Українська пісня – душа народу
Лунають звуки благовісні,
В’ється радість, наче птах.
Наша душа, наша пісня
Не загине у віках.
М. Рильський
Коли виникла перша пісня? Мабуть, важко відповісти на це запитання, бо скільки літ живе людина, стільки ж супроводжує її пісня. З давніх-давен вона виражала свої думки, мрії, почуття в пісні. Я впевнена, що немає на землі людини, яка б не знала хоча б однієї пісні. І в радісні, і в сумні дні пісня – вірний і вічний наш супутник. «Пісня така ж давня, як і мова», – писав видатний український мовознавець, філософ, теоретик літератури, фольклорист і етнограф Олександр Потебня.
У моїй родині немає музикантів-професіоналів, але всі дуже люблять співати. І найчастіше у нас лунають саме українські пісні, які я пам’ятаю з дитинства. «Цвіте терен», «Місяць на небі…», «І з сиром пироги», «Ніч яка місячна, зоряна, ясная!» – ці твори створюють відповідний настрій, розкривають людські почуття, життєві ситуації та події через стан природи.
Одного разу я слухала по радіо концерт української пісні. Слухала і уявляла собі широкий, безмежний український степ. Високе безхмарне блакитне небо. Валка за валкою повільно рухаються чумацькі вози. Шлях довгий до Криму. Лунає пісня «Повій, вітре, на Вкраїну…». І так взяла вона мене за душу своєю щирістю, ніжністю, мінорністю своєю… Так захотілося, щоб сіромаха-юнак дістав хорошу звістку з України, щоб вітер-брат приніс йому слова любові від коханої. Відбриніла одна пісня, починається друга, третя… Скільки їх? Чарівні, нев’янучі, напоєні високими людськими почуттями й переживаннями, вони з глибоких віків і до сьогодні несуть безсмертя.
Український народ має чим пишатися, адже тільки пісень налічується понад 400 тисяч. Яке багатство! Який народ може зрівнятися в цьому з нами? «Ніякий народ не виявив себе в піснях так яскраво і гарно, як народ український», – писав О. К. Толстой. Українська пісня! Хто не був зачарований нею? Її найбагатші мелодії, її безмежна і чарівна сила, краса її образів передаються і нам, молодому поколінню.
Великий Кобзар колись пророкував: «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине…». Наша пісня й наша дума справді невмирущі. У цьому я переконалася, коли потрапила на концерт народного ансамблю української пісні «Хуторянка», який діє при Будинку культури с. Ближній Хутір. Уже понад 40 років радує нас цей чудовий колектив, яким нині керує відмінний працівник культури ПМР Валентина Шиянова.
Я була вражена не тільки силою таланту цих співачок, серед яких і мій викладач української мови та літератури Валентина Дворецька. Багатство душі кожної артистки – от що зацікавило і захопило мене. Всі співачки вже досить літні люди, їм по 60 – 70 років, але скільки в них енергії, наснаги, сили життєвої – молоді можуть позаздрити! І безмежна, всепоглинаюча любов до української пісні, яка є основою їхнього репертуару. «Гай зелененький», «Цвіт пахучий білий», «Ой, у полі стоїть верба», «По садочку ходжу», «Ой, на горі два дубки», «Біля річки, біля броду…» – з яким задоволенням я їх слухала!
Коли ж соліст заспівав «Там, де Ятрань круто в’ється», я побачила сльози в багатьох глядачів. Ця вперше почута мною пісня захопила і мене до глибини душі. Так я на собі відчула життєдайну силу української пісні…
У сиву-сиву давнину сягає джерело української народної пісні. І якого б лиха не доводилося переживати народу, пісня завжди допомагає зберегти душу, пережити труднощі. Минають віки, а народна пісня залишається молодою, чарівною…
Слухаєш її і наче бачиш, як веде своє військо гетьман Дорошенко, а за славним Морозенком вся Україна плаче, і щоліта при долині роса, стороною дощик іде, а за гаєм зелененьким бере вдова льон дрібненький, і досі не вгамовується той шум, що вчинив комар, який на мусі оженився…
І сьогодні відроджуються традиції, відроджується і народна пісня. З небуття виринули колядки та щедрівки, з якими багато століть тому поспішає по селах гурт колядників. Яка то радість – вдихнути на повні груди морозяне повітря, відчути під ногами скрип санної дороги та відчинити двері до святкової світлиці!
Нехай завжди з нами буде народна пісня, нехай збереже вона тепло наших сердець, наше життя. Коли людина співає, вона не може робити злочин чи щось бридке. Тож нехай завжди лунає пісня, щира українська пісня, нехай вона робить всіх більш душевними, багатшими, красивішими у своїх почуттях.
Поки живе народ, доти житиме й пісня.
Христина ФУГАРЕВИЧ, учениця 11-го класу МОЗ «ТСШ № 15».