Основним завданням Року агропромислового комплексу, сільських територій і сільського туризму Президент ПМР Вадим Красносельський назвав забезпечення продовольчої безпеки країни як заставу самодостатності Придністров’я.
Щодо зернових культур ця мета досягнута. У достатку і фуражного зерна, яке використовується у тваринництві. Аналогічна ситуація склалася і з технічними культурами, які охоче вирощують крупні агропідприємства та невеликі фірми.
Проте мало хто ризикує займатися овочівництвом. Украй витратна і трудомістка, ця галузь розвивається у селянсько-фермерських господарствах, що міцно стоять на ногах. Вони знайшли свою нішу саме у виробництві високоякісної вітамінної продукції.
Городи – годувальники
Хто хоч раз проїхав республіканською трасою від столиці на північ, неодмінно звернув увагу на дбайливо оброблені присадибні ділянки в Кам’янському районі. Села проносяться за вікнами автотранспорту швидко, але оцінити городи це не заважає. Перед початком зими вони дбайливо скопані, земля здається збитою периною – ні грудочки, ні камінчика. Ледве починається сезон, люди щось сіють, підправляють білосніжні шапки плівкових теплиць. Навесні у парниках і на городах з’являються дружні сходи зеленої цибулі, редису. В’ється дим над теплицями, де міцніє та набирається сил розсада овочевих культур. Влітку – нескінченна прополка, догляд за рослинами, а як вінець усьому – збір урожаю.
На кожному городі культури підібрані так, що зріють поетапно, даючи можливість їсти своє, свіженьке довго – від перших теплих днів до морозів. Ці присадибні ділянки годують багато сільських сімей у всіх сенсах цього слова. Кожен, хто подорожує зі столиці у Кам’янку, бачив лотки, що стоять уздовж траси.
Біля своєї хвіртки дбайливі господарі, що виростили багатий урожай, торгують надлишками: у скляні банки, щоб не пом’ялися, набирають ягоди полуниці, малини, смородини, ожини, у відра – черешню та вишню. У дерев’яних ящиках – молоді кабачки та пухирчасті огірки з пелюстками квіток, які вказують на те, що вони лише з грядки; великі качани капусти й золоті голівки цибулі; м’ясисті солодкі перці й баклажани – не тільки звичні фіолетові, а також і круглі бузкові, білі. Поруч – консерви з овочів і фруктів.
Усе це дешевше ніж на ринку, але не тому, що гірше. За якість тут особисто відповідає кожен господар, щиро зацікавлений у тому, щоб покупець, який мимохідь зупинився біля хвіртки, став постійним клієнтом.
«Помідорна столиця»
Особливе місце поміж овочівників, які працюють на присадибних ділянках, посідають жителі Подойми та Подоймиці. Ще за часів СРСР помідор став символом цих населених пунктів. У ту пору селяни об’їздили всю велику країну вздовж і поперек. Навіть нині далеко поза межами республіки є люди, які пам’ятають смачні ранні овочі, привезені з дністровських долин. Тоді й почали Подойму з Подоймицею жартівливо величати «помідорною столицею».
Селяни від декількох грядок, накритих плівкою, поступово переходили до сучасних теплиць. Дідівські премудрості щодо підживлення землі вони доповнювали науковими відомостями. З різних міст СРСР, куди їздили з овочами, привозили нове високопродуктивне насіння.
Тепер практично на кожному подвір’ї є своє тепличне господарство. І хоча помідори для Подойми та Подоймиці стали справжнім брендом, вирощують мешканці цих сіл широкий спектр сільгосппродукції, що й продемонстрували під час томатного фестивалю. Невіддільною його частиною є конкурс приватних господарств овочівників. Пропонуємо читачам «Гомону» дізнатися якомога більше про працелюбних людей, що забезпечують жителів не тільки Кам’янського, а і Рибницького району якісною вітамінною продукцією з ранньої весни до пізньої осені.
Родинна справа
Так характеризують свої городи й теплиці жителі Подойми й Подоймиці, тому що займаються овочівництвом здебільшого чоловік і дружина, допомагають їм діти або батьки.
От і Ларисі Косован, яка гостинно зустріла конкурсну комісію біля воріт, дісталися у спадок будинок і теплиці. Починав господарювати батько. Олексій Руснак і нині у всьому допомагає дочці та зятеві. Живуть обидві сім’ї в одному дворі. Молоді оформляють його за дизайнерськими проектами. Виноград, без якого не обходиться жодна сільська садиба, в’ється по дерев’яній шпалері – не тільки утилітарній, а й красивій.
Квіти заполонили все, що не віддали під городні рослини. Один сміливий портулак вислизнув із клумби й облаштувався на доріжці. Привільно розкинулися червонуваті стебла з зеленим листям, схожим на ялинкові голки, та яскравими квітками: білими, жовтими, помаранчевими, рожевими. Обходячи цей строкатий килим, хтось із гостей уточнив, що рослина їстівна.
Лариса лише рукою відмахнулася, а коли показала три великі теплиці з помідорами та трохи менші за розміром, зайняті огірками й солодкими перцями, стало зрозуміло, що портулаку в наших краях ніколи не замінити традиційний овочевий салат.
Втім, город і теплиці – це заняття на дозвіллі. Лариса Олексіївна працює вчителькою фізкультури в Подоймському освітньому комплексі. Її режим дня – уроки та підготовка до них, тренування в секціях з захопленими спортом підлітками, поїздки з ними на змагання, організація та проведення масових заходів, покликаних прищепити односельцям навички здорового способу життя.
Традиції та екзотика
Сільські овочівники у більшості своїй не професійні агрономи. У важкі з фінансової точки зору часи вони виживали завдяки своїм городам.
■ «Мої батьки одними з перших у Подоймі почали облаштовувати теплиці, тому що їм треба було ростити нас із сестрою та братом», – згадує Валентина Малачинська.
Вона закінчила медучилище, влаштувалася на роботу за фахом, але… Грошей на те, щоб ростити двох дітей, будувати хату, обживатися на власному подвір’ї, катастрофічно не вистачало. У 1980-му молода сім’я поставила на ділянці свою першу теплицю. Цю працю до самого виходу на пенсію подружжя поєднувало з основною роботою, як і більшість односельців.
За чотири з гаком десятиліття Андрій Кирилович і Валентина Семенівна накопичили такий досвід вирощування овочів, що фахівці Придністровського науково-дослідного інституту сільського господарства на рівних обговорювали з селянами питання агротехніки та підбору адаптованих до наших умов сортів і гібридів. Малачинські високо оцінили якість місцевої селекції. Придністровські сорти на їхніх грядках сусідять із російськими й дають стабільно високий урожай.
З РФ привезла Валентина і насіння екзотичної момордіки. Сподобався вигляд цієї ліани: буйне різьблене листя, яскраво-жовті квітки з тонким ароматом жасмину та незвичайні плоди. На смак вони нагадують стиглу хурму, та й від гарбуза (а саме до цієї родини рослина належить) щось є. Вважається, що їстівні всі її частини.
В. Малачинську як медпрацівника зацікавили лікувальні властивості рослини, адже момордіка багата на вітаміни, містить мікроелементи й речовини, які сприяють зміцненню імунітету, виводять з організму токсини та шлаки. Застосовується рослина й під час лікування деяких захворювань.
За промисловою технологією
Так оцінило професійне журі тепличне господарство сім’ї Івасішиних. Іван і Ольга все організували відповідно до сучасних вимог, а тому збирають два урожаї. Щоб ми могли взяти на травневий пікнік не обридлі за зиму «пластмасові» турецькі огірки та помідори, а смачні домашні, вони сумлінно працюють щодня. У січні сіють у теплицях овочі. Всю зиму недосипають, стежачи за тим, щоб у казанах не прогоріли дрова, акуратний стіс яких, заготовлений на новий сезон, першим спав на очі у дворі.
Весь рік Івасішини доглядають за рослинами, борються з хворобами та шкідниками. Працювати є над чим – лише томатних кущів у теплицях майже 1 800! А ще й огірки, перці. Деякі культури ростять на спеціальній плівці, яка і від бур’янів оберігає, і волозі не дає швидко випаровуватися. Полив і в Івасишиних, і в інших господарів налагоджений. Практично повсюдно – краплинне зрошування.
Інновації застосовують і в технології вирощування, і коли вибирають насіння.
■ «Для збору навесні сіємо наші, придністровські сорти. Ці помідори м’які, ніжні. Покупці чекають їх із нетерпінням, і ми вдячні клієнтам за вірність. Це раніше можна було вивезти продукцію за кордон, а тепер торгуємо тільки на внутрішньому ринку, та ще й з імпортними овочами повинні конкурувати за ціною. Якість наша, безумовно, вища, – поділився професійними секретами Іван Григорович. – На осінь вирощуємо здебільшого голландські та французькі гібриди, які краще зберігаються».
Хазяйська рука
Вона помітна на кожному подвір’ї в усьому. У теплицях Людмили та Андрія Калуцьких – рівні рядки сильних кущів огірків, перцю, томатів. Усе акуратно підв’язане. Плоди не вміщаються в долоню, радують різноманітністю смаку, форми, кольору. За 30 років, що присвятили овочівництву, Калуцькі накопичили чимало знань і досвіду, тому й результат радує.
Розводить сім’я кроликів і курей, для яких усе облаштовано з розумом. Видно, що господарям сільська праця не в тягар, а в радість.
Андрія Івановича на Кам’янщині багато хто знає як професійного інженера. З 2000 року він працює в системі охорони здоров’я. Нині – заступник головного лікаря Кам’янської центральної районної лікарні з економічних питань. Це під його керівництвом ведуться всі роботи ремонти й реконструкції у самій ЦРЛ і в сільських медустановах.
Вдома він – дбайливий господар. На подвір’ї все зроблено його умілими руками. Гостей подружжя зустрічало в шикарній альтанці. Починалася вона як навіс над колодязем, потім додалися добротний стіл і зручні лавки, мангал.
У цей затишний куточок хлібосольна Людмила Федорівна принесла блюда з дуже смачними паляничками з різною начинкою, глечики з домашнім вином, кілограмові грона білого та синього винограду.
Нові враження для туристів
Пригощали гостей (нинішнього року подвір’я змогли відвідати не лише члени конкурсної комісії та журналісти, а й туристи, що приїхали на томатний фестиваль) всюди: на ярмарку, на виставці традиційних страв.
В овочівників можна було спробувати продукцію з куща, і всі відзначали смак вітчизняних соковитих помідорів, хрустких огірків, пікантних гогошарів. Туристи охоче купували екологічно чисті овочі прямо з грядки, та й консерви, приготовлені з місцевої сировини на Кам’янському заводі, багато хто брав на пробу.
■ «Нині особливої популярності набувають нові екскурсійні напрями. Городянам хочеться відпочити від шуму і метушні, дізнатися про життя в глибинці, залучитися до народних звичаїв, тому агротуризм займає друге місце серед інших варіантів подорожей. Наша компанія активно пропагує такий вид дозвілля, а томатний фестиваль став однією з яскравих подій. Він допоміг тираспольчанам та гостям з інших країн не тільки ознайомитися з місцевими традиціями, а й справив на них абсолютно нові враження через аутентичну кухню», – розповіла гід Анжела Пономарьова.
Гастротури все активніше входять до програми подорожей Придністров’ям. Туристи беруть участь у збиранні врожаю та насолоджуються натуральними продуктами, дегустують страви, характерні для місцевої кухні, знайомляться з людьми, які з любов’ю їх приготували, обмінюються рецептами, дізнаються про застільні традиції та, зрештою, складають своє уявлення про країну.
Ніна ПАНАЇДА.
Фото: pexels.com