Неймовірний фестиваль молоді та студентів у Сочі пролунав гучними фанфарами та яскравими фарбами, зарядив усіх позитивними емоціями й дав величезний мотиваційний поштовх уперед.
Цей захід став для мене справжнім відкриттям: уперше в житті я добиралася до місця призначення літаком, каталася на американських гірках і піднімалася на вершину гори (2 320 м). З цієї висоти було видно Сочі й білі маківки вершин інших гір з їхнім мирним спокоєм і холодною красою.
Мені разом з усією придністровською делегацією надзвичайно пощастило: ми мали можливість ознайомити учасників фестивалю зі своєю республікою, спілкуючись, дарували їм сувеніри з видами Придністров’я, розповідали про нашу державу в піснях і танцях.
Ми теж із задоволенням знайомилися з виставками, брали участь в освітніх програмах. Особливо сподобалися нам інтерактивні майданчики в Головному медіацентрі фестивалю. За активну участь у конкурсах, які там проводилися, нам теж дісталися нагороди у вигляді пам’ятних сувенірів.
Мені пощастило побувати на багатьох лекціях і семінарах, прямо пов’язаних із моєю майбутньою професією, а також і з абсолютно незнайомими сферами діяльності. Надовго я запам’ятаю практичні лекції цілої команди журналістів. Так, Олег Щедров і Олег Дмитрієв знайомили присутніх з теорію журналістики, ділилися професійними секретами, давали поради, а потім провели майстер-класи, залучаючи до них усіх охочих спробувати себе в журналістиці такого рівня.
Журналісти ділилися своїм особистим досвідом, наприклад, як брати інтерв’ю, якими бувають інформаційні приводи та як вести журналістське розслідування. Співробітник газети «Комерсант» Іван Сухов поділився знаннями про те, як правильно підібрати заголовок до журналістського матеріалу. Ілона Ярош (редактор Sputnik Таджикистан) і Тетяна Мількович (редактор Sputnik Узбекистан) допомагали молодим журналістам у створенні й наповненні сайту новин, редагувати матеріали й фотографії. Завдяки цій секції мені вдалося розповісти на одному із сайтів Інтернету про участь делегації з Придністров’я у Всесвітньому фестивалі молоді та студентства. Стаття сподобалася й досить довго протрималася на сайті, що свідчило про те, що її читала велика кількість людей.
По завершенні фестивалю я все більше переконуюся, що радянський письменник і журналіст Петро Павленко мав рацію: «Життя – це не ті дні, що пройшли, а ті, що запам’яталися». Загальна атмосфера миру, дружби й взаєморозуміння з’єднала всіх учасників фестивалю. У Сочі не було місця офіціозності: тільки-но познайомившись (наприклад, у черзі до їдальні), через кілька хвилин велика компанія з росіян, англійців, кубинців, чехів уже разом сиділа за великим столом і планувала майбутні зустрічі, обговорювала побачене на фестивалі.
Напередодні фестивалю більш досвідчені учасники стверджували, що після нього ми приїдемо додому іншими: повними жаги до життя, невичерпного потоку ідей і з великою любов’ю до своєї Батьківщини. Так воно і є, так воно і буде надалі.
Дарина КУЛАКОВА.