками норма – «сім я». У Олесі з Володимиром – восьмеро дітей! Старша, Ксенія, вже наречена. 17-річна Катерина вчиться в Кам’янці в 11 класі. Ще три дівчинки та двоє хлопчиків ходять (правильніше – їздять) у Грушківську школу. Всі «хорошисти», а це означає, що вдома їхньому розвитку приділяють серйозну увагу.
Турбот у батьків такої великої сім’ї – безліч. Олеся на чверть ставки працює прибиральницею в клубі. Володимир влаштувався в сад ККЗ. Підмога для того, щоб кожен не тільки був ситий, одягнений, взутий, а і забезпечений усім необхідним – підсобне господарство. На великому подвір’ї корова ремиґає й теличка коло неї, свиня має незабаром пороситися, кури. Землі майже півтора гектара. У сім’ї не лише город, де вирощують усе необхідне для себе. Гектар ріллі відвели під люцерну та кукурудзу, щоб годувати худобу.
■ «Такими сім’ями можна гордитися, – розповіла заступник глави сільської адміністрації Ольга Талпа. – Володимир працьовитий, Олеся хороша хазяйка. У них порядок у хаті, й діти батьківською увагою не обійдені. При такому навантаженні сім’я активно бере участь у житті села, в усіх заходах».
Дійсно, трирічна Ганнуся, яка поки-що в садочок не ходить, з матусею зустрічала гостей, що прибували на ювілей. Охоче показувала клуб, в якому все знає, та дитячий майданчик, на якому любить гратися, поки Олеся на роботі. Потім повернулися зі школи інші діти – й уся родина охоче сфотографувалася для нашої газети. Беріть приклад, дорогі читачі!
Ніна ПАНАЇДА.
Фото автора.