Однією з найяскравіших постатей у мистецтві ХХ ст. був Олександр Довженко – режисер, мислитель, художник, новатор кінематографа. У роки війни він сформувався як письменник-прозаїк і публіцист.
Олександр Довженко з перших днів війни став своєрідним літописцем тих героїчно-трагічних подій: він фіксував у «Щоденнику» побачене й пережите у хронологічному порядку та послідовності. Кожен запис має й зазначення дати. Перед нами – різновид мемуарної літератури з одного боку, з іншого – самостійний літературний твір.
Задум і створення
Довженків «Щоденник» виріс із чотирьох записних книжок. Він датується 1941 – 1956 роками. Проте у відвертій сповіді згадуються і роки його дитинства.
Перші уривки «Щоденника» були надруковані в журналі «Дніпро» (1968 р.) під назвою «З записних книжок воєнних літ». Щоденник у звичному на сьогодні вигляді був виданий в Україні, але, за заповітом його дружини, частина документів зберігається в особистому державному фонді Російського державного архіву літератури й мистецтва.
Не дивно, що М. Вінграновський (він як режисер працював над фільмом «Щоденник. Довженко») так говорив про твір: «Щоденники майстра! От де істинний Довженко. Мало хто знав, що під час війни Довженко вів щоденник, якому довіряв найзаповітніші свої думки…»
Літературний напрям і жанр
«Щоденник» Довженка вважається одним із найталановитіших його творів, у якому поєдналось особисте і суспільне, осмислення історичних і політичних подій, стосунків у літературних і соціально-культурних колах.
Про літературний напрям своєї творчості Довженко теж багато міркує. На той час його вважали представником реалістичного напряму (реалісти прагнули зобразити світ нібито відбитим у дзеркалі). Час показав, що в цю реалістичну систему не вписується Довженків вислів: «Якщо вибирати між красою і правдою, я вибираю красу. У ній більш глибокої істини, ніж у одній лише голій правді. Істинне тільки те, що прекрасне». Це вже позиція неоромантизму: Довженко вважав красу верховним учителем і шукав її в усьому людському. Письменник навіть вивів своєрідну формулу краси, яка складається «з осердеченого любовного сполучення всіх явищ».
Довженко як письменник і режисер, що описував війну, постає перед вибором: зображати всі її жахи чи уникати натуралізму. І тут він категорично виголосив: «Війну називають мистецтвом. Вона таке ж мистецтво, як шизофренія або чума».
Тематика записів: національна ідея, героїзм, безсмертні подвиги воїнів і населення в роки війни проти нацистів; уболівання за долю рідного народу; викриття ницості номенклатурних дурнів і застереження від помилок у майбутньому.
Iдея: засудження війни; возвеличення героїзму та стійкості народу в трагічні години воєнних випробувань, заклик «жити чимось добрим».
Мотиви: патріотизм, нескореність духу, туга за Україною.
Образи: війна, Україна, народна війна, жінка.
Теми: Україна/війна, війна/народ, війна/митець, жінка/війна, життя/смерть, людяність/жорстокість, особиста доля/доля людства.
Художні особливості: фрагментарність, повтори, звертання, емоційні вислови.
Стиль: суворо-реалістичний, романтично-піднесений, саркастично-іронічний. Автор невіддільний від народу, тому записів про особисте життя небагато, він поділяє себе на «Я» власне і «Я» ліричне.
Синтез: розповідь, опис, роздум, діалог, пейзаж, портрет.
Проблематика твору
У «Щоденнику» висвітлюються гострі суспільні проблеми, знайомі й сучасному читачеві. Передусім, кожне речення щоденника свідчить про патріотизм і любов письменника до України. Довженко переймається долею й характеристикою народу, «…що протягом століть втрачав свою верхівку інтелектуальну», народу, якому притаманні відсутність вірності, легка асиміляція і безбатьківщина, байдужість до своєї старовини й історії: «Непошана до старовини, до свого минулого, до історії народу… шкідлива і ворожа інтересам народу».
Тісно пов’язана з проблемою історичної правди проблема правдивого і вільного голосу митця: «Мені важко од свідомості, що «Україна в огні» – це правда. Прикрита і замкнена моя правда про народ і його лихо».
Згадується і засуджується в щоденнику, хоч і завуальовано, процес розкуркулювання на Україні. Довженко шкодує за знищеними на Україні хуторами. Поборник усякої справедливості, він натякає на посадовців не на своєму місці: «Всі прагнуть посад… Так і лізуть до посад».
Уже в перші роки війни письменник турбувався про українську літературу цього періоду. Він боявся, що почнеться доба «…побутово-описового чтива», а «…народу треба показати його зсередини, в його стражданнях, в його сумнівах, в його боротьбі, оновленні, й показати йому шляхи та перспективи. Народ треба возвеличити, й заспокоїти, й виховувати в добрі, бо зла випало на його долю стільки на одне покоління, що вистачило б на десять колін…»
З висловлювань «Щоденника» випливає думка про великий гуманізм автора, його налаштованість на добро: «Треба жити чимсь добрим. Ви нам про добре напишіть та научіть нас доброму і красивому».
Сюжет і композиція
«Щоденник» – це записи в хронологічному порядку. Вони можуть бути не пов’язані між собою, найчастіше це просто реакція на події, що відбувалися в житті героя. Усі записи можна розділити за тематикою на декілька груп.
Перша група – абстрактні роздуми на теми, що хвилюють письменника (усі такі роздуми розглянуті в розділі «Проблематика).
Друга група – думки, спровоковані певними подіями в житті героя. Наприклад, згадка про те, як Н. украв у Довженка книжку Коцюбинського, викликала роздум про аморальність його оточення. Розповідь про бесіду з М. Хрущовим надихнула на плач над долею української жінки, яких 50 тисяч вивезли німці до Німеччини.
Третя група – записи про події у творчому і професійному житті автора. Вони тісно пов’язані з його біографією. Наприклад, опис роботи над літературним сценарієм «Мічурін» про воїна-мученика, про людину, про життя, про труд, про роботу над новими книжками й сценаріями.
Четверта група записів – спогади про близьких людей, наприклад, про життя батька і його смерть від голоду у 80-річному віці в окупованому Києві. Або спогади матері про Різдво 1941 року, коли вона співала батькові колядок, які втілювали «…увесь згинувший у небуття наївний і прекрасний світ».
П’ята група – творчі ідеї режисера і письменника. Йдеться про драму «Заступник дурня», тему сценарію «Рабство», повість і п’єсу «Життя в цвіту», і «Золоті ворота» – роман про часи війни. Герой роману – Кравчина, солдат-піхотинець. Його єдина дитина, дочка Марія, в полоні, поґвалтована, а син героїчно помирає. Інший же його син, як і син Тараса Бульби, з яким себе порівнює Кравчина, зраджує, йдучи до бандерівців. Тут є реалізовані й нереалізовані задуми, як книга про своє життя в мистецтві.
В окрему групу можна виділити записи про творчий процес. Митець втомлений і виснажений вщент, все написане здається нікчемною краплинкою того, що він так пристрасно хотів сказати. Поміж цих висловів є багато афоризмів: «Щоб бути художником, треба мати залізну мужність»; «До смерті не розумію, чого може бути кращого від конкретної роботи, від уміння творити конкретну цінність для свого суспільства».
Герої твору
Довженко-митець у кожному своєму творі змальовував рідний народ. У «Щоденнику» це передусім народ-переможець, це ті 40 мільйонів «нещасних», зі страшною долею. Ще в 1942 році Довженко знав, що німці – мерці, бо «…радянський народ весь вихований у прагненні подвигу».
Героїзм, безсмертя народу – це ще одна наскрізна тема «Щоденника», показана не лише в безприкладних подвигах наших воїнів, а й у героїчних вчинках усього народу – від дітей до старих дідів. Це розповідь про хлопчика Тараса, який застрелив німецького офіцера, крав у окупантів зброю; про дідів-перевізників, що потопили човна з загарбниками й потонули самі; про мужніх матросів, яких роздягненими в лютий мороз вели в Києві на розстріл, а вони співали пісню і зневажали смерть.
З особливою теплотою говорить автор про долю жінки, подвиг якої буде возвеличувати не одне покоління митців.
Так, міркуючи про ідею «Повісті полум’яних літ» у 1944 р., Довженко прагне зробити радянський народ у картині більшим за війну, «…смертю смерть поправшим».
Знедолений і замучений народ постає у творі через певні, завжди трагічні, постаті. Ось жінка, що привезла на санчатах своїх дітей, а вони замерзли. Ось батько, який прожив нещасливе життя і помер від голодної водянки в окупованому Києві: «Він був неграмотний, красивий, подібний зовнішньо на професора чи академіка, розумний і благородний чоловік. Родись і вирости він не в наших умовах, з нього вийшов би великий чоловік. Прожив він усе життя своє невдоволений, не здійснений ні в чому, хоч і готовий народженням своїм до всього найвищого і тонкого, що є в житті людства». Герої й мученики, воїни-переможці й мільйони вбитих радянських людей – ось герої Довженкового «Щоденника».
Головний герой – оповідач
Напевне, немає інших жанрів, у яких постать автора була б настільки наближена до особистості героя, як щоденник. Довженко до безтями любить батьківщину і народ, при цьому він вірний ідеалам комунізму: «Треба… роботою довести, що я радянський митець, а не одіозна талановита постать з «обмеженим світоглядом». Герой не боїться критикувати будь-якого представника керівництва.
Митець відкриває душу, ділиться ідеями й сюжетами нових творів. У низці життєвих подій автор описує свою творчу кризу: «Що сталося зі мною? Мені здається, що читач не читає мене, ненавидить і не довіряє мені в часи Вітчизняної війни». Саме щоденникові Довженко виливає причину таких перемін: керівництво навіває думки, «…що я ворог народу, небезпечна і шкідлива людина, націоналіст, контрреволюціонер, поплічник Гітлера і диявола». Між тим, герой бачить своє майбутнє тільки серед людей: «Побажаю і великому мойому радянському народу-велетню щастя і слави. Бо його щастя – моє щастя! І життя моє – служіння йому».
У своє 50-річчя герой ділиться життєвим кредо: він просить ясного розуму ще на 10 років, щоб «…зробити щось добре для свого народу». Найцінніше для героя – робота і «…трохи радості». Довженко не може радіти, коли погано людям навколо.
Один зі щоденникових записів 1945 р. присвячений сну героя. Цей сон, напевне, – вигадка, а можливо, письменникові й справді наснилась описана ще в Біблії історія, яка сталася з пророком Ісайєю. Бог дав пророку замість язика мудре жало змії. Довженкові ж наснилось, що Бог зняв з нього тягар Слова, бо «…воно є лож сьогодні на землі». Письменник взяв собі за мету писати для людей, яких він любить понад усе на світі.
Художня своєрідність
Щоденники Довженка написані двома мовами – українською та російською. У «Щоденнику» поєднуються й описуються різни види та жанри мистецтва: сценарії та романи й навіть скульптури. Наприклад, пам’ятник епохи – дівчина Олеся, яка у воєнні роки ходила в ярмі разом із коровою. Це узагальнений образ радянської жінки, нескінченне нагадування майбутнім поколінням про ціну перемоги.
Отже, зі «Щоденника» перед нами постає величний образ автора – людини з глибоким державним мисленням, різносторонньо обдарованої, яка безмежно любить свій народ і вболіває за нього. Слова О. Довженка тривожать душу наших сучасників, будять їхнє сумління, закликають не повторювати помилок історії, бути справжніми патріотами своєї Батьківщини.
Галина КРИЖАНIВСЬКА.
Фото: threadreaderapp.com