Цього тижня в усіх школах Придністров’я квітами й теплими словами вдячності учні вітали своїх учителів із професійним святом.
В усі часи професія вчителя була особливою, престижною, вартою поваги з боку всіх членів суспільства. У житті кожної людини є перший учитель, який не тільки навчив читати, писати, рахувати, а й був першим наставником, старшим товаришем. Навіть ті, хто давно закінчив школу, пам’ятають своїх учителів, адже з ними поруч провели багато років свого життя.
Поети своїми творами допомагають підвищувати авторитет професії вчителя та відзначають важливість освіти для суспільства в цілому.
Пропонуємо вам насолодитися віршами, написаними українськими поетами-класиками, про вчителів. Вони написані з метою висловлення шани, поваги та вдячності учителям, які відіграють важливу роль у житті людей, у вихованні молодого покоління та передачі безцінних знань.
Максим Рильський
Квіти вчителям
В синьому тумані
В сині димовій
Яблука рум’яні,
Груші медові.
Линуть птичі зграї,
Шелестять гаї…
Школа відчиняє
Двері нам свої.
Вийдуть нас зустріти
Друзі-вчителі,
Принесім їм квіти
З рідної землі.
Андрій Малишко
Пісня про вчительку
Сонечко встає, і шумить трава,
Бачу стежку, де проходиш ти, рідна ти,
Вчителько моя, зоре світова.
Звідки виглядати,
Де тебе знайти?
На столі лежать зошитки малі,
Дітвора щебече золота, золота,
І летять, летять в небі журавлі.
Дзвоник ніби кличе
В молоді літа.
Скільки підросло й полетіло нас
На шляхи землі, в ясну блакить, у блакить.
А що в тебе знов та доріжка в клас,
Під вікном у школі
Явір той шумить.
Двох синів твоїх узяли фронти,
Воювали, не лічивши ран, тяжких ран.
В партизанську ніч посивіла ти,
Як в морози сиві
Непожатий лан.
Знов приходить юнь і шумить трава.
Пізнаю тебе я при вогні в наші дні,
Вчителько моя, зоре світова,
На Вкраїні милій,
В рідній стороні.
Володимир Сосюра
Учитель
Учитель мій! Як ми тебе любили,
як слухали тебе в полоні юних мрій!
У пам’яті моїй тримає років сила
твій тихий карий зір і кашель твій сухий.
Ти нас повів, закохано і сміло,
в незнаний світ, чудесних повний чар.
В твоїх словах, що ми в серцях лишили,
пізнали ми любові й дружби жар.
Закони вод, вітрів, і хмар, і світла
одкрились нам у ті школярські дні.
З тобою наша молодість розквітла
і наших душ пориви огняні.
Твій добрий зір в моїй уяві лине…
Чи сніг летів, чи квітнув теплий май,
ти вчив любити подвиги людини,
красу труда й безсмертний рідний край…
Ось ти ідеш повільною ходою
і слухаєш, як день шумить життям,
а ми, малі, вітаємось з тобою,
і тепло так всміхаєшся ти нам.
Урок останній. Сонце над землею
світило нам. Ми радісні були.
І у життя тепло душі твоєї
ми крізь вітри й негоди понесли.
Василь Мефодійович, у скорботі
з нас не один заплакав і зітхнув,
коли в далекій рідній Третій Роті
на цвинтарі навіки ти заснув.
І хай з тих днів згубили лік ми рокам,
завжди – в бою, у розліті споруд –
для нас зоріє подвигом високим
твій корисний і благородний труд!
Ганна Йванівна
Я пам’ятаю вчительку мою,
просту, і скромну, і завжди спокійну.
Вона любила школярів сім’ю,
як ми – її, задуману і мрійну.
Як мати, Ганна Йванівна була,
вона із нас не лаяла нікого.
Завжди усмішка лагідна цвіла
їй на вустах. Турботи і тривоги
вона сприймала в спокої своїм
так мужньо й твердо.
Наче рідний дім,
для нас була сільська далека школа.
Я не забуду вчительки ніколи,
яку любив всім серденьком малим.
Завжди привітна, тиха й ясночола,
вона нічим не силувала нас,
але при ній такий був тихий клас,
як сад без вітру. З нами часто в поле
вона ходила й вчила нас любить
свій рідний край, як сонце, як блакить,
як всю природу: знать, як звуться квіти,
не драть гніздечок і не мучить птиць.
Цвіли далекі спалахи зірниць,
і перла рос на скошенеє жито
вже сіяв вечір… Вчителько моя,
хіба забуть тебе в ці дні я можу!
В душі моїй твій тихий зір сія
привітом дальнім. В серці, наче рожу,
про тебе пам’ять пісня зберегла.
Для мене матір’ю ти другою була.
Надія Красоткіна
У слові – вчитель – все життя і мрії
У слові – вчитель – все життя і мрії,
Політ душі і веселковий цвіт.
Найкращі помисли, свята любов, надії,
І вчитель сам – це неповторний світ.
Він все життя з відкритою душею
Йде до людей, щоб світло донести.
Учитель сяє для усіх зорею
І відкриває їм нові світи.
Несе він людям серце на долоні,
І щиро вірить в правду й доброту.
Сьогодні в нього посивілі скроні
І долю вчитель має непросту,
Та серце в нього світле і пречисте,
Душа дитинна – пелюстковий цвіт.
Вітаєм вас сьогодні урочисто
Й шлемо гарячий і палкий привіт!
Ви працею повагу заслужили,
Турботою і вірою в життя.
Ви людські долі світлими робили
І відкривали їм щасливе майбуття.
Ви плідно та успішно працювали
Багато років і десятиліть.
Та визнання і слави не чекали,
А працювали чесно кожну мить.
Промчали роки, навіть трохи щемно,
За горизонти молодість спливла.
Вклоняємось вам, дорогі, доземно.
Бажаємо здоров’я і тепла,
Вас завжди будуть люди пам’ятати,
Допоки й віку, за любов святу.
Бо кожному з них є про що згадати.
І щире слово, й вашу доброту.
Спасибі всім і кожному окремо
Вам, ветерани праці, від душі!
Сьогодні ми любов свою несемо
Даруємо вам квіти і вірші.
Спасибі всім і кожному окремо
За дні важкі і ніченьки без сну.
Сьогодні ми любов свою несемо,
В осінній день даруємо весну,
Щоб вам було і сонячно, і світло,
Щоб вам всміхались діточки малі,
Щоб серденько від радості розквітло
І довгим-довгим вік був на землі.
Сторінку підготувала Світлана ЗОЗУЛЯ